Міністр стратегічних галузей промисловості України є одним із нових фаворитів президента Володимира Зеленського, критики якого високо оцінюють його зусилля щодо відродження та модернізації військово-промислового комплексу

Цієї зими, після тривалої безвиході на лінії фронту, розпочався новий етап війни в Україні зі своїм характерним ритмом. В останні дні це стало очевидним завдяки драматичним ударам безпілотників углиб території Росії. Світ тепер бачить результати таких ударів в інформаційних репортажах і на фотографіях з Росії: стовпи вогню піднімаються над складом пального в районі Брянська, нафтовим терміналом під Санкт-Петербургом і в інших російських містах і регіонах – від Орла й Тули до Бєлгорода. Чого світ не бачить у цій зброї, так це того, як вона розгортається на секретних базах в Україні. Вона настільки ретельно охороняється, що, крім солдатів, які нею керують, лише кільком цивільним інженерам, зазвичай, дозволяється спостерігати за запусками, роблячи ретельні записи та вимірювання того, як працює зброя, як її використовують війська, а також будь-які невдачі, які можуть статися. Про це йдеться у спеціальному репортажі Time, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«У нас немає часу перевіряти ці речі на полігоні», — розповідає Олександр Камишин, міністр стратегічних галузей промисловості України, який займається військовою промисловістю країни і часто сам ходить подивитися на новітню зброю на стартовому майданчику.

Подібні експерименти, які проводяться під контролем Камишина та його міністерства, ймовірно, визначать наступний етап цієї війни. За його словами, майже усі нещодавні удари по об’єктах у Росії було завдано з української зброї. Здатність України виробляти достатню кількість озброєнь для своєї армії матиме центральне значення у її нинішній стратегії перемоги над Росією.

Але для того, щоб стратегія спрацювала, Україні необхідно подолати низку проблем. Зокрема, доведеться об’єднати свою стару та пошарпану збройову промисловість з передовими розробками та можливостями західних союзників, особливо Сполучених Штатів. Під час своїх останніх візитів до Білого дому, один раз у вересні та ще раз у грудні 2023 року, Зеленський просив президента Джо Байдена не лише про фінансову та військову допомогу, але, щонайменше терміново, про ліцензії, необхідні Україні для виробництва та ремонту американської зброї.

Теоретично план міг спрацювати. Після вересневого візиту Зеленського до Овального кабінету, журнал TIME взяв інтерв’ю у кількох нинішніх та колишніх чиновників у Києві та Вашингтоні, аби дізнатися, що потрібно Україні для виробництва достатньої кількості зброї для ведення війни. З американського боку співпраця можлива, хоч і складна. Згідно із законодавством США, Байден має право видавати ліцензії, які допоможуть розпочати внутрішнє виробництво зброї в Україні без схвалення Конгресу США. Проте, рішення має пройти складну процедуру схвалення в уряді США, і, що особливо важливо, Україні знадобляться мільярди доларів допомоги для пожвавлення своєї збройової промисловості.

Ще складніша робота потрібна в Україні. Військова промисловість України, яка колись була двигуном радянської військової машини, має сотні заводів і десятки тисяч робітників. Але вони постраждали від російських ракетних ударів та атрофувалися внаслідок десятиліть безгосподарності. За словами представників галузі, їх обсяг виробництва у перший рік вторгнення був незначним. Серед радників Зеленського деякі зараз бачать у цій галузі найкращу надію України на перемогу над росіянами у війні на виснаження.

Здійснення цієї надії випало на долю Камишина, одного з представників найближчого оточення Зеленського. Це – колишній інвестиційний банкір із зовнішністю вибивали у хеві-метал-клубі. Його вважають одним із нових фаворитів президента Володимира Зеленського, постійним супутником його під час нещодавніх поїздок у західні столиці та на Всесвітній економічний форум у Давосі. Навіть деякі критики Зеленського високо оцінюють його зусилля щодо відродження військової промисловості.

«Якщо хтось і може це зробити, то це Камишин», — каже Айварас Абромівічюс, колишній міністр в уряді Зеленського, який сам намагався, але не зміг реформувати оборонний сектор у 2019 році.

Завдання перед Камишиним величезне. Йому доведеться не тільки вдихнути життя у заводи України, що вмирають, — у деяких випадках йому також доведеться переконфігурувати їх для абсолютно нових цілей.

«Скільки б ми не робили звичайних озброєнь, нам не наздогнати Росію. Нам необхідно використовувати передові технології, щоб знайти новий підхід», — каже Камишин.

