Україна і Туреччина стрімко нарощують військово-промислову співпрацю

Вигоди від цього партнерства стали очевиднішими за останні два роки, коли безпілотники Bayraktar TB2, виготовлені турецькою оборонною компанією Baykar, допомогли Україні завдавати авіаударів на початку повномасштабного російського вторгнення

Зростання оборонної співпраці між Україною й Туреччиною допомогло Києву в його боротьбі з Росією та зміцнило безпеку Анкари, одночасно підтримуючи економіку двох партнерів. Але тепер є можливість розширити це партнерство і тим самим убезпечити Чорне море та Європу загалом. Про це йдеться в авторській колонці Пінар Дост, асоційованої дослідниці Французького інституту анатолійських досліджень на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Лише за кілька тижнів до того, як президент Росії Володимир Путін розпочав війну, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган під час візиту до Києва уклав угоду з президентом України Володимиром Зеленським, яка дозволяє українським заводам виробляти турецькі безпілотники. Ця угода зараз приносить свої плоди: у лютому 2024 року компанія Baykar запустила будівництво заводу з виробництва дронів під Києвом.

Очікується, що завод, будівництво якого триватиме цілий рік, створить 500 робочих місць і вироблятиме 120 одиниць продукції на рік. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг вказав на цей проект, назвавши його прикладом того, як союзники НАТО підтримують Україну не лише «шляхом прямих постачань зброї та боєприпасів, але також шляхом інвестування та нарощування своїх потужностей з виробництва власної зброї».

Стратегічне партнерство Туреччини та України розширюється. Наприклад, бойовий безпілотник «Акінджі» компанії Baykar (представлений у 2021 році) та бойовий безпілотник «Кизильельма» (очікується, що він буде представлений цього року) використовують двигуни українського підприємства «Івченко-Прогрес».

Київ та Анкара також співпрацюють у морській сфері; З 2021 року Туреччина будує два протичовнові корвети класу «Ада» для ВМС України, які будуть завершені та поставлені цього року. Збройні сили України отримали тактичні машини Cobra II, розроблені турецькою компанією Otokar. Також у 2023 році: Україна відправила компанії Turkish Aerospace Industries (TAI) два двигуни для ударного вертольота T929 ATAK-II; Україна зобов’язалася надіслати ще 12 двигунів до 2025 року.

Хоча потік турецької оборонної техніки в Україну був насиченим, він зіткнувся із зустрічними вітрами. Наприклад, європейські країни не змогли дійти консенсусу щодо поповнення Європейського фонду миру – механізму, за допомогою якого Європейський Союз (ЄС) фінансує постачання зброї для України. Франція, Греція та Кіпр заблокували додаткове фінансування, вимагаючи гарантій, що кошти будуть витрачені на зброю, технології та боєприпаси з ЄС. Греція заявила, що не хоче, аби гроші пішли турецьким оборонним компаніям. Країнам варто відмовитись від цієї вимоги – нещодавно це зробила Франція щодо закупівель артилерії. Постачання в Україну стосуються не лише безпеки Києва; йдеться також про безпеку Чорного моря та євроатлантичну безпеку.

Проте, двостороннє оборонне партнерство України й Туреччини має можливості для розширення. 21 лютого 2024 року TAI оголосила, що її винищувач KAAN здійснив свій перший політ. Спочатку цей літак був задуманий і розроблений для заміни застарілого парку F-16. Хоча прототип реактивного літака KAAN наразі оснащений двигунами General Electric F-110 (двигун, встановлений на F-16), Туреччина прагне використовувати двигуни вітчизняного виробництва, які виготовляються TAI Engine Industries, до 2028 року. Посол України в Туреччині Василь Боднар нещодавно заявив, що не лише Україна хоче купити та використовувати літак KAAN, але й «українські команди продовжують працювати над двигуном» та «конкурують» за право бути партнером у проекті.

Партнерство України й Туреччини щодо спільного виробництва двигунів для літака KAAN зробить внесок в економіку України, а також надасть Туреччині надійного та стабільного партнера у зміцненні її самооборони. Політичні розбіжності між Анкарою та Заходом потенційно можуть перерости в такі заходи, як ліцензійна заборона на експорт, як це було у 2019 році, коли деякі уряди Європейського Союзу обмежили експорт зброї після операції Туреччини на північному сході Сирії, та у 2020 році, коли Сполучені Штати запровадили санкції проти Туреччини після купівлі Анкарою російської системи протиракетної оборони С-400.

Країни НАТО визнали важливу роль, яку винищувачі відіграють у безпеці регіону. Нідерланди, Данія та Норвегія запропонували Україні 60 вживаних винищувачів F-16. Минулого року Данія, США та Великобританія розпочали підготовку українських пілотів. Торік у листопаді Румунія отримала три з 32 F-16, куплених у Норвегії. Очікується, що до 2025 року Румунія матиме 49 F-16. Болгарія також готується отримати 16 винищувачів F-16 Block 70, які вона купила у Сполучених Штатах; Очікується, що перші вісім прибудуть до 2025 року.

Туреччина планує експортувати деякі літаки KAAN, які можуть стати альтернативою російським та китайським винищувачам. І як тільки Туреччина підніме із землі більше літаків KAAN і модернізує більше F-16 у своєму парку, то зможе підтримати Україну старими F-16 або служити центром ремонту та модернізації F-16.

