Інтеграція старих та нових технологій, проблема масування та дисперсії, зниження вартості захисту від ракет та дронів, правильний баланс далекого удару та ближнього бою та зближення із ворогом – саме ці п’ять найважливіших операційних завдань мають вирішити Збройні сили України у 2024 році, щоб відновити успішний контрнаступ уже у 2025 році

Більшість сучасних дебатів навколо війни в Україні зосереджені на тому, що Клаузевіц називав фізичними та моральними силами ведення війни. У фізичній сфері домінуючими темами є тупикова ситуація з військовою допомогою у Конгресі США, нездатність Заходу швидко мобілізувати свою оборонну промисловість та відсутність прогресу на фронтах в Україні. На моральній арені нині вирують дебати навколо мобілізації більшої кількості українців для боротьби проти Росії, а також глобальні дебати про ціну, яку демократії мають заплатити, щоб захистити себе, інші демократії та демократичні цінності у загальному контексті. Але є третій елемент, який потрібно враховувати. Формування поля бою й стратегічної переваги для України зараз, а також для західних військових інститутів у наступні десятиліття вимагатиме мобілізації інтелектуального потенціалу. Про це йдеться в аналітичній статті Міка Райана, генерал-майора збройних сил Австралії у відставці на сторінках видання Інституту сучасної війни при Військовій академії США, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Після двох років, війна в Україні здебільшого зайшла у глухий кут. Хоча існує безліч гіпотез про те, чому і як це сталося, очевидно, що обидві сторони ведуть війну ХХІ століття, використовуючи ідеї ХХ століття. Для України та її прихильників зміна траєкторії війни найближчими роками вимагатиме синхронної мобілізації трьох компонентів – мобілізаційної трійці XXI століття, що складається з людей, промисловості та нових ідей. 2024 рік — це можливість вирішити ключові інтелектуальні завдання, які можуть дозволити Україні вийти із глухого кута на полі бою і створити стратегічний імпульс. Звичайно, ключові стратегічні дебати мають проводитися про захист України, а не про перемогу над Росією та про вихід за межі ескалації терору. Але водночас існує безліч операційних проблем, які необхідно вирішити цього року. Вивчення цих операційних проблем забезпечує необхідний контекст розуміння конкретних способів мобілізації інтелектуального потенціалу.

П’ять операційних завдань, які необхідно вирішити у 2024 році

Незважаючи на два роки адаптації, війна в Україні застрягла у стратегічній й тактичній метушні. Крім дефіциту промислових розробок та кадрів, ключовою причиною є те, що розвиток нових ідей ведення війни не встигає за впровадженням нових технологій. Відбулася мобілізація людей та промисловості, але багато оперативних проблем залишаються. Я пропоную п’ять операційних проблем, які мають бути у центрі уваги мобілізації інтелектуального потенціалу України та її партнерів цього року.

Завдання 1: Інтеграція старих та нових технологій

Першим завданням є ефективніша та швидша інтеграція нових технологій (об’єднаних військово-цивільних сенсорних мереж, дронів та демократизованого доступу до цифрових систем управління) зі старими технологіями (танками, вертольотами, артилерією). Великих успіхів було досягнуто у цьому починанні в Ізраїлі та Україні. Але прогрес часто нерівномірно розподіляється збройними силами, і безпека зв’язків між різними системами залишається постійною проблемою. Нова тактика нових організацій також відстає.

Це завдання має тактичні, оперативні, стратегічні та інституційні аспекти і залежить від покращення зв’язків між збройними силами та промисловістю, а також швидшого обміну уроками бойових дій. Інтеграція старого і нового також має здійснюватися у глобальному масштабі. Як нещодавно заявив заступник міністра оборони із закупівель та постачання США Вільям Ла Планте: «Якщо ви не виробляєте і не відправляєте на озброєння винищувачів у великих масштабах, можливості не мають великого значення». Зрештою, необхідно також вирішити проблему того, як погіршити здатність росіян інтегрувати нові та старі системи.

Завдання 2: Проблема масування та дисперсії

Мережева система цивільно-військових датчиків нової ери, розроблена у процесі війни, створила середовище, в якому всі ознаки військової техніки, особового складу та колективних сил можуть бути виявлені точніше та швидше. У поєднанні із комплексом високоточних боєприпасів це скорочує розрив між виявленням та знищенням у військових операціях до кількох хвилин. Таким чином, зосередження збройних сил для наземних бойових дій, великомасштабних повітряних атак чи військово-морських операцій стає високим тактичним та оперативним ризиком. Навіть, якщо комплекс заходів жорсткого та м’якого знищення може захистити масовані сили, їхнє виявлення майже гарантоване, що ускладнює досягати ефекту несподіванки. Так було з українським контрнаступом 2023 року. Сучасні збройні сили повинні бути рівною мірою здатні діяти як у розосередженій, так і у масованій формі, але також звести до мінімуму їх виявлення при масуванні таким чином, щоб підвищити ймовірність раптовості та завдання вирішального удару по супротивнику.

