Найважливішим уроком 100-денного наступу під час Першої світової війни є те, що він призвів до перемоги, незважаючи на те, що не вдалося вигнати німецькі війська з Франції, тому дивлячись на третій рік російсько-української війни, важливо визнати, що перемога носить безліч масок, окрім золотих лаврів

Російське вторгнення в Україну триває уже третій рік і тактика війни дедалі частіше нагадує сцени Першої світової війни: солдати туляться в окопах вздовж замороженої лінії фронту та долають інтенсивні загородження. Утім, окрім позиційної війни, російсько-українська війна нагадує стратегічну, оперативну й тактичну ситуацію, з якою зіткнулися командувачі союзників безпосередньо перед 100-денним наступом, і його уроки, як і раніше, вивчаються сучасними політичними та військовими лідерами. На успіхи «100-денного наступу», який розпочався наприкінці літа 1918 року, насамперед, вплинула опора союзників на стратегію максимальних зусиль, гнучких кампаній й тактичних досягнень. Про це йдеться в авторській колонці Джона Лонга Бернема, асистента з політичних досліджень в Інституті Китаю при Університеті Альберти (Канада) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

100-денний наступ

Зазнавши значних втрат у попередні місяці і зіткнувшись із можливістю зростання німецької могутності після поразки Росії, лідери союзників поставили пріоритетом початок вирішального наступу, перш ніж власне виснаження змусить їх погодитись на мир.

Ці стратегічні міркування змусили командуючих союзників змінити баланс своїх сил, щоб скористатися можливостями на фронті. Почавши з раптового нападу на Ам’єн, союзники часто швидко переміщали центр своїх наступальних зусиль. Ці кроки змусили німецьке командування скерувати додаткові ресурси на фронт, послабивши оборону.

Хоча поспішний темп дій союзників призвів до збільшення втрат, збереження імпульсу мало вирішальне значення для прориву лінії Гінденбурга – найважливішої підготовленої оборонної позиції німців.

Тактика союзників змусила бойові дії стати відкритими. Хоча авіацію почали використовувати ще до 1918 року, союзники могли розраховувати на майже повний контроль у повітрі. Це дозволило збройним силам союзників ефективніше націлювати артилерійський вогонь і покладатися на найкращу розвідку.

Ба більше, союзники також змогли вивести на поле бою значну кількість танків. Такий розвиток подій дозволив збройним силам союзників здобути локалізовану вогневу підтримку на ключових етапах наступу та сприяти низці перемог.

Проблеми воєнного часу

Цей досвід 100-денного наступу під час Першої світової війни пропонує кілька стратегічних, оперативних й тактичних уроків, які можна використати сьогодні під час російсько-української війни. До них належать важливість політичних термінів, роль мобільності в бою та необхідність інновацій в авіації та піхоті.

Присвятивши значну частину своєї економіки військовому провадженню, Росія стане більш здатною заповнити власні втрати воєнного часу. Це зрушення відбулося у той момент, коли США та Європа зіткнулися з труднощами при виконанні замовлень на боєприпаси та інше обладнання для України через внутрішньополітичні ускладнення.

Ба більше, Україна стикається зі зростаючим боргом через війну і відчуває нестачу солдатів, що відображає стан англо-французьких збройних сил у 1918 році та викликає сумніви з приводу того, як довго Україна зможе надалі брати участь в інтенсивних бойових діях.

Сила Росії також підкріплюється її здатністю проводити подальші раунди мобілізації та забезпечувати постійну громадську підтримку війни. А от в Україні мобілізація залишається дуже дискусійною темою в Україні, що може завдати шкоди її майбутній готовності.

Уроки для України

Проте, досвід союзників у 1918 році – повчальний. Навіть ослаблена англо-франко-американська коаліція залишалася здатною здобувати драматичні перемоги над могутнім супротивником, поки її політичні лідери залишалися повністю відданими війні.

Операційні проблеми, що стоять перед Україною та Росією, також схожі на ті, з якими зіткнулися союзники під час Першої світової війни. Російські війська збудували кілометри підготовлених оборонних споруд на своїх окупованих територіях, більшу частину яких Україні ще доведеться подолати. Ця оборона сприяла статичному становищу обох армій і, ймовірно, змусить Україну чи Росію перемістити свої сили вздовж фронту у спробах здійснити прорив.

У той час, як Росія продовжує відправляти хвилі непідготовлених підрозділів у інтенсивні бої, Києву варто виявляти обережність, щоб зберегти свою бойову міць для майбутніх наступів.

Крім того, Україна має також зберегти свою прихильність вірного напрямку, як вона це зробила раніше під час війни, зосередивши увагу на Херсоні, перш ніж атакувати Харків, щоб завадити російським збройним силам консолідувати свої позиції. Ця тактика нагадує спробу союзників розосередити німецькі збройні сили та завадити їм посилити лінію Гінденбурга.

Врешті-решт, роль авіації й новаторської тактики піхоти залишається настільки важливою для сучасних наступів, як і у 1918 році артилерійський вогонь з російських позицій.

Крім того, відносна незалежність американських експедиційних сил та канадського корпусу дозволила випробувати у бою нову тактику, збільшивши їхній внесок у наступ. Ця модель продовжуватиме сприяти прагненню України дозволити більшій кількості молодших офіцерів діяти самостійно під час бою.

У ході 100-денного наступу союзникам вдалося подолати три роки жорстокої позиційної війни, а також тривалий німецький наступ, перш ніж покласти край війні. Ця серія подій була викликана зростаючим стратегічним упором на ведення вирішальної кампанії, ухвалення нових оперативних доктрин і опорою на нові тактичні підходи, які ще застосовуються до поточної війни.

Однак, можливо, найважливішим уроком 100-денного наступу є те, що він призвів до перемоги, незважаючи на те, що не вдалося вигнати німецькі війська з Франції. Дивлячись на третій рік війни в Україні, важливо визнати, що перемога носить безліч масок, окрім золотих лаврів.