Після вторгнення РФ, українські інженери випробували нові ракети та розпочали масове виробництво бойових дронів. Використовуючи стару американську ракету, українці спорудили систему, яка дозволяє дешево збивати російські літаки. Вони також почали зварювати шматки металу у гігантські граблі, щоби прокладати собі шлях через мінні поля супротивника.

Жодне з цих нововведень не мало вирішального значення на полі бою, де вище військове керівництво України заявило про фактично тупикову ситуацію. Але президент та його команда зробили ставку на те, що перехід на вітчизняне виробництво може дати їм достатню перевагу для перемоги. Їхнім найбільшим завданням у найближчі місяці стане залучення іноземних партнерів в українську збройову промисловість та отримання ліцензій, необхідних для виробництва та ремонту західної зброї.

«Раніше наша модель була такою: дайте нам. Тепер наша модель буде такою: давайте зробимо це разом», — каже Камишин.

Міністерство стратегічних галузей промисловості спочатку здавалося Камишину природною опорою. Коли навесні Зеленський запропонував йому цю посаду, він спробував від неї відмовитися.

Камишин провів перший рік російського вторгнення на посаді голови Укрзалізниці, куруючи постачання іноземної зброї в Україну та евакуацію біженців. Він також організував поїздки для сотень іноземних лідерів та високопосадовців, включаючи президента Байдена, який їздив до Києва потягом під час вторгнення. Стрес на роботі майже спалив Камишина, і минулого року він попросив Зеленського взяти відпустку на кілька місяців, «поїздити все літо Європою, з’їздити до Америки, провести час зі своїми дітьми». Двоє його синів 9-ти та 13-ти років майже не бачили свого батька з початку вторгнення. Але президент не міг чекати так довго, щоб знайти нового керівника оборонного сектору.

«Послухай, я теж хочу відпочити. Тиждень відпочинку був би неймовірною мрією. Але я не можу цього зробити», – згадує Камишин слова Зеленського.

Минулої весни Україна готувала свої війська до найбільшого контрнаступу за всю війну, маючи намір прорвати російські позиції та повернути собі більшу частину південної території. Зеленському необхідно, щоб виробники зброї в країні почали виробляти зброю якнайшвидше, частково для того, щоб застрахуватися від ризику скорочення поставок із Заходу.

У березні 2023 року Камишин поступився і у віці 38 років посів своє місце у президентській військовій кімнаті серед найвищих генералів, дипломатів та шпигунів України. Серед них він виглядав трохи недоречно. Високий і широкоплечий, Камишин носить гостру бороду та зачіску, запозичену у воїнів українського фольклору: туга коса позаду, коротко поголені боки голови. Хоча він не має військового звання, він, зазвичай, ходить у повністю чорній формі, що нагадує робочий комбінезон.

Так він був одягнений, коли ми вперше зустрілися восени 2022 року під час його перебування на посаді керівника залізниці. Тоді мільйони українців страждали від відключень електроенергії, оскільки Росія проводила хвилю атак на енергосистему. Камишин та його команда були зайняті підготовкою до зими, обладнуючи вокзали буржуйками та дизель-генераторами, щоб мирним жителям було де відпочити, зігрітися та зарядити свої пристрої.

Під час екскурсії вокзалом у Києві, Камишин запросив мене оглянути пасажирський потяг, який щойно закінчила прибирати група робітників. Він увійшов до одного зі спальних вагонів, озирнувся і провів пальцями по багажній полиці. Вона була покрита пилюкою. Як вам здається, це чисто? — спитав він одного зі старших менеджерів, який зняв кашкета і похитав головою. Потім Камишин прочитав йому лекцію про прибирання.

Його стиль управління та манера говорити багато в чому запозичені з початковї кар’єри банкіра та аудитора, зокрема у KPMG – глобальній бухгалтерській фірмі. Він неодноразово казав мені, що війна змусила керівництво України діяти за так званим «принципом Тетріса»: «Усі ваші успіхи стираються. Усі твої провали накопичуються. Іншими словами, під час війни досягнення сприймаються як щось зрозуміле, а помилки, як правило, переслідують вас усюди.

Незважаючи на це, за час свого перебування на посаді керівника залізниці, Камишин заслужив на велику повагу всередині та за межами уряду за те, що потяги ходили вчасно. Принаймні, на перший погляд, ця робота здавалася пробною версією його нинішньої місії.

