Якщо міжнародні партнери продовжать надавати достатню кількість боєприпасів та підтримку у навчанні Збройних сил України, щоб забезпечити стримування російських атак у 2024 році, то Росія навряд чи досягне значних успіхів у 2025 році, а після 2026 року бойова міць РФ почне істотно знижуватись

Перемога над спробою Росії підкорити Україну має ґрунтуватися на розумінні того, чого та яким чином РФ намагається досягти та її здатності реалізувати цей план. Російська теорія перемоги зазнала різних змін під час війни, але тепер Москва має чіткий план того, як вона має намір діяти. Про це йдеться в аналітичній публікації Джека Вотлінга та Ніка Рейнольдса, наукових співробітників Королівського об’єднаного інституту оборони та безпеки (Великобританія), переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Стратегічні цілі Росії

Росія, як і раніше, має стратегічну мету – домогтися підпорядкування України. Тепер вона вірить, що перемагає. Умови капітуляції, запропоновані нині російськими посередниками, включають поступку Україною території, яка уже знаходиться під контролем Росії, разом із Харковом та, у деяких версіях, Одесою; згода не вступати до НАТО; та збереження глави держави, затвердженого Росією. Єдина суттєва поступка, яку пропонує Росія, — Україна може приєднатися до ЄС.

Процес, за допомогою якого Росія прагне досягти такого результату, складається із трьох етапів. Перший етап вимагає продовження тиску по усій території фронту з метою виснаження боєприпасів та кадрових резервів Збройних Сил України (ЗСУ). Паралельно із цими зусиллями перед російськими спецслужбами стоїть завдання зламати рішучість міжнародних партнерів надалі надавати військову допомогу Україні.

Як тільки військова допомога буде значно обмежена і українські запаси боєприпасів вичерпаються, Росія має намір розпочати подальші наступальні операції, щоб досягти значних, хоча і повільних, успіхів на полі бою. Ці досягнення потім використовуватимуться як важіль проти Києва, щоб змусити його капітулювати на російських умовах. Горизонт планування реалізації цих цілей, який забезпечує основу для формування російських збройних сил та промислового виробництва, полягає у тому, що перемога має бути досягнута до 2026 року.

Вкрай важливо розуміти, що російські цілі можуть успішно розширюватися, і з огляду на те, що Кремль порушив майже усі важливі угоди як з Україною, так і з НАТО, немає жодної гарантії того, що Росія після підписання угоди не буде прагнути окупувати решту України.

Військовий потенціал Росії

Російські військові розпочали 2023 рік із вкрай дезорганізованими збройними силами в Україні, які налічують близько 360 000 військовослужбовців. На початок українського наступу у червні 2023 року їх чисельність зросла до 410 000 осіб та стала більш організованою. Влітку 2023 року Росія створила навчальні полки вздовж кордону та на окупованих територіях і після заколоту Євгена Пригожина спробувала стандартизувати свої підрозділи, зламавши попередню тенденцію до створення приватних армій. На початок 2024 року російська оперативна група військ на окупованих територіях налічувала 470 000 військовослужбовців.

Хоча якість російських збройних сил навряд чи підвищиться, росіяни зможуть підтримувати стабільний темп атак протягом 2024 року. Російські війська повернулися лише на рівні вище батальйону до традиційного радянського бойового порядку полків, дивізій і загальновійськових армій, але впроваджено істотні зміни нижче рівня полку.

Батальйони організовані як лінійні та штурмові і, як правило, діють у вигляді ротних груп, які борються невеликими розосередженими загонами. Це відбиває як адаптацію до умов бою, але й нестачу підготовлених офіцерів, здатних координувати дії більших формувань. Значна частина російських молодших офіцерів нині отримує підвищення з лав і проходить скорочену офіцерську підготовку, іноді тривалістю лише 2 місяці.

Російська група військ продовжує зазнавати значних втрат, проте її чисельність зростає. Операції у ширшому масштабі дозволяють російським військовим вживати заходів, які гарантують цілісність лінії фронту. Підрозділи, зазвичай, можна виводити з ладу після того, як вони зазнають до 30% втрат (точка, в якій вони вважаються неефективними), а потім відновлюються. Хоча жодного великомасштабного наступу нині не відбувається, російським підрозділам доручено проводити дрібніші тактичні атаки, які, як мінімум, завдають постійних збитків Україні та дозволяють російським військам захоплювати і утримувати позиції.

Таким чином, росіяни продовжують чинити послідовний тиск по низці пунктів. Хоча прагнення російських збройних сил збільшити чисельність особового складу до 1,5 млн осіб не було реалізовано, вербувальники наразі досягають майже 85% поставлених перед ними завдань щодо залучення військ для участі у бойових діях в Україні. Тому Кремль вважає, що зможе підтримувати нинішні темпи скорочення чисельності особового складу до 2025 року.

За бойовою технікою у складі російської групи військ є близько 4780 ствольних артилерійських знарядь, з них 20% — самохідні; 1130 РСЗВ; 2060 танків; та 7080 інших бойових броньованих машин, що в основному складаються з МТ-ЛБ, БМП та БТР. Їх, як і раніше, підтримують 290 вертольотів, з яких 110 — ударні, та 310 швидкохідних літаків. Ці комплекти обладнання обмежені у можливостях їх застосування через дефіцит боєприпасів, особливо для таких ключових видів зброї, як 220-мм реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) та нестабільна наявність 152-мм боєприпасів.

