У селі жінки овдовіли, батьки сумують за полоненими синами, школи порожні, а фермери не можуть знайти людей для обробки землі

Навіть у селі Лозуватка у Дніпропетровській області, приблизно за 100 км від лінії фронту, скрізь можна побачити ознаки дворічної війни, яка безповоротно змінила обличчя України. Про це йдеться у спецрепортажі Reuters, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Олена Оніщук та її п’ятирічна донька Ангеліна відвідали цвинтар Лозуватки у засніжений зимовий день. Чоловік та батько Сергій Алошкін похований поруч із 10 іншими солдатами на новій ділянці під назвою «Алея Героїв».

38-річний Сергій, який до війни працював водієм та механіком, загинув наприкінці 2022 року під час бойових дій неподалік Бахмута.

Подібні поховання з’явилися по всій країні і стали гірким свідченням жорстокої війни проти Росії, яка триває уже третій рік поспіль і кінця якої не видно.

На могилах часто можна побачити звичайні дерев’яні хрести, фотографії загиблих, яскраві квіти та жовто-сині українські прапори.

Бойові дії на східному та південному фронтах України проходять далеко від цього населеного пункту зі скромних будинків, оточеного обгородженими садами. Тут мешкає близько 6800 осіб, які серйозно постраждали.

Масштаби українських військових втрат є державною таємницею, що ретельно охороняється. За оцінками західних офіційних осіб, десятки тисяч людей було вбито та ще десятки тисяч поранено. Росія, яка перебуває на підйомі після другої річниці вторгнення, також зазнала тяжких втрат.

Окрім жертв, війна впливає майже на усі аспекти українського життя. Оніщук звільнилася з роботи у продуктовому магазині, коли завагітніла Ангеліною, а знайти нову роботу стало складніше через закриття місцевого дитячого садка.

У Лозуватці також закрито школи, адже їхні бомбосховища недостатньо великі, щоб вмістити усіх учнів у випадку ракетної атаки.

Хоча російські ракетні атаки та удари безпілотників по селі рідкісні, але воно знаходиться недалеко від ключового сталеливарного міста Кривий Ріг, по якому часто завдають ударів.

В одній із трьох шкіл Лозуватки вчителька Світлана Анісімова стоїть перед комп’ютером у порожньому класі та проводить онлайн-урок про Сонячну систему для 10-11-річних дітей.

Дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ заявив у серпні 2023 року, що лише близько третини дітей шкільного віку по всій Україні відвідують заняття офлайн. У підконтрольних Києву регіонах країни було повністю зруйновано понад 1300 шкіл.

Досить думати про війну

Анісімова заявила, що дистанційна освіта не може замінити відвідування занять.

«Звичайно, я бачу, що це дуже впливає на дітей, на їхні соціальні здібності. У них немає можливості спілкуватися один з одним», – зазначає вона.

За словами директорки школи Ірини Потоцької, у близько 40 зі 136 учнів один із батьків наразі мобілізований і служить в армії.

У тому ж таки будинку Потоцька допомагає місцевим жінкам упаковувати коробки з їжею та напоями, а також маскувальну сітку для відправки українським військовим.

Такі волонтерські мережі виникли по всій країні і стали життєво важливим джерелом постачання для солдатів.

Юлія Самотуха, ще одна вчителька школи, координує волонтерську діяльність села, приймає заявки від військових частин, розподіляє роботу між сім’ями та доставляє товари для пакування у коробки.

«Коли ти зайнятий, іноді перестаєш думати про війну», – зізнається 34-річна жінка, яка перебуває у декретній відпустці.

За її словами, село сильно змінилося з початку війни. Вона розлучилася з багатьма друзями, адже деякі з них були менш схильні допомагати українській армії.

Українські військовополонені

Крім загиблих, є зниклі безвісти.

Українські офіційні особи заявляють, що внаслідок бойових дій у російському полоні перебувають близько 8000 осіб – мирних жителів та солдатів.

Близько 3000 осіб, переважно військових, було звільнено під час десятків обмінів військовополоненими, але тисячам сімей доводиться досі розмірковувати про долю полонених родичів.

Серед них жителі Лозуватки Тетяна Терлецька та Юрій Терлецький, які розповіли, що їх 29-річний син Денис вступив до Національної гвардії у 2021 році та був взятий у полон під час боїв у портовому місті Маріуполь на південному сході України у травні 2022 року.

«Ми хочемо показати, що їх ніхто не забув. Ми завжди боротимемося за них, як вони боролися за нас», – зазначає Терлецька.

Боротьба до гіркого кінця

Власник місцевої ферми Олександр Васильченко втратив життєво важливих співробітників через мобілізацію та побоюється, що незабаром людей стане ще менше. Він стурбований тим, що техніка, яка необхідна йому для збирання соняшнику, пшениці та ячменю, вийде з ладу.

За даними місцевої влади, понад третину кваліфікованих сільськогосподарських робітників у Лозуватці було мобілізовано до армії.

«Було мобілізовано багато фахівців та механіків із нашого населеного пункту. Наше обладнання потребує ремонту», — розповідає 42-річний Васильченко у своїй майстерні і наголошує, що потрібен час для навчання нових співробітників.

Його бізнес більше не приносить прибутку і він фінансує свою діяльність частково за рахунок заощаджень.

Анастасія та Олександр Коробченко мешкають у будинку, який їм допомогли знайти друзі після того, як вони залишили свій будинок на Луганщині.

Згідно із дослідженням Світового банку, Організації Об’єднаних Націй, Європейської комісії та Кабінету міністрів України, вони належать до 3,7 мільйонів українців, переміщених усередині країни внаслідок бойових дій. Ще 5,9 мільйонів людей залишаються вимушеними переселенцями за межами України.

Хоча Коробченки і знайшли роботу у Лозуватці, про створення сім’ї вони поки що не думають.

«Коли не знаєш, що з тобою буде завтра, дуже важко навіть думати про те, аби заводити дитину. Це справді складно», – пояснює 23-річна Анастасія.