Нездатність підтримати Україну зараз може покласти початок американській смузі поразок, на подолання якої знадобляться десятиліття

Через два роки російсько-української війни міцна громадська підтримка США щодо допомоги Україні стала менш гучною. Через зменшення дискурсу на підтримку України невелика кількість гучних недоброзичливців намагається вплинути на громадську думку, стверджуючи, що підтримка України не в інтересах Сполучених Штатів. Ці голоси вказують на 20 років війни в Іраку та Афганістані й трагічні наслідки виведення військ США та НАТО з Афганістану. Ці аргументи побудовані на помилковому сенсі того, що вплив США за кордоном, незалежно від того, чи починається він чи припиняється, відокремлений від будь-яких помітних наслідків для більшості американців. Про це йдеться в авторській колонці Тода Волтерса, співробітника Центру стратегії та безпеки імені Скаукрофта та Енн Мері Дейл, старшої наукової співробітниці Ініціативи трансатлантичної безпеки Центру стратегії та безпеки Скаукрофта на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Проте, подальша допомога Україні має вирішальне значення, якщо Сполучені Штати хочуть зберегти свою позицію нації-лідера у світі та численні переваги, якими у підсумку користуються американці. Нездатність підтримати Україну зараз може покласти початок американській смузі поразок, на подолання якої знадобляться десятиліття.

По-перше, Україна – це не Афганістан. Жодні війська США не воюють в Україні, тоді як десятки тисяч військ США вторглися в Афганістан, щоб боротися з повстанцями у гірській, бідній країні, що не має виходу до моря. Натомість, Україна межує з НАТО та Європейським Союзом і прагне вступити до них. Вона має освічене населення (з майже 100-відсотковим рівнем грамотності серед дорослих), і вона пов’язана зі світовою економікою як один із найбільших експортерів сільськогосподарської продукції. Хоча багато афганців зрештою підтримали Сполучені Штати, ця підтримка ніколи не втілилася у національну та політичну згуртованість, яка вже спостерігається серед українців, які борються за своє право на існування як демократичної нації. Україна захищає свою територію від ворожого вторгнення Росії — автократичної нації, яка підтримує та підтримується диктаторами у Сирії, Ірані та Північній Кореї.

По-друге, хоча останніми місяцями війна явно зайшла у глухий кут, усі війни, окрім найкоротших, відбуваються поетапно. Часто однією з причин глухого кута є те, що обидві сторони вичерпали свої ресурси, які їм необхідно переоснастити та навчити особовий склад, перш ніж вони будуть здатні до подальших широкомасштабних операцій. У цьому сенсі нинішній період «пату» в Україні варто розглядати не як кінцевий стан, а як кінцевий період, щоб зосередитися на переозброєнні, переоснащенні та переоцінці своєї теорії перемоги. У цьому сенсі заміна президентом України Володимиром Зеленським на початку цього року Валерія Залужного на Олександра Сирського на посаді головнокомандувача Збройних сил України виглядає не так як свідчення того, що Україна хитається, а більше як виважений крок із закладення основи для нового підходу до перемоги.

Наслідки цієї війни відгукнуться далеко за межами Європи. Підтримка перемоги України підтвердила б глобальну перевагу США приблизно на 5% річного оборонного бюджету США. Продовження глобального лідерства США допоможе сформувати такі міжнародні проблеми, як управління космосом, штучний інтелект, тероризм і глобальні моделі міграції на користь Сполучених Штатів. Росія зазнає військової поразки від відновленої американської оборонно-промислової бази, а Китай, швидше за все, перегляне здатність і готовність Сполучених Штатів проявляти свою волю по всьому світу, включно із захистом Тайваню.

Але якщо Сполучені Штати не підтримають Україну, очікуйте протилежного. Смілива Росія, ймовірно, розширить свою нинішню політику сіяння глобальних розбратів. Вона вже проникла в країни Африки в надії захопити сировину, підтримувала терористів на Близькому Сході, які загрожують світовому судноплавству і проводила антиамериканську пропаганду й таємні операції у Центральній і Південній Америці. Європа планує незалежну зовнішню політику та намагатиметься зменшити свою залежність від американської оборонної промисловості та військової співпраці. Дехто може вважати, що це позитивно, але оборонно-промислова база США залежить як від військових продажів США, так і від продажів союзникам в НАТО та інших країнах. Крім того, здатність Сполучених Штатів захищати свої глобальні інтереси — ті самі інтереси, які забезпечують американцям надзвичайний рівень життя — буде зменшена через небажання країн співпрацювати з ненадійним партнером.

Дехто стверджує, що Сполучені Штати повинні спочатку подбати про власні кордони, перш ніж підтримувати Україну, але ці дві проблеми є взаємовиключними або пов’язаними. Можна і підтримувати Україну, і охороняти кордони США; одне не виключає іншого. Інші кажуть, що Європа повинна платити за підтримку України. Кілька європейських країн витрачають більше, ніж Сполучені Штати, як частку свого валового внутрішнього продукту, а Європейський Союз як інституція випереджає Сполучені Штати за загальними зобов’язаннями. Врешті-решт, дехто стверджує, що фінансування України відволікає кошти на можливості США в Індо-Тихоокеанському регіоні. При цьому ігноруються два важливі факти: по-перше, більшість фінансування «для України» фактично йде на підтримку оборонно-промислової бази США. По-друге, усі плани Сполучених Штатів щодо Індійсько-тихоокеанського командування передбачають певну підтримку з боку європейських союзників. Лідери та політики США повинні запитати себе, наскільки реалістичним є це припущення, якщо вони не підтримують цих союзників сьогодні.

Підтримка України – це не благодійність. Це спосіб для Сполучених Штатів відновити себе в той час, коли їхній вплив слабшає. Це прекрасна можливість зміцнити підтримку союзників і партнерів США — їхню найбільшу перевагу перед Росією та Китаєм. За даними Кільського інституту світової економіки, із січня 2022 року по січень 2024 року Сполучені Штати надали Україні близько 46 мільярдів доларів військової допомоги. З 1941 по 1945 рік Сполучені Штати надіслали союзникам, які боролися із фашистськими режимами в Атлантиці й Тихому океані, суму, еквівалентну поточному 831 мільярду доларів, і зрештою були змушені пожертвувати 416 000 американських чоловіків і жінок заради свободи. Україна ще може перемогти без американських військ.

За 75 років єдиний раз, коли НАТО застосувала свій протокол про колективну оборону, був захист Сполучених Штатів після 11 вересня 2001 року. Зараз саме Європі потрібна допомога Сполучених Штатів. Росія напала на європейську країну і союзники по НАТО вважають це найбільшою загрозою безпеці Європи з часів нацистів. Якщо Сполучені Штати відвернуться від України зараз, вони покинуть своїх союзників у скрутний момент. Це поклало б початок американській смузі поразок, яка може тривати десятиліттями, якщо не довше.