Альянс повинен замінити Сполучені Штати на чолі Контактної групи з оборони України, сформулювати довгострокове бачення розвитку збройних сил України, а також створити місію з підготовки української армії

Україна спливає кров’ю. Без нової військової допомоги США українські сухопутні війська, можливо, не зможуть утримати оборону проти безжальної російської армії. Палата представників США має проголосувати за ухвалення пакету надзвичайних витрат, який Сенат схвалив переважною більшістю голосів. Найнагальнішим пріоритетом є виділення коштів на поповнення запасів Києва артилерійськими снарядами, ППО, далекобійними ракетами та іншими критично важливими військовими потребами. Про це йдеться в аналітичній статті Іво Далдера, генерального директора Ради Чикаго з глобальних питань та Карен Донфрід, старшої наукової співробітниці Белферівського центру науки та міжнародних відносин Гарвардської школи Кеннеді на сторінках Foreign Affairs, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Але навіть коли Україна отримає таку необхідну підтримку, залишається фундаментальним питанням: як допомогти Україні забезпечити своє майбутнє. Це питання, на яке лідерам НАТО доведеться відповісти, коли вони зустрінуться у липні 2024 року у Вашингтоні на саміті, присвяченому 75-річчю Альянсу.

Війна Росії проти України стосується не лише території: вона стосується політичного майбутнього України. Кремль прагне зробити так, щоб майбутнє України вирішувалося у Москві, а не у Києві. Україна бореться за свободу визначати своє майбутнє, і переважна більшість українців хочуть, щоб їхня країна стала членом НАТО та Європейського Союзу.

Минулого року ЄС розпочав переговори щодо вступу з Києвом. Але для завершення цього процесу знадобляться роки. Тим часом, Україна прагне отримати запрошення вступити до НАТО. Але країни НАТО розділилися у думках щодо того, коли Києву варто приєднатися. Деякі члени на чолі з країнами Балтії, Польщею та Францією хочуть, щоб Альянс скерував офіційне запрошення на вашингтонському саміті у липні 2024 року. Вони вважають, що збереження вакууму безпеки в Європі спонукає Москву заповнити ці сірі зони військовим шляхом – як вона це зробила в Україні, Грузії та Молдові. Інші члени, включаючи США та Німеччину, не готові діяти так швидко. Прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, який цілком може стати наступним генеральним секретарем НАТО, вловив цю точку зору на Мюнхенській конференції з безпеки: «Поки вирує війна, Україна не може стати членом НАТО».

Колишні чиновники пропонували різні ідеї, щоб подолати цю прірву. Один із них — скерувати запрошення Україні, але не діяти за ним до якогось пізнішого, невстановленого часу. Це був би порожній жест, оскільки жодні положення договору не будуть застосовуватися допоки всі 32 члени не ратифікують приєднання України. Інша ідея – запросити Україну розпочати переговори щодо вступу – модель, запозичена з процесу розширення ЄС. Але країни-кандидати в ЄС йдуть второваним шляхом, роками ухвалюючи і впроваджуючи зведення законів ЄС. Еквівалентом НАТО є План дій щодо членства, але минулого року у Вільнюсі члени НАТО погодилися, що Київ «вийшов за рамки необхідності» у цьому процесі. Якщо мета й терміни переговорів про вступ не будуть чітко визначені, запрошення розпочати переговори залишить Україну в тому самому пеклі, де вона перебувала з 2008 року, коли НАТО погодилося, що Україна «стане» членом.

Саміт у Вашингтоні дає можливість подолати цю прірву та досягти консенсусу щодо України всередині Альянсу. Першим кроком є роз’яснення реформ, які Україна має завершити та умов, які мають скластися на місцях, перш ніж вона зможе приєднатися до Альянсу. По-друге, НАТО необхідно взяти на себе координацію військової допомоги, яку надає коаліція з 50 країн і допомогти Україні створити сучасну армію. Врешті-решт, лідерам НАТО необхідно посилити підтримку оборони України, постачаючи ракети великої дальності, які деякі члени НАТО неохоче надають.