Завдання 3: Зниження вартості захисту від ракет та дронів

Незважаючи на те, що за останні кілька десятиліть було зроблено величезні інвестиції у розробку дистанційно керованих, автономних та напівавтономних безпілотних систем, можливості протидії їм відстають в інвестиціях. Ситуація змінилася з початком російсько-української війни, але зберігається величезний розрив між можливостями безпілотних систем та можливостями протидії їм. Існує також велика різниця у поточних витратах на ці системи. Зберігається дефіцит недорогих і розподілених рішень для поразки, які покращують концепцію багаторівневої оборони, збільшують глибину перехоплювачів і посилюють дилеми для тих, хто використовує ударні дрони та боєприпаси, що баражують.

Таким чином, ударні дрони та ракети є ефективною стратегією збільшення витрат для росіян. Метою має бути не лише зниження вартості систем жорсткого та м’якого ураження, але й повний переворот рівняння вартості. Таким чином, ключовим оперативним завданням, яке належить вирішити у 2024 році, є розробка безлічі дуже недорогих систем жорсткого та м’якого ураження, які будуть використовуватись проти безпілотних транспортних засобів та ракет, що також покладає витрати на тих, хто використовує дрони, а не на тих, хто обороняється від них.

Завдання 4: Правильний баланс далекого удару та ближнього бою

Інвестиції України у широкий спектр повітряних та морських ударних систем великої дальності набирають обертів та показують результати проти російських аеродромів, оборонних заводів та інфраструктури експорту нафти та газу. Це важливий потенціал в арсеналі України. Але хоч би як важливо це не було, далекий удар не є панацеєю у сучасній війні. Планування, проведення, оцінка та адаптація дальнього удару по усіх регіонах мають бути ретельно збалансовані з інвестиціями у можливості ближнього бою. Це змушує супротивників робити важкий вибір щодо набору військових можливостей, які необхідно розвивати і розгортати, створюючи невизначеність. Балансування між глибокими та рукопашними боями також забезпечує надмірність звичайних систем.

У 2024 році ключовою оперативною проблемою, яку має вирішити Україна, а також західні військові інститути, стане забезпечення належного балансу у глибокому і ближньому бою (з відповідними механізмами підтримки для обох). І не тільки баланс інвестицій має бути, принаймні, правильним, але також має бути ефективна оперативна синхронність між цими двома військовими зусиллями.

Завдання 5: Зблизитися із ворогом

Сучасним збройним силам потрібні методи нової ери, які були б швидшими, менш помітними і живучими при перетині оперативного й тактичного простору між ними та їх цілями. Прикладом недоліків нинішньої військової доктрини Заходу є боротьба України у 2023 році за прорив російських мінних полів та оборонних поясів на півдні України. Це була комбінація традиційних (читай старих) зон перешкод, мінних полів, окопів та дотів із взаємопов’язаними цивільно-військовими датчиками, оцінками та боротьбою. Технології та методи загальновійськового прориву практично не змінилися за півстоліття, але зона прориву кардинально змінилася завдяки новим технологіям.

Українським та західним військовим установам необхідно розробити нові концепції ведення бойових дій не лише для того, щоб прорватися через ці оборонні схеми та пробитися крізь них, але й для того, щоб забезпечити достатню бойову міць для використання таких проломів. Вирішення цієї проблеми пов’язане з другою проблемою, описаною вище, — вирішенням проблеми масування та дисперсії. Навіть до здійснення таких загальновійськових проривів збройні сили повинні мати можливість зібратися, відрепетирувати та маршувати до своїх вихідних позицій менш помітним чином.

Історія Redux

Вирішенню цих проблем – і визначенню конкретних засобів використання інтелектуального потенціалу – може сприяти вивчення історичних військових трансформацій. Військові установи завжди стикалися із важкими проблемами на полі бою, під час тривалих кампаній та у національних зусиллях щодо нарощування військової могутності та ведення воєн. Для цього були потрібні формальні та неформальні механізми адаптації, які іноді призводили до реформаторських рішень бойових, оперативних та стратегічних проблем.

