Серед цих кроків – фінансова та військова підтримка, інвестиції у військово-промисловий комплекс України, навчання українських солдатів та сприяння експорту товарів з України

Російсько-українська війна триває і її завершення не видно на горизонті. Контрнаступ українських військ, розпочатий влітку 2023 року – який викликав надії як удома, так і серед західних прихильників – завершився практично без змін. Президент Росії Володимир Путін, схоже, дедалі більше впевнений, що Росія має перевагу. Хоча доля України не покращилася за останні 12 місяців війни, Київ не демонструє жодних ознак прогинання під тиском Росії. Незважаючи на суперечки, українські політики та пересічні громадяни переважно погоджуються в основному: вони хочуть воювати, а не йти на умови Кремля, які не лише вимагатимуть здачі території, але й, по суті, перетворять Україну на державу-васала Росії. Вони продовжують сподіватись на підтримку Заходу, яка необхідна для того, щоб відбити агресію РФ і отримати довгостроковий захист шляхом членства в Європейському Союзі та НАТО, яке супроводжуватиметься гарантіями безпеки. Про це йдеться в аналітичній статті Міжнародної кризової групи, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Проте, західні держави дедалі частіше поринають у внутрішні дебати щодо підтримки військових зусиль України. З моменту тотального вторгнення Росії у 2022 році ці країни підтримали Київ озброєнням та коштами, вважаючи це не лише правильним вчинком, але й способом поставити на місце агресивну Росію. Але майбутні президентські вибори в США можуть повернути на посаду президента Дональда Трампа, який вже дав зрозуміти, що він не підтримує Україну. Тим часом, прихильники Трампа у Конгресі зараз блокують виділення військової допомоги для України. У Європі політична підтримка України спостерігається в усіх країнах, окрім Угорщини, яка блокувала виділення фінансової допомоги.

З огляду на те, що допомога Заходу залишається життєво необхідною для України, а також для підтримки європейського миру та безпеки у довгостроковій перспективі, у ЄС розуміють, що політична підтримка США стає дедалі хиткішою. Якщо Трамп повернеться на посаду президента, то така підтримка може взагалі зникнути. Щоб компенсувати її, європейським партнерам потрібно буде нарощувати виробництво боєприпасів і систем ППО. Україна також потребуватиме європейської допомоги у відбудові власного промислового та військового потенціалу. Ці кроки мають вирішальне значення не лише для війни зараз, але й для спроможності Європи забезпечити власну безпеку. З цією ж метою європейські держави повинні продовжувати стежити за будь-якою щирою дипломатичною ініціативою з боку Москви, яка передбачає, що війну можна завершити шляхом переговорів на умовах, сумісних з довгостроковою безпекою України та Європи.

Починаючи будувати стабільну архітектуру європейської безпеки на майбутнє, країни-члени ЄС повинні:

• Допомогти Україні відновити та утримати її економіку на плаву, схваливши пакет допомоги на суму 50 мільярдів євро, який включає фінансування для підтримки інституційних реформ та інвестиційні гарантії, спрямовані на залучення додаткового фінансування для Києва.
• Забезпечити довгострокове фінансування військових потреб України та відродити європейське виробництво зброї. В ідеалі вони також повинні інвестувати в оборонний сектор України через спільні проекти, хоча українські заводи потребуватимуть кращої протиповітряної оборони, щоб захистити їх від атак Росії.
• Адаптувати навчальні програми, що надаються через Військову місію ЄС до реалій бойових дій, зробивши їх чутливішими до запитів України й тактичних інновацій та включивши більше невійськової підтримки для ветеранів.
• Відродити українську експертну економіку за допомогою встановлення довіри між українськими фермерами й перевізниками та їхніми конкурентами у прикордонних країнах ЄС, зокрема шляхом фінансування митників, покращення інфраструктури для зменшення заторів на кордоні.
• Залишати відкритою можливість переговорів як між Україною та Росією щодо мирної угоди, так і між Брюсселем, Вашингтоном і Москвою щодо європейської безпеки. Тим часом, економічна та безпекова підтримка України може зробити життєздатну дипломатію більш вірогідною, а будь-яку кінцеву угоду – більш стійкою.