Чітка нерівномірність

На Вільнюському саміті замість того, щоб надати Україні запрошення, якого вона хотіла, лідери НАТО пообіцяли, що «майбутнє України — в НАТО», зазначивши при цьому, що вони відправлять запрошення лише «коли союзники погодяться та умови будуть виконані». Хоча зрозуміло, що Україна не отримає запрошення на саміт у Вашингтоні, формулювання Вільнюса нагадують шлях уперед: НАТО має уточнити, які «умови» мають бути виконані, а потім запропонувати Києву взяти участь у прямих переговорах у Раді НАТО-Україна про те, коли та як це можна зробити.

Щоб досягти консенсусу серед союзників, лідери НАТО мають узгодити дві умови, які мають бути виконані, перш ніж вони офіційно запросять Україну долучитися до Альянсу. По-перше, Україна має завершити демократичні, антикорупційні реформи та безпекові реформи, викладені у Щорічній національній програмі України – формальній структурі, яка готує Україну до членства. На вашингтонському саміті лідери НАТО повинні взяти на себе зобов’язання працювати разом, щоб допомогти Києву завершити ці реформи протягом року. По-друге, бойові дії в Україні мають припинитися. Поки Україна має активний військовий конфлікт, її членство в Альянсі може призвести до прямої конфронтації між НАТО і Росією – авантюра, на яку більшість членів НАТО не готові піти.

Перш ніж буде виконано другу умову, НАТО має визначити, що вони вважатимуть задовільним закінченням бойових дій. Це не може бути закінченням війни, оскільки це передбачає мирну угоду, якої буде надзвичайно важко досягти найближчим часом. Поширена думка про те, що всі війни закінчуються переговорами, є помилковим. Більшість війн закінчуються взаємним виснаженням чи односторонньою перемогою. У найближчому майбутньому максимум, на що можна сподіватися, — це заморожений конфлікт — припинення бойових дій без політичного вирішення.

На саміті у Вашингтоні лідери НАТО повинні погодитися запросити Україну, коли бойові дії фактично закінчаться, або через малоймовірну перемогу України, або через міцне припинення вогню чи перемир’я. Після завершення активного конфлікту, Києву не потрібно визнавати втрату території Росією як постійну, але будь-яка зміна статус-кво має бути досягнута політичними, а не військовими методами.

Після вступу України до НАТО, зобов’язання Альянсу з колективної оборони згідно зі статтею 5 поширюватимуться лише на території, які знаходяться під контролем Києва. Києву буде болісно прийняти цю умову, оскільки українці побоюватимуться тривалого поділу країни. Але реальність замороженого конфлікту може призвести до того, що Київ вирішить консолідувати контрольовану ним територію та закріпити членство в НАТО. Лідери Альянсу, можливо, захочуть дати зрозуміти: якщо бойові дії відновляться через воєнні дії України, стаття 5 не застосовуватиметься.

Є прецеденти надання гарантій безпеки країні зі спірними кордонами. Договір про взаємну співпрацю та безпеку між Сполученими Штатами та Японією, підписаний у 1960 році, зобов’язує Сполучені Штати захищати лише «території, що знаходяться під керуванням Японії», а не північні території, захоплені Радянським Союзом під час укладання Мирної угоди. Так, вступ Німеччини до НАТО у 1955 році поширив дію статті 5 лише на Західну Німеччину; Комуністична Східна Німеччина, включаючи демократичний анклав Західний Берлін, була виключена до мирного возз’єднання країни у 1990 році. Перш ніж набути членства, Західна Німеччина мала погодитися «ніколи не вдаватися до військової сили для досягнення возз’єднання Німеччини або зміни нинішніх кордонів Федеративної Республіки Німеччина».

На минулорічному саміті НАТО у Вільнюсі українські чиновники зі зрозумілих причин були стурбовані тим, що «умови» — це код для змін, що постійно змінюються. Якщо НАТО ніколи не визначить умови, то це завжди може додавати Україні перешкод. Україна заслуговує на чіткість, і НАТО необхідно визначити термін для своєї внутрішньої єдності та згуртованості. На цьогорічному саміті всі 32 члени повинні об’єднатися навколо спільного розуміння шляху України до членства в НАТО.

НАТО біля керма

Звісно, припинення збройного конфлікту є умовою вступу України до НАТО, що дає Москві стимул продовжити війну. Поки Росія продовжує воювати, НАТО не прийме Україну як нового члена. Ось чому Київ та його союзники мають продемонструвати свою рішучість; вони повинні переконати Москву, що вона веде війну, у якій неможливо виграти. З цією метою лідери НАТО повинні узгодити три додаткові заходи, всі з яких спрямовані на зміцнення оборони України та допомогу їй у створенні сучасної армії.

