Від Помаранчевої революції до війни з Росією: як Ольга Стефанішина веде Україну до Євросоюзу

38-річна віце-прем’єр-міністр з питань євроатлантичної інтеграції України присвятила більшу частину свого професійного життя спробам інтегрувати Україну із Заходом і звільнити її з лап Володимира Путіна

Це прагнення багатьом здавалося чистісіньким донкіхотством. Утім, російське вторгнення 2022 року мало протилежний ефект – Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС. Тепер перед Україною і Стефанішиною є великий шанс – якщо вони переживуть російську атаку. Про це йдеться в аналітичній публікації The Washington Post, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Як стверджує віце-прем’єр-міністр з питань євроатлантичної інтеграції України, її батьківщина зараз «повертається в сім’ю європейських народів» і «звільняється від пострадянського тягаря тиранії та страждання». Поки Україна воює проти Росії, Стефанішина та її команда дипломатів ведуть власний наступ, щоб зберегти незалежність та ідентичність України, прокладаючи шлях до Брюсселя. Це непросте завдання через постійне – хоча і не обов’язково голосне – небажання деяких країн ЄС розширюватися внаслідок побоювання, що така велика країна позбавить їх частини фондів ЄС.

Ця стриманість була помітна нещодавно, коли Франція та Польща, перед обличчям аграрних протестів у своїх країнах, спільно наполягали на обмеженнях імпорту харчових продуктів з України. Сільське господарство – найважливіша галузь економіки України. Його роль зростає, особливо в умовах війни, коли виникають проблеми в інших секторах. Проте Києву немає причин скаржитися. Останні місяці Стефанішина курсувала між Києвом і Брюсселем. У мирний час це займало б максимум три години. Наразі через відсутність авіасполучення, це може забирати до 20 годин. На початку вторгнення РФ, українську міністерку на кілька місяців розлучили з дітьми. Тепер кілька ночей вона саджає їх у машину, і вони разом сплять у підземному гаражі, перетвореному на бомбосховище.

На Заході без змін. На Україну чекає довгий шлях.

Тим часом, життя у Брюсселі триває звичним ходом. Лідери країн ЄС зустрічаються під час циклічних самітів. Договори укладаються. Український віце-прем’єр має обережно маневрувати, дбаючи про інтереси своєї країни. Іноді їй доводиться просити чи навіть благати про підтримку (боєприпаси, фінансові ресурси чи прийняття подальших біженців від війни, залежно від розвитку бойових дій), але це не змінило того факту, що українці уже два роки перебувають під обстрілом росіян.

«Ми всі рівні за столом переговорів. Різниця у тому, що коли ми повертаємося до Києва, то знаходимося в країні, де йде війна. Ми на межі виживання», – підкреслює Стефанішина.

Виклики, які стоять перед Києвом, мають бюрократичний та екзистенційний характер. Брюссель вимагає від кандидатів на членство провести низку реформ, спрямованих на адаптацію законодавства до норм ЄС. Країни-кандидати повинні повністю перебудувати свої інституції та політику окремих секторів. Навіть за оптимістичним сценарієм цей процес може тривати десятиліття чи більше.

У випадку з Україною успіх вимагатиме подолання опору з боку європейських лідерів, які відверто дружні до Росії, а також ізоляціоністів, які вважають ЄС достатньо великим.

«Ми часто чуємо, що українці нетерплячі, нервові, невдячні. Ми надзвичайно вдячна нація… Але не забуваймо, що наші діти живуть під вогнем бомб», – зазначає Стефанішина.

Помаранчева революція. З цього все почалося.

Віце-прем’єр-міністр України народилась в Одесі. Вона була маленькою дитиною, коли Україна проголосила незалежність у 1991 році. Коли на зламі 2004-2005 років у країні спалахнула Помаранчева революція проти фальсифікації виборів проросійського Віктора Януковича, Стефанішина навчалася в університеті. Протести сформували її політично та як особистість. У акціях взяли участь батьки майбутнього віце-прем’єра. Тоді вони вперше розповіли доньці про болючі подробиці з минулого родини – переслідування рідних радянською владою.

«Для них обнадійливі протести були ознакою того, що Україна є», – зазначає Стефанішина.