Битва волі

Наближається друга річниця тотального вторгнення Росії в Україну. Контрнаступ України, який розпочався у червні 2023 року виявився невдалим. Київ зіткнувся із проблемами у поєднанні асортименту озброєння західного виробництва та залученні та навчанні достатньої кількості солдатів. Зокрема, досягнуто успіхів у вдосконаленні засобів протиповітряної оборони та дистанційних ударів по російських військах у Криму та на Чорному морі. Але не досягнуто основної мети – розірвати контрольований Росією сухопутний коридор на півдні України.

Москва також не змогла просунутися на фронті. Вона контролює лише частину території, яку анексувала на сході та півдні України. Росія відновила свої повітряні атаки на інфраструктуру України, але поки що б’ється головою об набагато сильнішу протиповітряну оборону. Україна також завдає ударів безпілотниками та ракетами по Росії. Обидві країни прагнуть підготувати більше солдатів, накопичити боєприпаси, зміцнити позиції та продемонструвати витривалість.

На папері Росія з її більшими запасами зброї та військовослужбовців має кращі позиції. Незважаючи на високу інфляцію, Путін, схоже, переконфігурував економіку, поставивши військові потреби на перше місце. Незважаючи на санкції Заходу, Москва змогла отримати величезні прибутки від експорту нафти та газу та імпортувати достатньо технологій для розширення виробництва високоточної зброї. Також вона б’є по Україні балістичними ракетами, зокрема з КНДР. У Кремлі впевнені: якщо Росія буде продовжувати тиск, Київ зрештою капітулює.

Тим часом, Україна має бажання воювати, але не може робити це нескінченно без постійної допомоги Заходу. Боєприпаси та озброєння є першочерговими. Якщо Україна відкладе безпосередні плани відвоювання території та перейде до ведення в основному оборонної війни, тоді їй знадобиться менше матеріальних засобів, ніж потрібно для великого контрнаступу, але вона все одно має бути добре озброєна, щоб відбити російські напади. Наприклад, завдяки західній допомозі, Україна розгорнула ефективну протиповітряну оборону навколо столиці та електростанцій.

Ще однією проблемою є підтримка належної чисельності військ, оскільки добровольців стало менше. Київ знає, що має адаптувати свій підхід до мобілізації, навчання та підтримки. Уряд переглядає проект закону про мобілізацію, який він подав наприкінці грудня 2023 року. Ініціатива також зробить практику ротації солдат прозорішою, чого давно вимагають бійці та їхні родини.

Економіка України повернулася до зростання у 2023 році, але продовжує страждати від війни. Оскільки мільйони, переважно жінок ще перебувають за кордоном як біженці, а сотні тисяч переважно чоловіків на передовій, важко знайти кваліфікованих працівників. Якщо мобілізація збільшиться, незаповнені робочі місця стануть ще більшою проблемою.

Хиткий Захід

Додайте до цього переліку труднощів зростання суперечок на Заході щодо підтримки України. У Сполучених Штатах підтримці України загрожує поєднання втоми, відволікання (значна увага зараз приділяється війні в Газі) і президентські вибори. Хоча більшість американських політиків хочуть надавати постійну підтримку Україні, колишній президент Трамп чітко дав зрозуміти, що він цього не буде робити. Купа його найзавзятіших прихильників у Конгресі працює над тим, щоб припинити будь-які подальші асигнування для України. Адміністрація Байдена не полишала спроби проштовхнути пакет, який об’єднав би гроші для України з фінансуванням для Ізраїлю та заходи, спрямовані на уповільнення імміграції через південний кордон (це питання особливо важливе для республіканців). Але навіть якщо їм вдасться домовитися про умови угоди – незрозуміло, чи будуть її виконувати республіканці у Конгресі, оскільки це дозволить чинному президенту Джо Байдену святкувати політичну перемогу.