Переваги, які поширюються морем

Розширення українсько-турецького партнерства у сфері безпеки посилить сприятливий ефект попередніх зусиль щодо забезпечення безпеки в регіоні. І у своїй Стратегічній концепції 2022 року, і у комюніке Вільнюського саміту 2023 року НАТО назвав Росію «найзначнішою і найпрямішою загрозою безпеці союзників, а також миру та стабільності в Євроатлантичному регіоні». В обох документах Альянс також підтвердив стратегічну важливість Чорного моря. Сполучені Штати — член НАТО з найбільшими збройними силами — повторили це у своєму Законі про повноваження національної оборони 2024 року, де вони наголосили на необхідності зміцнення оборони в регіоні та розширення співробітництва у сфері безпеки на Чорному морі, не лише на двосторонній основі з регіональними партнерами, зокрема з Україною, Румунією, Болгарією, Молдовою та Грузією, а також з НАТО та ЄС, щоб мінімізувати ризик дублювання зусиль та покращити оперативну сумісність.

Зміцнення стримування та оборони НАТО у Чорноморському регіоні стає ще важливішим, оскільки наближаються президентські вибори в США. Колишній президент США Дональд Трамп неодноразово заявляв, що Сполучені Штати несправедливо несуть тягар фінансування НАТО. Нещодавно він додав, що заохочуватиме Росію робити все, що вона забажає, з будь-якою країною НАТО, яка не відповідає керівним принципам Альянсу стосовно витрат на оборону. Подібні заяви, на жаль, надихають такого президента-імперіаліста, як Путін.

З того часу, як почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, загрози Чорноморському регіону зросли, тому НАТО та його члени працювали над зміцненням потенціалу оборони та стримування регіону. НАТО збільшило свою присутність у регіоні, створивши чотири нові бойові групи у Болгарії, Угорщині, Румунії та Словаччині. Сполучені Штати розвинули тісне співробітництво у сфері безпеки з Румунією та Болгарією, надаючи їм важливі оборонні технології та зброю, а також іноземне військове фінансування для підтримки їхніх зусиль щодо військової модернізації та потенціалу регіональної оборони. Сполучені Штати також очолюють проект підвищення обізнаності про морську зону Чорного моря, в якому беруть участь Болгарія, Румунія, Україна та Грузія.

Україна вивела з ладу третину російського Чорноморського флоту, а Туреччина є наглядачем проток відповідно до Конвенції Монтре, тому Росії буде нелегко заповнити ці втрати. Союзники НАТО повинні скористатися можливістю, яка тепер у них є, щоб перемогти у морській сфері проти Росії. Монтре обмежує прохід військово-морських сил нечорноморських країн через протоки та кількість часу, який ці сили можуть проводити у Чорному морі; але Сполучені Штати та неприкаспійські європейські країни, прагнучи зміцнити оборонний потенціал своїх чорноморських союзників, можуть більше спиратися на Туреччину. Ерозія повноважень Росії змістила баланс сил на Чорному морі на користь Туреччини. Туреччина могла б вести військово-морські операції у міжнародних водах Чорного моря, подалі від своєї берегової лінії, за допомогою свого десантного корабля TCG Anadolu, який не має мандату НАТО. Хоча у Чорноморській стратегії США, контури якої відображені у Законі про повноваження національної оборони США на 2024 фінансовий рік, Туреччина не згадується конкретно, існуючої структури закону достатньо для того, щоб США її підтримали — поодинці чи загалом.

Що поставлено на карту

Блокада у Конгресі США з приводу схвалення додаткової фінансової підтримки України та дебати про те, чи зайшла війна у безвихідь – крім втрат України на полі бою та нестачі боєприпасів – стривожили багато європейських столиць. Після кількох тижнів опору з боку Угорщини, ЄС погодився надати Україні довгострокову допомогу у розмірі 54 мільярдів доларів. Європейські країни, зі свого боку, також роблять свій внесок у зміцнення безпеки України та євроатлантичного співтовариства. Німеччина, яка посідає друге місце за обсягом військової допомоги Україні, окрім інших ініціатив, будує новий завод з виробництва боєприпасів у відповідь на потреби Німеччини та Європи. Канцлер Німеччини Олаф Шольц також закликав Європу «рухатися до великомасштабного виробництва оборонної техніки». Хороші новини також прийшли із Данії: прем’єр-міністр країни оголосила, що передасть Україні весь артилерійський арсенал. Франція також нещодавно уклала пакт безпеки з Україною, пообіцявши надати військову допомогу на суму до 3 мільярдів євро, включаючи співпрацю у сфері артилерії, а Нідерланди зобов’язалися надати військову допомогу на суму 2,2 мільярда євро цього року.

Туреччина також прагнула зміцнити євроатлантичну безпеку і співпрацює разом із США, аби поповнити запаси боєприпасів, що має вирішальне значення для їх постачання в Україну. За словами посла США у Туреччині, до наступного року 30% усіх 155-мм снарядів, які виробляються в США, будуть виготовлятись заводами, які входять до партнерства Міністерства оборони США й турецької оборонної компанії. Туреччина, а також Греція нещодавно приєдналися до очолюваної Німеччиною ініціативи «Європейський небесний щит», яка пропонує країнам-учасницям платформу, за допомогою якої вони зможуть спільно закуповувати засоби протиповітряної оборони, що є важливим внеском у європейську безпеку. Усі ці зусилля та ініціативи є важливими, оскільки Сполучені Штати, НАТО та ЄС повинні підготуватися до потенційного президентства Дональда Трампа протягом наступних 11 місяців.