До Першої промислової революції військові інновації загалом просувалися повільними темпами. Однак, коли технології, розроблені в той період швидкого промислового розвитку, такі як залізниці, масове виробництво й телеграф, були застосовані у військових установах, темпи прискорилися. Такі теоретики, як Ардан дю Пік та Ян Готліб Блох, досліджували, як військові організації можуть адаптуватися та як можна підвищити військову ефективність у результаті появи нових технологій, що з’явилися під час Першої промислової революції та почали з’являтися під час Другої промислової революції на початку 1900-х років.

Міжвоєнний період, між Першою та Другою світовими війнами, також був продуктивною епохою для вивчення застосування нових технологій, таких як літаки й танки, щоб уникнути тупикових ситуацій та масового виснаження 1914–1918 років. Теоретики прагнули розробити нові концепції ведення війни, які інтегрують нові технології в існуючі організації або породили нові організації, такі як танкові дивізії, військово-повітряні сили та військові коледжі вищого рівня. Нові теорії війни та оперативні концепції у повітрі, на суходолі та на морі також були зумовлені новими стратегічними завданнями, такими як плани США «Райдуга».

Концепцію військових революцій було запроваджено британським істориком Майклом Робертсом у 1955 році для висвітлення військових інновацій. Ця ідея отримала подальший розвиток у 1960-х роках радянськими військовими, щоб описати, як нові датчики, комп’ютери та високоточна зброя вплинули на військову думку кінця ХХ століття. Описана радянськими військовими теоретиками як військово-технічна революція, ця концепція невдовзі перетворилася на концепцію, яку називають революцією у військовій справі.

При огляді літератури з історичних військових інновацій та адаптації, можна виявити кілька фундаментальних принципів, які є спільними для успішних військових перетворень. Вони застосовуються для вирішення сучасних оперативних завдань, таких як описані вище, з якими Україна зіткнеться у 2024 році, а також для активізації західного військового інтелектуального потенціалу для інших потенційних конфліктів ХХІ століття.

Чесні оцінки ворога. Спільною ниткою успішних військових інновацій є чесна оцінка ворога. Без чіткого та обґрунтованого розуміння ворога (або ймовірного ворога) військові інновації та адаптація, швидше за все, зазнають невдачі. Заснування організаційних змін на тендітних знаннях про можливості, технології, наміри та волю супротивника — вірний шлях до провалу. На початку російсько-української війни відбулася різка переоцінка військового потенціалу Росії. Це призвело до недооцінки їхньої адаптації за останній рік. Російська армія 2024 року – це не та армія, яка була у 2022 році; вона стала кращою. Це необхідно сприйняти (але постійно переоцінювати) як частину розробки нових методів війни.

Специфіка. Установи повинні мати чітке уявлення про оперативні проблеми, які необхідно вирішити. Як зазначають Вільямсон Мюррей та Аллан Міллетт у книзі «Військові інновації у міжвоєнний період», «успішним інноваціям сприяла низка факторів. Практично у кожному випадку мала місце наявність конкретних військових проблем, вирішення яких давало значні переваги для подальшого досягнення національної стратегії». У центрі уваги були проблеми, що виникли під час Першої світової війни, такі як перехід від виснаження до маневреної війни. Результатом стали загальновійськова інтеграція, співпраця між повітрям та землею та стратегічні бомбардування. Прорив щільної зони протиповітряної оборони радянських часів та припинення багатоешелонованого наземного проникнення до Західної Європи були завданнями 1970-х та 1980-х років.

Тестування та експериментування. Після того, як операційну проблему розпізнано, характер проблеми з’ясовано та ідея її вирішення визначена, необхідно протестувати рішення. Це важливо з кількох причин. По-перше, це гарантує, що дорогі й трудомісткі організаційні зміни не будуть розпочаті без жодного уявлення про те, чи працюватимуть ці зміни. По-друге, це забезпечує прозорість нових ідей, дозволяючи проводити ретельніше дослідження та критику. Зрештою, експериментування є важливою частиною формування інституційної підтримки змін. Як писав Донн Старрі у своїй статті «Військовий огляд» 1983 року про інституційну реформу: «Пропоновані зміни мають бути випробувані. Їхня актуальність має бути переконливо продемонстрована широкій аудиторії за допомогою експериментів й досвіду, а після випробувань мають бути внесені необхідні зміни».