Але збройова промисловість набагато складніша, каже Дар’я Каленюк, провідна активістка у Києві. Задовго до того, як Камишин очолив Укрзалізницю, вона провела реформи, спрямовані на запобігання хабарництву та безгосподарності. Лише небагато з цих змін було реалізовано у військовій промисловості України. «Це найменш реформований  та найтаємніший сектор нашої економіки», – стверджує Каленюк.

До того, як Камишин очолив міністерство, низка реформаторів намагалася навести лад в оборонному секторі України. Кожен із них зазнав невдачі. Дехто вважав це причиною відсутності політичної волі у керівництва. Інші вказували на культуру марнотратства. Але фундаментальні проблеми цієї галузі сягають її витоків: більшість воєнних заводів країни були спроектовані і побудовані у Радянському Союзі для обслуговування потреб Кремля.

У 1991 році, коли розпався Радянський Союз, українські військові заводи не мали іншого вибору, окрім як продовжувати продавати свою продукцію до Росії. Протягом понад двох десятиліть оборонні галузі обох країн залишалися взаємозалежними, часто працюючи пліч-о-пліч. Росія покладалася на українське обладнання, включаючи реактивні двигуни й технології балістичних ракет, тоді як оборонний сектор України покладався на доходи від цих продажів Москві.

Зв’язки між ними лише ослабли, коли Росія розпочала своє перше вторгнення в Україну у 2014 році. Тієї весни і влітку російські війська окупували Крим і відрізали два сепаратистські анклави на сході України. Поки українці чинили опір, їхня збройова промисловість припинила співпрацю з росіянами. У підсумку, багато виробничих ліній були змушені закритися, а їх доходи різко впали.

Державний збройовий конгломерат України «Укроборонпром» незабаром розпочав пошук нових партнерів та клієнтів, особливо на Заході.

«Нам треба було взяти цього пострадянського гіганта та перетворити на компанію західного типу», — розповідає Денис Гурак, якому було близько 20 років, коли влітку 2014 року його призначили керувати цим проектом.

Він приятелював із новим керівником «Укроборонпрому»; вони разом навчалися у бізнес-школі, і Гурак був єдиним у їхній команді, хто вільно розмовляв англійською мовою.

Протягом наступних кількох років він намагався провести реформи корпоративного управління та побудувати відносини з деякими найбільшими виробниками зброї у США та Європі.

«Велику частину часу я почував себе Дон Кіхотом. Напевно, я зробив близько 10% того, що планував. Основні перешкоди виникали не від Заходу, а від старших менеджерів системи, багато з яких не були зацікавлені в адаптації до західного ринку. Я назвав би їх російськими агентами. Навіть якщо вони не отримували зарплати від Кремля, їхні погляди відповідали радянським ідеям братства між Росією та Україною. У нас є така безглузда корупція, за якої на людей можна впливати опосередковано через пострадянську культуру. Це не обов’язково має бути прямий агент, просто корупціонер у системі, і його дії, зрештою, приносять користь Росії», — зазначає Гурак.

У підсумку, нова політика зверху зустріла жорсткий опір у низах, і до 2016 року уряд практично відмовився від спроб змінити систему. Тодішній президент України Петро Порошенко заблокував ключові реформи у військовій промисловості, вважаючи їх надто чутливими та секретними, щоб у них можна було втручатися.

Це рішення незабаром знову почало переслідувати Порошенка. Коли через два роки він балотувався на виборах президента, всередині державного збройового конгломерату вибухнув масштабний корупційний скандал, який завдав удару по популярності тогочасного президента. Один із його близьких соратників був причетний до схеми контрабанди військової техніки з Росії та продажу її з націнкою в Україні. Через кілька місяців Порошенко програв вибори Володимиру Зеленському.

Будучи політичним аутсайдером, Зеленський виконав обіцянку боротися з корупцією, а оборонний сектор був одним із його головних пріоритетів. Але у 2019 році, коли реформатори в його офісі запропонували очистити військову промисловість та радикально скоротити її робочу силу, Зеленський злякався. Замість того, щоб закрити їх, офіс Зеленського створив нову бюрократію — Міністерство стратегічних галузей промисловості, яке займатиметься всім оборонним сектором.

У лютому 2022 року, вітчизняна збройова промисловість продовжувала працювати, майже не виробляючи артилерійських снарядів у перший рік вторгнення. Державний пороховий завод збанкрутував у лютому 2023 року через борги. Державний збройовий конгломерат «Укроборонпром» навіть не зазнав корпоративних змін, необхідних для створення спільного підприємства із західною фірмою.