Європейська підтримка України є потужнішою. Європейський Союз розпочав переговори про членство з Києвом у грудні 2023 року. Звичайно, існує велика різниця між початком переговорів і пропозицією фактичного членства, на що за найпростіших обставин, зазвичай, потрібні роки. Деякі коментатори та політики наполягають на тому, що настав час укласти угоду з РФ про припинення цієї жорстокої війни, але, на жаль, не існує життєздатного способу зробити це. Деякі російські офіційні особи зазначили, що військові цілі Москви виходять далеко за межі завоювання території, на яку вона претендує. Вони також включають демілітаризацію України та перетворення її на васальну державу шляхом певної комбінації окупації, декларацій нейтралітету та/або встановлення компромісного уряду у Києві. Важко зрозуміти, як Зеленський зможе політично вижити, якщо він сяде за стіл переговорів із Росією з такими умовами, але європейські країни також розглядатимуть такі переговори як масштабну поразку, закладаючи основу для подальших російських вимог і агресії.

Що можуть зробити країни-члени ЄС

Шанси України стримати Росію та отримати вигідні переговорні позиції ґрунтуються на підтримці Заходу. Фінансування ЄС, матеріальні засоби та навчання, ймовірно, будуть мати більше значення для військових зусиль України, особливо якщо адміністрація Байдена не зможе зібрати достатньо голосів у Конгресі для нового пакету допомоги або якщо Трамп повернеться  у Білий дім.

Першим кроком буде затвердження фінансової допомоги, щоб допомогти Україні покрити очікуваний дефіцит бюджету у розмірі 43 мільярдів доларів США у 2024 році.

Другим кроком буде надання військової допомоги. Європейські країни вже надіслали Києву велику кількість озброєнь, а також розпочали власне переозброєння, яке має на меті довгостроково стримувати Росію. Наразі внутрішні розбіжності не дозволять реалізувати плани щодо створення спеціального військового фонду для забезпечення оборонних потреб України протягом наступних чотирьох років. Одна з причин, чому європейські оборонні підприємства повільно нарощували виробництво, полягає в тому, що їм бракує довгострокових контрактів. Важливо пропонувати довгострокові перспективи розвитку, особливо тому, що ці підприємства підтримуватимуть власний потенціал Європи. Але уряди повинні усунути бюрократичну тяганину, надіслати чіткіші сигнали промисловості щодо оборонних закупівель і подолати протекціоністські інстинкти, аби співпрацювати для згладжування неефективності на всьому континенті.

По-третє, Києву потрібно зменшити свою залежність від іноземної допомоги, повернувши власний оборонний сектор до світового рівня. Тут  країни-члени ЄС можуть допомогти інвестиціями та спільними проектами. Україна та її європейські партнери також повинні продовжувати використовувати воєнні технологічні інновації (наприклад, Україна навчилася перепрофілювати надлишкові ракети класу «повітря-повітря» на необхідні ракети «земля-земля») та інтегрувати їх у планування. Ключем до пожвавлення оборонної промисловості України буде здатність захищати її від російських повітряних атак – у чому ЄС також може допомогти.

По-четверте, Місія військової допомоги ЄС на підтримку України може працювати над розширенням і вдосконаленням своєї програми навчання українських військових. Західний досвід у галузі медицини на полі бою та евакуації поранених може бути особливо корисним для заповнення прогалин в українському ноу-хау. Крім того, ЄС має допомогти Україні забезпечити тих, хто звільняється з військової служби, медичною та соціальною підтримкою з урахуванням віку та гендерних потреб солдатів.

По-п’яте, країни-члени ЄС можуть допомогти українській економіці відновитися, підтримуючи український експорт, одночасно заспокоюючи страхи та розчарування серед фермерів і автоперевізників у сусідніх країнах ЄС. Потрібні вдосконалені системи для відстеження українських вантажівок під час їхнього транзиту через країни-сусіди України. Кращі процедури, які гарантують, що і вантаж, і водій легко проїжджають через кордон, можуть зрештою переконати сусідів, що дешевша українська сільськогосподарська продукція не буде проблемою для місцевих фермерів. Інвестиції у дорожню та залізничну інфраструктуру по обидві сторони різних кордонів, а також у складські приміщення також можуть допомогти зменшити затори на кордоні.

Якби не була озброєна Україна, вона навряд чи зможе повернути всю свою територію силою. Переговори залишаються найбільш імовірним фіналом. Військова та економічна підтримка ЄС може допомогти гарантувати, що Україна вступить у переговори лише після того, як Росія визнає дорогу ціну власної агресії.