Український віце-прем’єр закінчила юридичний факультет у 2008 році і працювала у Міністерстві юстиції, закладаючи правові основи для тіснішої співпраці між Україною та ЄС. Як вона нагадує, «єдиним можливим кроком» була угода про асоціацію та вільну торгівлю. У 2010 році Янукович переміг на президентських виборах з обіцянкою укласти обидві угоди. Однак у листопаді 2013 року під тиском Росії він здався. Стефанішина пригадує, як дивилася новини по телевізору, граючись вдома з донькою, і думала: «Тепер люди, мабуть, вийдуть на вулиці».

Війна в Україні. Стефанішина про українську рішучість

Під час Євромайдану, майбутній віце-прем’єр багато днів проводила на роботі, а вечори та вихідні – на київському Майдані Незалежності. Її батьки приїхали з Одеси і взяли доньку на акції протесту. Невдовзі мирний протест мав бути придушений правоохоронними органами. Понад 100 протестувальників були вбиті. Зрештою, Янукович втік до Росії.

У наступні тижні Москва вторглася та незаконно анексувала Крим, а потім розв’язала війну на Донбасі. Те, що Стефанішина винесла з рішення Януковича та його наслідків, — це урок української рішучості та прорахунку Кремля.

Коли Росія напала 24 лютого 2022 року, Стефанішина відправила своїх дітей до Словаччини під опіку бабусі та дідуся, а сама разом з іншими чиновниками поїхала на захід України, щоб координувати роботу свого міністерства.

«Ми побачили те, що ми будували 10 років, просто зникає. Зруйновані дороги, будівлі, вбиті люди», – розповідає Стефанішина.

Перемога України. «Ми чекали 120 днів і 30 років».

Через чотири дні після вторгнення РФ – 28 лютого 2022 року – Володимир Зеленський підписав заявку на членство України в Євросоюзі. Спочатку це сприймали як нереальне. У наступні тижні президент намагався вплинути на думку лідерів під час відеозвернень із охопленого війною Києва.

Після виходу російських військ з української столиці наприкінці березня 2022 року, Стефанішина у військовій формі показала європейським гостям зруйновані передмістя, де російські війська розстрілювали мирних жителів. У червні 2022 року ЄС надав Україні статус кандидата. Задоволений Зеленський назвав це «перемогою», до якої його країна прагнула не тільки з моменту вторгнення, але фактично з моменту здобуття незалежності у 1991 році.

«Ми чекали 120 днів і 30 років. Україна змусила ЄС вжити більше дій за два тижні, аніж за останні 25 років»», – зазначив тоді один із чиновників ЄС.

Стефанішина була здивована темпами. Вона зізналася, що до війни «ніхто б не наважився навіть подумати… про подачу заявки (на членство в ЄС – ред.).

Стефанішина: Війна має тривати стільки, скільки потрібно

У пориві позитивного імпульсу Стефанішина вирішила повернути дітей додому у Київ. На цей момент віце-прем’єр-міністр працювала більшу частину свого життя. Однак у грудні 2023 року ситуація в її країні почала виглядати дедалі похмурішою напередодні саміту ЄС.

Перед тим, як лідери ЄС мали схвалити початок переговорів про вступ з Україною, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан погрожував заблокувати весь процес. Це збіглося з діями російських хакерів, які заблокували найбільшу телефонну мережу України, відключивши Стефанішину від Києва. Зеленський телефонував у режимі нон-стоп, щоб отримувати актуальну інформацію. Віце-прем’єру довелося використовувати альтернативні форми контакту.

Під час підготовки до саміту Стефанішина була сповнена занепокоєння стосовно того, що означатиме для українців можливе «ні» від ЄС стосовно початку переговорів. У ключовий момент Орбана попросили покинути зал засідань, дозволивши іншим лідерам проголосувати, щоб закріпити рішення, яке сприятливе для Києва. Ключове питання зараз полягає у тому, чи зможе Україна зберегти свої швидкі темпи. Бо навіть незважаючи на те, що Орбан вийшов, він та інші, подібні до нього, матимуть багато можливостей перешкодити Україні у майбутньому. Стефанішина запевняє, що б не сталося, «вона продовжить боротися».