Часу на вирішення цих проблем офіс президента на той момент мав не так багато. Щоб дати відсіч росіянам, Україні потрібні були термінові поставки зброї. Натомість, збройні сили покладалися на наявні запаси, як власні, так і запаси своїх союзників, які пожертвували зброю на десятки мільярдів доларів. Але згодом ці запаси почали вичерпуватися, залишаючи великі прогалини в українському арсеналі. Одна велика проблема була пов’язана з мінними траулерами, які знадобились українцям на початку літнього контрнаступу, щоб розчистити шлях через оборону супротивника. Обладнання для розмінування із Заходу доставлялося надто повільно навесні та на початку літа. Але невдовзі Камишин зрозумів, що ці машини нескладні. Вони виглядали як металеві пазурі, які прикріплені до передньої частини бронемашини, і незабаром бригаді українських зварювальників було доручено приступити до їх виготовлення якнайшвидше.

«Це не ракетобудування. Усі ці проблеми зводяться до кращої організації», – каже Камишін. Більшість заводів, які він відвідав прагнули зробити свій внесок у військові дії, але їхні менеджери часто не розуміли, що потрібно військовим. У якийсь момент Зеленський попросив Камишина розібратися з пошкодженими танками, що накопичилися. Україна готувалася відправити їх до Польщі на ремонт. Але після відвідин українських танкових заводів та передових ремонтних пунктів, Камишин зрозумів, що за певної підтримки вони цілком здатні виконати цю роботу.

У червні 2023 року директора одного з цих танкових заводів Германа Сметаніна, якому 31 рік, було призначено керівником державного збройового конгломерату «Укроборонпром». Він негайно почав проводити корпоративні реформи, які не вдалося здійснити кільком його попередникам. За кілька місяців він перетворив державний концерн на корпорацію, здатну співпрацювати з іноземними фірмами, і почав їздити до США та Європи для переговорів про партнерство.

«Це нова ера. Розбіжності між українськими виробниками зброї та їх урядовими босами завжди перешкоджали реформам та інноваціям. Тепер вони, врешті-решт, працюють як одна команда. Звичайно, це складно. Це новий сектор для Камишина. Але він дуже динамічна людина, дуже агресивна у хорошому розумінні цього слова, – вважає Олена Трегуб, голова незалежного наглядового органу оборонного сектору.

Проблеми, звісно, величезні. Міністерству Камишина доручено реформувати гігантську систему секретних об’єктів у розпал вторгнення, тоді як російські ракети обстрілюють заводи зверху, а українські служби безпеки полюють за ворожими агентами зсередини. У травні 2022 року головне шпигунське відомство України оголосило про арешт співробітника оборонного сектора за заклики колег «підтримати армію супротивника». На початку 2023 року в підрозділі «Укроборонпрому» одному із співробітників було висунуто звинувачення у державній зраді за передачу росіянам військових секретів.

«Але уся ця метушня може стати шансом провести швидкі реформи. У країні, що перебуває на перехідному етапі, особистості мають значення. Така людина, як Камишин, розуміє свою цілеспрямованість. Він має владу та автономію. Для нього дуже важливо швидко досягати результатів, тому що президент любить покладатися на людей, які досягають швидких перемог. Тоді він отримає необхідну підтримку», – каже Абромівічус, який виконував обов’язки голови «Укроборонпрому» на початку правління Зеленського.

Незважаючи на тяжкість своєї відповідальності та можливі наслідки у разі невдачі, Камишин не виглядає таким уже неспокійним. Росія неодноразово намагалася вбити ключові фігури європейської військової промисловості, одного разу спробувавши отруїти торговця зброєю у Болгарії.

Торік Україна інвестувала близько мільярда доларів у свою вітчизняну програму безпілотників, а 2024 року ця цифра подвоїться. Наразі близько 200 фірм в Україні виробляють дрони для військових, від стартапів до великих об’єктів радянської доби. Влітку 2016 року одна з провідних аерокосмічних компаній України представила безпілотник під назвою «Горлиця». Але коли 2022 року почалося російське вторгнення, Україна мала лише один із цих дронів — прототип. Лише на другий рік вторгнення їх модернізували для польотів на великі відстані і запустили у серійне виробництво. З того часу вони використовувалися для враження цілей глибоко біля Росії.

Водночас Україна звернулася за додатковим обладнанням до західних виробників озброєнь, таких як Raytheon та Lockheed Martin.

