Українська оборонна промисловість переходить від термінових закупівель до нарощування власного виробництва зброї та формування стратегічного партнерства з іноземними оборонними компаніями

Президент Сполучених Штатів Джо Байден уже кілька місяців не може провести у Конгресі пакет військової допомоги Україні через опозицію всередині Республіканської партії. Тим часом, Європа бореться з власними обмеженнями. Німеччина, незважаючи на збільшення військової допомоги Україні, не надала ключові ракети Taurus. Постійна підтримка Сполученого Королівства також затьмарена невизначеністю навколо майбутніх загальних виборів. Але, навіть якщо європейська допомога залишиться на максимальному рівні – сценарій, який далекий від нинішньої реальності – військова допомога Україні залишається вкрай недостатньою порівняно з вогневою потужністю та ресурсами Росії. Наприклад, нещодавній план Франції щомісяця постачати 3000 одиниць 155-мм снарядів в Україну виглядає несерйозно із щоденними обстрілами Росії на рівні до 20 000 снарядів. Про це йдеться в авторській колонці Максима Скрипченка, президента Центру трансатлантичного діалогу на сторінках Al-Jazeera, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Зважаючи на те, що підтримка української армії з боку її союзників зменшилася, російська військова машина, вправна в обході санкцій і підживлювана неконтрольованим продажем нафти, посилила свій наступ. Україна, яка зараз стикається із гострою нестачею критично важливих військових поставок, таких як артилерійські снаряди та боєприпаси протиповітряної оборони, включаючи Стінгери та навіть ракети Patriot, була змушена зайняти оборонну позицію. Зниження ефективності української протиповітряної оборони призвело до підвищеної вразливості авіатак і збільшення жертв серед цивільного населення.

Незважаючи на виклики, Україна не впала у відчай. Натомість, вона стала на шлях самозабезпечення – подорож, позначену стійкістю та стратегічними інноваціями перед обличчям труднощів. Українська оборонка переходить від термінових закупівель до нарощування власного виробництва зброї та формування стратегічного партнерства з іноземними оборонними компаніями. Ця зміна покликана підвищити обороноздатність України у довгостроковій перспективі.

Інноваційний підхід України до використання безпілотних літальних апаратів, зокрема безпілотних літальних апаратів з оглядом від першої особи (FPV), уособлює її фокус на автономності. Ефективність цих недорогих пристроїв підкреслюється їх універсальністю та точністю. Здатні нейтралізувати ворожу піхоту в окопах і знищувати важливі цілі, такі як бронетехніка, ці дрони змінили динаміку бойових дій.

Наприклад, в одному звіті про втрати російської техніки вказано, що з 17 вересня по 17 жовтня 2023 року безпілотники FPV брали участь у приблизно 35% операцій з ліквідації. За цей період задокументовано 388 випадків знищення російської техніки, 146 одиниць знищено безпілотниками. Атаки знищили обладнання на загальну суму 140 мільйонів доларів, зокрема і систему ППО Tor вартістю 25 мільйонів доларів.

FPV-дрони зараз є центром загальнонаціональних зусиль щодо розширення виробництва. Компанії не тільки розширюють власні виробничі лінії, але оголошують відкриті конкурси для звичайних громадян, щоб допомогти у виробництві. Таким чином, до 2024 року Україна планує виготовити не менше мільйона таких безпілотників.

Розширення виробництва також допомогло знизити вартість кожного дрона з 400 до 350 доларів. Для порівняння, американський протипіхотний безпілотник-камікадзе Switchblade 300 може коштувати у 12 разів дорожче, а загороджувальний боєприпас Switchblade 600 може бути у 200 разів дорожчим за український безпілотник FPV.

Орієнтація України на самозабезпечення поширюється на виробництво важкого озброєння, яскравим прикладом якого є самохідна артилерійська установка 2С22 «Богдана». Під час війни було виготовлено щонайменше 30 Богдан. Повідомляється, що наразі жодна не втрачена, лише кілька одиниць пошкоджені та знаходяться на ремонті.

Загалом у виробництві «Богдани» задіяно 25 підприємств і близько 400 фахівців. Розширення виробництва цієї гаубиці має вирішальне значення, оскільки союзники України не змогли поставити достатньо 155-мм артилерійських систем, щоб задовольнити її потреби. Національне виробництво також суттєво знижує вартість однієї одиниці – наразі вона становить приблизно 2,5 мільйона доларів.

Україна також намагалася створити різні схеми оборонної співпраці з союзниками. Одним із прикладів є співпраця з німецькою компанією Flensburger Fahrzeugbau Gesellschaft, яка створить ремонтний центр на заході України, значно підвищивши ефективність технічного обслуговування таких машин, як танки Leopard, одночасно забезпечуючи навчання українських механіків на місці.

Інший німецький виробник зброї Rheinmetall вже створив в Україні майстерню з ремонту танків і нещодавно оголосив про плани створити завод з виробництва 155-мм боєприпасів на спільному підприємстві з українським партнером.

Україна також уклала угоду з Чеським міжурядовим агентством оборонного співробітництва про створення кластеру з виробництва озброєнь та зі шведською компанією BAE Systems про спільне виробництво бойової машини піхоти CV-90.

Це прагнення до самозабезпечення є не просто відповіддю у військовий час, а стратегічним баченням. Україна прагне побудувати потужну оборонну промисловість, яка може зменшити її залежність від зовнішньої підтримки, допомогти виграти поточну війну та розвинути потужний військовий стримуючий засіб проти майбутніх загроз. Вона також прагне, зрештою, стати значним експортером зброї, використовуючи свій оборонний сектор для економічних і геополітичних здобутків.

Перехід до самозабезпечення та інноваційних стратегій є свідченням стійкості України. Підтримка з боку її союзників може зменшуватися, але рішучість України виграти цю війну та забезпечити світле майбутнє своїм громадянам – ні.