Ольга Мень працює офіцером із поселення у Єврейській сімейній службі Оттави і тепер допомагає іншим новоприбулим українцям прижитись у Канаді

У березні 2022 року я переїхала до нового будинку зі своєю дев’ятирічною донькою Мією у Краматорську. Ми з Мією жили там щасливо: вона брала уроки плавання, вивчала бойові мистецтва та знімалася у дитячому телешоу, а я працювала у Німецькому Червоному Хресті та була волонтеркою у некомерційній організації як перекладачка англійської мови. Про це йдеться в авторській колонці української біженки Ольги Мень на сторінках канадського видання Maclean’s, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У першу ж ніч на нашому новому місці, о 5 годині ранку, почалося бомбардування. Я швидко втекла з донькою, мамою, сестрою та племінницею до Львова. Зі Львова ми поїхали до Польщі, а далі до Канади, де я отримала трирічний дозвіл на роботу.

Восени 2022 року ми з Мією полетіли з Варшави до Цюріха, а потім до Монреаля, де зустріли Марію та Рагі, подружжя середнього віку, які погодилися прийняти нас. Вони відвезли нас до Оттави, де ми з Мією жили в їхній оселі вісім місяців. Зараз я думаю про них як про своїх канадських батьків: вони дозволили нам залишитися безкоштовно, допомогли нам отримати номери соціального страхування та медичні картки, зареєстрували Мію до школи та відредагували моє резюме відповідно до канадських стандартів.

Я думала, що в Оттаві буде багато можливостей працювати у некомерційних організаціях, але знайти роботу було важко. Незалежно від моєї освіти та походження, роботодавці сказали, що мені потрібен один рік досвіду роботи у Канаді, перш ніж хтось візьме мене на роботу. Врешті-решт, після місяця пошуків, я знайшла роботу офіцером із поселення у Єврейській сімейній службі Оттави.

Тепер я допомагаю іншим новоприбулим українцям прижитись у країні. Я допомагаю їм виконувати такі завдання, як отримання власних SIN і банківських рахунків. Одного разу прийшла жінка зі своїм дорослим сином, у якого була вада мови, і ми змогли знайти їм дім і влаштувати його на роботу в автосалон.

Іншого разу я допомогла родині із 10 осіб зареєструватися до школи, знайти вживані меблі та зв’язатися з українськими громадами в Оттаві через Facebook і Telegram; під час канікул ми подбали про те, щоб діти отримали різдвяні подарунки. Часто українці приходять до мене в офіс поспілкуватися, тому що вони самотні. Мені пощастило, що Марія та Рагі допомогли мені осісти у Канаді. Тепер я можу бути тією людиною, яка підтримує інших.

Зрештою, ми з Мією переїхали у квартиру з двома спальнями неподалік від центру Оттави, і проводимо вільний час у басейні нашого будинку та гуляємо вздовж каналу Рідо. Мія тут добре влаштувалась. На другий тиждень навчання діти запрошували її на дні народження.

Тим не менш, вона залишилася близькою зі своїми українськими друзями та двоюрідною сестрою у Польщі: вони спілкуються онлайн, грають у Roblox і малюють аніме разом. Я також обов’язково розмовляю з Мією вдома українською мовою, бо помітила, що вона починає забувати деякі слова.

Останній шматочок головоломки — з’ясувати, як ми можемо залишитися в Канаді назавжди. З початку війни приїхало понад 185 000 українців, і дослідження свідчать, що 90% з нас хочуть тут залишитися. У той час як Канада створила спеціальний шлях для отримання ПМЖ для українців, право на нього мають лише ті, хто має громадянство Канади або членів сім’ї, які постійно проживають тут.

В іншому випадку стати постійним жителем Канади складно. Є лише 500 000 постійних місць щороку, і, як і інші 2,2 мільйона тимчасових мешканців країни, ми повинні проходити систему балів, де такі фактори, як вік, канадська освіта, тип роботи та результати іспиту на знання англійської мови визначають бали заявника — для отримання ПМЖ. Наступного року закінчується мій дозвіл на роботу, тож я маю незабаром подавати документи на постійне проживання. Сподіваюся, у мене достатньо балів, щоб це зробити.