Деякі набори, такі як Fast Air, обмежені наявністю пілотів із достатнім досвідом для виконання ключових місій. Втрати російських льотних екіпажів, включаючи збитих операторів Іл-20 «Кут» та А-50У «Основний», становлять 159 осіб, що з урахуванням нерівномірності льотного часу російських ескадрилій є серйозною втратою боєздатності. Тим не менш, російські Повітряно-космічні сили (ВКС) можуть продовжувати збільшувати кількість бойових вильотів і доставляти боєприпаси. За загальною оцінкою, хоча якість російських збройних сил навряд чи підвищиться, росіяни зможуть підтримувати стабільний темп атак протягом 2024 року.

Промисловий потенціал Росії

Росія значно мобілізувала свою оборонну промисловість, збільшивши кількість змін і розширивши виробничі лінії на існуючих підприємствах, а також відновивши законсервовані заводи. Це призвело до значного збільшення обсягів виробництва. Наприклад, Росія щорічно постачає своїм військам близько 1500 танків та 3000 бойових броньованих машин різних типів. Виробництво російських ракет також збільшилося. Наприклад, на початку 2023 року російське виробництво балістичних ракет 9М723 «Іскандер» становило 6 штук на місяць при запасі ракет у 50 боєкомплектів. До початку 2024 року Росія не тільки використовувала значну кількість цих ракет щомісяця, починаючи з літа 2023 року, але й збільшила свій арсенал майже до 200 балістичних ракет 9М723 «Іскандер» та крилатих ракет 9М727. Аналогічну ситуацію можна спостерігати й щодо інших основних типів ракет, як-от Х-101.

Незважаючи на ці досягнення, Росія стикається зі значними обмеженнями у довговічності та надійності своєї промислової продукції. Наприклад, близько 80% танків та інших бойових броньованих машин не нового виробництва, а відремонтовано та модернізовано з російських військових запасів. Кількість систем, які знаходяться на зберіганні, означає, що хоча Росія зможе підтримувати стабільний обсяг виробництва до 2024 року, до 2025 року вона почне виявляти, що транспортні засоби вимагають більш глибокого ремонту, а до 2026 року буде вичерпана більша частина наявних запасів. У процесі скорочення кількості відремонтованих машин, промислові потужності можуть перейти на виготовлення нових платформ, але це обов’язково означатиме суттєве скорочення постачання техніки військовим.

Ще однією вразливістю такої складної російської зброї як ракети є залежність від компонентів західного виробництва. Хоча Росія підтримує стабільні постачання необхідних компонентів через лазівки у західних санкціях, послідовніший підхід до протидії російській оборонній промисловості може порушити лінії поставок. Навіть за нинішніх лазівок у санкціях, вартість комплектуючих для російського оборонного сектора зросла на 30%, і йому вдалося лише стабілізувати постачання, а не розширити їх, незважаючи на додаткові інвестиції у цей напрямок.

Проте, можливо, найсерйознішим обмеженням Росії є виробництво боєприпасів. Щоб реалізувати своє прагнення досягти значних територіальних завоювань у 2025 році, Міністерство оборони Росії оцінило потребу промисловості у виробництві або закупівлі приблизно 4 мільйонів 152-мм та 1,6 мільйонів 122-мм артилерійських снарядів у 2024 році. Міноборони РФ планує збільшити виробництво 152-мм снарядів приблизно з 1 мільйона у 2023 році до 1,3 мільйона протягом 2024 року і виробити лише 800 тисяч 122-мм снарядів за той же період. Ба більше, російське міністерство оборони не вірить, що зможе суттєво збільшити виробництво у наступні роки, якщо не будуть побудовані нові заводи та не інвестовані кошти у видобуток сировини з терміном постачання понад 5 років.

Це означає, що для належного забезпечення збройних сил Росії необхідно – у короткостроковій перспективі – і далі витратити 3 мільйони снарядів на складах, що залишилися, хоча більша їх частина перебуває у поганому стані. Аби ще більше компенсувати дефіцит, Росія підписала контракти на постачання та виробництво з Білоруссю, Іраном, Північною Кореєю та Сирією, причому остання може постачати лише ковані гільзи, а не цілі снаряди. Хоча постачання близько 2 мільйонів 122-мм снарядів з Північної Кореї допоможуть Росії у 2024 році, але вони не компенсують значний дефіцит 152-мм боєприпасів, який виникне у 2025 році, зокрема до РСЗВ.

Висновки

Російська теорія перемоги є цілком правдоподібною, якщо міжнародні партнери України не зможуть належним чином забезпечити ЗСУ ресурсами. Утім, якщо партнери України продовжать надавати достатню кількість боєприпасів та підтримку у навчанні ЗСУ, щоб забезпечити стримування російських атак у 2024 році, то Росія навряд чи досягне значних успіхів у 2025 році.

Після 2026 року виснаження систем почне істотно знижувати бойову міць Росії, тоді як до цього моменту російська промисловість може бути досить підірвана, що призведе до зниження якості збройних сил для наступальних операцій. Перспективи Росії згодом стануть гіршими і це вимагатиме від партнерів України продемонструвати дієві заходи протидії.

Забезпечення опору України до 2025 року не тільки підриває теорію перемоги Кремля, але й надає достатньо часу для налагодження раціонального процесу мобілізації та підготовки ЗСУ, щоб вони могли якісно перевершувати російські збройні сили, навіть якщо вони продовжують збільшуватись у загальному розмірі. Це має вирішальне значення для створення можливостей продовжувати загрожувати позиціям Росії і цим змусити її не просто шукати переговорів, але й фактично домовитися про припинення війни на умовах, вигідних для України.