Рибалка з Індії розповів, як російські шахраї завербували його на війну в Україні, де він отримав важке поранення у голову

24-річний Прінс Себастьян згадує жахи, які йому довелось пережити, але зараз він повернувся до того самого життя, від якого намагався втекти: до бідності, безробіття та невизначеного майбутнього

Прінс Себастьян не підписувався воювати за армію Володимира Путіна. Все, чого він хотів – це втекти від бідності в Індії. Тепер він повернувся додому – туди, звідки починав. Ремінь пістолета, що заплутався, ледь не коштував Прінсу Себастьяну життя. Про це йдеться у спецрепортажі Al-Jazeera, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Це було 4 лютого 2024 року о 18:00 годині. Прінс та його загін солдатів, які воювали на боці російської армії, просувалися до поля бою у Луганську на окупованій Україні. Це було не те, за що підписувався Прінс – рибалка з південноіндійського штату Керала, що знаходиться за 5470 км від України, але в той момент він відчував, що немає іншого вибору, окрім як продовжувати рухатися. З іншого боку, шалена симфонія пострілів — небажаний саундтрек.

Несподівано розпочався хаос і у їхній бік полетів град куль. Начальник вигукував накази, просячи солдатів відкрити вогонь у відповідь. Але за ту частку секунди, яку Прінс втратив через заплутаний ремінь, куля з нудотним стукотом відрикошетила від російського танка і пробила йому ліве вухо, заливаючи рот кров’ю.

«Я впав на мертвого російського солдата. Мене поранили, але болю я не відчував, це було оніміння на кілька секунд», – згадує Прінс.

Коли він повільно прийшов до тями, то проповз 3 кілометри по бруду і пройшов тривалу боротьбу, щоб врятуватися від російської армії. Тепер, через два місяці, він повернувся з пастки війни додому в Анджу Тенгу – прибережне село неподалік від столиці Керали – Тіруванантапурама і перебуває у безпеці.

Але коли худорлявий 24-річний хлопець згадує жахи, які йому вдалося залишити позаду, він повернувся до того самого життя, від якого намагався втекти, коли поїхав до Росії: до життя, сповненого бідності, безробіття та невизначеного майбутнього.

Риболовля заради майбутнього

Саме мрія про новий старт змусила Прінса та його двоюрідних братів-рибалок Вініт Сільву та Тіну Паніадіам, яким трохи більше 20 років, мігрувати до Росії у січні 2024 року.

Дедалі нестійкіші погодні умови призвели до скорочення кількості днів, протягом яких рибалки можуть виходити в море, так і кількості улову, з яким вони повертаються. Берегова лінія постраждала від їх діяльності. Та інших вакансій було обмаль. Керала уже давно має одні з найкращих в Індії показників освіти та охорони здоров’я, але тут також найвищий рівень безробіття серед молоді в Індії: понад 28% порівняно із середнім показником по країні в 10% для людей у віковій групі 15-29 років.

«Раніше, близько 10 років тому, коли я почав ловити рибу з батьком і дядьками, гарний улов був гарантований, а рибальський сезон тривав понад шість місяців», — розповідає Прінс через чотири дні після повернення з російсько-українського фронту.

Але за останні кілька років рибальський сезон скоротився до трьох місяців, і улови стали дуже поганими.

У січні 2024 року Прінс та його брати прибули до Москви, заплативши кожен рекрутеру по 8000 доларів, але згодом їх розлучив індійський представник рекрутера.

Прінса забрали до квартири, де він протримався чотири дні. Він отримав їжу, але не отримав відповіді на сумніви, які невпинно терзали його: що відбувається?

«Врешті-решт правда стала відомою – ми прийшли туди не за оголошеною посадою; від нас очікувалося, що ми приєднаємося до російської армії як помічники. Вербувальник, якому двоюрідні брати уже повністю заплатили, більше не виходив на зв’язок. У нас не було іншого вибору, окрім як дотримуватись наказів представника», — зазначає Прінс.

Російський чиновник відвіз Прінса до армійського табору у Ростові, місті на півдні Росії, яке є штабом війни в Україні. Офіцери розмовляли з Прінсом англійською мовою, але йому довелося підписати кілька документів російською мовою, яку він не міг зрозуміти.

«Я зрозумів, що нас обдурили. Але в мене не було іншого виходу, окрім як підкоритися наказам російських командирів. Я приготувався до адаптації», – каже Прінс.

Він разом із сотнями росіян та «жменькою» індійців пройшов навчання фізичної підготовки та надання першої допомоги у військовому таборі. Через 10 днів їх перевели до іншого табору неподалік, де протягом 13 днів вони проходили навчання поводженню зі зброєю. Вони навчилися користуватися АК-47, гранатометами та кулеметами М60.

Конфетті із тіла та кісток

Жодні тренування із поводженням зі зброєю не допомогли, коли куля влучила у Прінса. Він уперся ліктями у покриту брудом землю, пробираючись назад до найближчого окопу.

Раптом повітря наповнилося загрозливим дзижчанням. Над нами маячив дрон.