Різноманітні заходи ефективності. Важливим аспектом успішної адаптації є інституційний погляд на те, що робить організацію ефективною в оперативному середовищі. У своїй книзі «Перемога у наступній війні», присвяченій успішним військовим інноваціям, Стівен Розен виявив, що «інновації воєнного часу…» виявились найефективнішими, коли вони були пов’язані із перевизначенням заходів стратегічної ефективності, які використовуються військовою організацією». Масштабне інтелектуальне відродження військових інститутів вимагає переосмислення того, що робить ту чи іншу військову силу ефективною у сучасній (та майбутній) війні. Що стосується російсько-української війни, це буде включати поняття ефективності інтегрованих операцій людини і машини, інтеграцію дальнього удару і ближнього бою, а також здатність виживати і боротися у прозорішому бойовому просторі.

Нові ідеї, впроваджені у доктрину та навчання. Після того, як оперативні проблеми визначено, а рішення перевірено та схвалено, ці зміни мають бути швидко закодовані у новій військовій доктрині. Нова доктрина має вирішальне значення, оскільки є фундаментальною основою усієї індивідуальної та колективної підготовки, що відбувається у військових установах. Саме так відбуваються справжні інституційні зміни. І це гарантує, що нові ідеї будуть стандартизовані в усій військовій організації.

Тактичні інновації, які пов’язані із промисловим виробництвом. Трансформація відбувається усередині військових інститутів. Нові ідеї – та нові організації, які їх супроводжують – спрямовують адаптацію існуючої техніки та розробку нової техніки. Реформа армії США у 1970-х та 1980-х роках супроводжувалася розробкою та виробництвом «великої п’ятірки»: ударного вертольота AH-64 Apache, танка M-1 Abrams, вертольота UH-60 Black Hawk, бойових машин М-1 та М-2 «Бредлі» та ЗРК Patriot. Нові ідеї, які розроблені для України заради вирішення її оперативних завдань, також вимагатимуть змін у використанні наявного обладнання. Але цілком можливо, що можуть знадобитися нові види техніки та боєприпасів. Процес, який пов’язує нові ідеї та оборонне виробництво, має бути оптимізований та потенційно розподілений між союзниками.

Лідерський драйв. Останнім життєво важливим елементом успішних військових інновацій та адаптації за останнє століття було лідерство. Найвищі військові лідери в інститутах, а також політичні лідери повинні не лише виступати за зміни, але й сприяти їхньому здійсненню. Ці лідери мають розробити та реалізувати бачення змін, які вирішать оперативні проблеми, і, як пише Ендрю Крепіневич у «Витоках перемоги», їм потрібна наступність чи продовження терміну повноважень на своїх посадах.

Повертаючись до «великої п’ятірки» операційних проблем

Існує дуже корисний обсяг знань про вирішення складних військових проблем, коли технологічний прогрес випереджає прогрес у тактиці, оперативному мисленні та організаційних моделях. Ці знання забезпечують основу адаптації сучасних підходів до ведення бойових дій. 2024 рік пропонує Україні потенційний перепочинок від великомасштабних наступів, який дозволить зробити масштабні інновації та інтелектуальне відродження. Щоб вийти з нинішнього глухого кута у війні та повернутися до успішних наступальних дій у 2025 році, інвестиції у мобілізацію інтелектуального потенціалу та його застосування для вирішення основних оперативних завдань мають життєво важливе значення.

Крім п’яти проблем, описаних раніше, ймовірно, існує безліч інших, які виникнуть у ході російсько-української війни — виклики, які також вимагатимуть уваги у 2024 році. Деякі з них будуть очікуваними, інші стануть сюрпризами. Але для військових інститутів п’ять великих оперативних проблем, описаних вище, матимуть основне значення для відновлення великого наступального потенціалу України у 2025 році.

Ми маємо допомагати Україні вирішувати ці проблеми. Але ці оперативні проблеми наразі є проблемою не лише для України. Таким чином, допомагаючи Україні, ми також допомагаємо собі у розробці ефективнішої версії військової бойової сили XXI століття. Однак, для досягнення цього результату потрібне гарне керівництво, випробування та експерименти, нові методи підвищення ефективності, кращі зв’язки між адаптацією на полі бою та промисловістю, широке впровадження рішень «великої п’ятірки» оперативних проблем у доктрину, а також індивідуальне та колективне навчання.

Цього року Україна та її прихильники мають інвестувати у це найважливіше інтелектуальне завдання. Хоча мобілізація більшої кількості людей та оборонної промисловості має вирішальне значення для відновлення збройних сил України, мобілізація інтелектуального потенціалу може виявитися ще важливішою. Зміни та новий зміст мають лежати в основі вирішення Україною цих п’яти операційних проблем. Якщо Росія зможе вирішити ці оперативні проблеми раніше за Україну, то вона, ймовірно, виграє цю війну – і ті війни, які спалахнуть у Європі найближчими роками.