«Замість того, щоб просити про найпередовіші технології, я шукав способи переконфігурувати зброю, яку США більше не планують використовувати. Американські склади були переповнені такими зразками. Одним із корисних предметів була стара версія ракети Sidewinder, яка вперше виготовлена у 1950-х роках і дозволяла винищувачам збивати ворожі літаки у небі. Спільна група інженерів та армійських техніків зі США та України підготувала їх для запуску із землі, створивши дешеву систему ППО з ракет.

Проте, Зеленський та його команда розуміють, що війну неможливо виграти за допомогою підручних засобів. Щоб перемогти такого величезного й технологічно розвиненого ворога, як Росія, Україні знадобиться доступ до західної зброї, включаючи суворо засекречені креслення та посібники з технічного обслуговування важкого озброєння. Жодна приватна фірма в США чи Європі не може розголошувати такі секрети без дозволу уряду, і Зеленський благав Байдена дати цей дозвіл.

Але й тут повноваження Білого дому обмежені, особливо коли справа стосується передових технологій. «Ми маємо жорсткі обмеження на те, якими технічними ноу-хау можна ділитися», — каже Яна дель-Серро, яка до 2022 року працювала у відділенні Держдепартаменту США, що забезпечує дотримання цих обмежень, а зараз є партнером юридичної фірми Crowell & Moring у Вашингтоні.

Президент США може спробувати оголосити надзвичайний запит. Але, згідно із законодавством США, йому все одно знадобиться дозвіл від багатьох органів влади, зокрема, Державного департаменту, Міністерства торгівлі та оборони. «Не існує кнопки, яку хтось міг би натиснути, щоб прискорити ці процеси», – зауважує дель-Серро.

На даному етапі війни Україна не має ліцензій на ремонт отриманої американської зброї, не кажучи вже про її виробництво. Джон Ульріх, керівник Raytheon Technologies, порівнює це з тим, що ви даєте своїм друзям машину, але не дозволяєте їм змінювати моторне мастило. Раніше у своїй кар’єрі Ульріх працював над виробництвом Javelin, вартість пострілу яких становить приблизно чверть мільйона доларів. США доставили тисячі одиниць цієї зброї в Україну на початку вторгнення, і вони відіграли вирішальну роль у поразці Росії у битві за Київ.

Але тепер, за словами Ульріха, Україні потрібен доступ до більш передових технологій, а також гроші, щоб використовувати їх і адаптувати до реалій, що змінюються на полі бою. «Цю війну буде виграно на фабриці. Це війна на виснаження», – вважає Ульріх.

Нещодавно десятки потенційних інвесторів приїхали на форум у Міністерстві торгівлі США, на якому міністр оборони Ллойд Остін закликав представників американської промисловості допомогти Україні виграти війну. На приватних зустрічах Камишин намагався продати український оборонний сектор як «Шангрі-Ла» – інвестора з дешевою та вмотивованою робочою силою, гнучкими правилами та можливістю випробовувати нову зброю у бою, як тільки вона сходить із конвеєра. Деякі компанії побачили потенціал. Аарон Старкс, голова торгової організації 47G, яка представляє аерокосмічну, оборонну та кіберпромисловість штату Юта, підписав угоду про співпрацю з Камишиним і здійснив поїздку до Києва для пошуку можливостей. «З погляду бізнесу, — вважає Старкс, — Україна зараз є одним із найгарячіших центрів інновацій у сфері оборонних технологій у світі».

Але західні гіганти не поспішають зробити рішучий крок. Першою стала німецька компанія Rheinmetall, яка оголосила про плани збудувати завод в Україні з метою розпочати виробництво бронетехніки наступного року. BAE Systems – найбільший виробник озброєнь у Великій Британії, відкрив представництво в Києві, але поки що знаходиться у процесі його укомплектування.

Ризики можуть здатися лякаючими. Немає страхового поліса від російського ракетного удару по Україні, і немає можливості знати напевно, як українці зберігатимуть комерційні таємниці своїх іноземних партнерів. Щоб отримати доступ до цих секретів, включаючи креслення, необхідні для створення та обслуговування нових систем озброєння, їм потрібне щось більше, ніж просто дозвіл уряду США. Їм також потрібно, щоб їхні іноземні партнери довірили ці секрети Україні. Для побудови такої довіри потрібен час, і Камишин тільки-но починає закладати її основи, по одній презентаційній зустрічі за раз.