«Я кинувся в укриття, але було занадто пізно. З крижаним шипінням дрон випустив гранату. Він приземлився на російського солдата неподалік мене. У сліпучому спалаху та оглушливому гуркоті, полум’я вогню знищило російського солдата. Тіла і кістки посипалися на мене, як конфетті», – згадує Прінс..

Серед огидного запаху пороху та горілого м’яса він закричав.

«Я думав, що теж помру», — сказав він, опускаючи сорочку на ліве плече, оголюючи шрами від вибуху гранати — деякі частково зажили, інші ще ні.

Прінс скинув важку куртку, пакет з печивом і необхідні для виживання ліки і поповз. Його зір затьмарився, він почув, як хтось крикнув: «Прінс, йди швидше!».

«Це був Вініт, мій брат, якого я не бачив уже місяць. Він був свідком мого падіння після вибуху гранати. За кілька хвилин я підійшов до окопу. Вініт затягнув мене. На той час уже стемніло. Я не міг бачити кров, якою була просякнута моя форма, але відчував запах крові. І я знепритомнів. Я бачив, як Вініт вколов мені знеболювальне», – зазначає Прінс.

Прінс і Вініт вирішили провести ту ніч в окопі, який, як вони знали, вів назад до базового табору російської армії. З настанням світанку вони знову почали повзти.

«На той час, коли я дістався базового табору, то був майже мертвий. Вініт розповів командирам про те, що трапилось. Останнє, що я пам’ятаю, це те, як хтось увірвався з ношами і забрав мене», – розповідає Прінс.

Десять днів у лікарні

7 лютого 2024 року Прінс прокинувся у стерильній лікарняній палаті. Лікарі з виразом на обличчях тривожного занепокоєння витягли кулю, що застрягла у його черепі. Куля, яку він, сам того не знаючи, проніс із собою під час болісної втечі.

Загалом він провів 10 днів у п’яти лікарнях, починаючи з Луганська та закінчуючи Ростовом. Зрештою його відпустили і наказали повернутися до Луганська для підписання командиром заяви про відпустку через травму.

Прінс, незважаючи на наказ залишатися у таборі в Луганську, повернувся до Москви. Він сфабрикував історію про відвідування родичів у Москві на один день і, що примітно, домігся дозволу. Прінс знайшов притулок у церкві, де зустрівся зі священиком і благав про допомогу.

Церква допомогла йому зв’язатися з індійським посольством та його сім’єю в Індії.

Врешті-решт, 3 квітня 2024 року Прінс повернувся додому. Дорогою до Кералу йому довелося зупинитися у Нью-Делі, де його допитали співробітники індійських служб безпеки, які в останні тижні проводили рейди проти вербувальників, звинувачених у переманюванні людей в Росію під надуманими приводами.

Але ситуація, коли вразливі індійці опиняються у пастці шахрайства із працевлаштуванням за кордоном, не обмежується війною Росії в Україні.

Кинутий напризволяще

Рафік Равутер, виконавчий директор Центру досліджень індійських мігрантів у Кералі, каже, що більшість індійських мігрантів обдурені агентами, які обіцяють їм місце проживання в Європі.

«Багато індійців женуться за туристичною візою і залишаються у біді», – пояснює Равутер.

Прінс та його двоюрідні брати також їздили до Росії за туристичними візами.

Проте, незважаючи на цю кризу, політичні партії взагалі не згадують про ці шахрайства з працевлаштуванням за кордоном у своїх передвиборчих маніфестах.

Якщо мрії про майбутнє за кордоном часто виявляються не більше ніж міражами, то мільйонам молодих індійців, таких як Прінс, вдома теж мало на що сподіватися.

«У наших прибережних селах сім’ї рибалок страждають від злиднів. Тому, просто щоб втекти від бідності, вони навіть наважуються мігрувати до країни, що роздираються війною», — каже Юджин Х. Перейра, генеральний вікарій Латинсько-католицької єпархії Тривандрама, під юрисдикцію якої підпадає більшість рибальських сіл біля Тіруванантапураму.

Нещодавно Звіт про зайнятість в Індії за 2024 рік, який опублікований Міжнародною організацією праці (МОП) та Інститутом людського розвитку (IHD), засвідчив, що молодь Індії віком від 15 до 34 років становить майже 83% безробітного населення країни.

Зараз Прінс працює з індійським урядом, щоб домогтися звільнення Вініта і Тіну, його двоюрідних братів, які ще воюють в Україні на боці Росії. За словами Прінса, це його найнагальніша проблема.

Крім того, майбутнє залишається невизначеним. Прінсу необхідно погасити позики, які він взяв, щоб заплатити рекрутеру. Тільки коли біль у лівій стороні тіла вщухне, він зможе мріяти про повернення до того життя, яким колись жив – до ритмічного поклику моря і свободи риболовлі.

Батьки переконують Прінса пройти детальне медичне обстеження, але він не має на це грошей. Регулярні виклики зі спецслужб та місцевої поліції, які розслідують цю справу, ще більше порушують його крихкий спокій.

Однак за бурею в його голові ховаються знайомі обійми рідного села та любов до родини.