По-перше, НАТО має замінити Сполучені Штати на чолі Контактної групи з оборони України — коаліції, що складається приблизно з 50 країн, яка регулярно зустрічається для обговорення військових потреб України та вирішує, яка країна надасть необхідне обладнання. Розширення ролі НАТО інституціоналізувало б підтримку України з боку Альянсу, забезпечивши наступність у той час, коли відданість Сполучених Штатів Україні перебуває під питанням.

По-друге, НАТО має працювати з Україною, щоб сформулювати довгострокове бачення розвитку збройних сил країни. В даний час численні коаліції зосереджені на різних його компонентах: розмінуванні, можливостях F-16, інфраструктурі інформаційних технологій, бронетехніці та артилерії, а також ударних можливостях великої дальності. НАТО може і має координувати ці зусилля, що допоможе українським збройним силам перетворитися на повністю інтегровані та сумісні сили.

По-третє, НАТО має створити місію з підготовки українських збройних сил, взявши на себе координацію із США, Великобританії та інших країн. Підготовка має вирішальне значення для українських солдатів на полі бою сьогодні, а також для оперативної сумісності майбутніх збройних сил України.

Загальна мета цих трьох заходів — не зменшити участь окремих країн, а підвищити ефективність зусиль з підтримки України, перевівши їх під контроль НАТО. Інституціоналізація цих функцій у рамках НАТО стане сигналом президенту Росії Володимиру Путіну, що він не переживе підтримки України із боку Заходу.

Головна стратегічна поразка Путіна

Утім, жодні довгострокові зусилля не матимуть значення, якщо Україна програє війну. Ось чому НАТО має зміцнити обороноздатність України та розглянути питання щодо постачання Києву озброєнь, які наразі не обговорюються, таких як американські ATACMS та німецькі ракети великої дальності Taurus. На початку війни члени НАТО прагнули збалансувати підтримку України з необхідністю уникнути прямої конфронтації з Росією. Країни НАТО обмежили види зброї, яку вони відправлятимуть та обмежили способи, якими українським збройним силам буде дозволено її використовувати (наприклад, заборона нападів на російську територію).

Це початкове коливання, можливо, було зрозуміло з огляду на невизначеність щодо того, як поведеться Україна. Але деякі країни надто довго були обережними. Низка членів НАТО, зокрема Німеччина та США, висловили стурбованість з приводу відправлення всього, від танків до винищувачів F-16. Але ситуація змінилася. Врешті-решт, отримавши схвалення США минулого року, Бельгія, Данія, Нідерланди і Норвегія незабаром відправлять F-16, які допоможуть Києву протистояти російським авіаударам і завдавати глибших ударів по тилу ворога. Великобританія та Франція минулого року першими відправили ракети великої дальності, що дозволило Україні вражати цілі у Криму.

Існує чітка межа між прямим протистоянням російським збройним силам та наданням Україні засобів для самозахисту. Бойові війська НАТО виявляться не на тому боці. Але забезпечення України навчанням, розвідкою, спостереженням, перешкодами та військовим обладнанням є правильним. Члени НАТО щосили намагалися знайти правильний баланс між страхом ескалації та вірою у стримування. Хоча країнам НАТО варто зберігати пильність, щоб уникнути ескалації, вони можуть зробити більше, аби гарантувати, що Росія не переможе.

Путін заперечує легітимність України як суверенної держави; він розглядає Україну як невід’ємну частину того, що називає «русским миром». Утім, якщо його метою вторгнення в Україну було повернути її в орбіту Росії, то він досяг прямо протилежного. Війна розпалила шалений український націоналізм, якого раніше не було. І Україна ніколи не повернеться назад.

Ба більше, розширення НАТО на схід, яке було однією з причин вторгнення в Україну, продовжується. Коли Фінляндія вступила до НАТО у квітні 2023 року, сухопутний кордон Альянсу з Росією збільшився більш ніж удвічі. Вступ Швеції на початку березня 2024 року перетворив Балтійське море на озеро НАТО. З усіх цих причин війна стала для Росії стратегічним провалом. День, коли Україна офіційно вступить до НАТО, стане остаточною стратегічною поразкою Росії – і Україна, і вся Європа будуть у більшій безпеці від цього.