Коли почалася війна, Станіслав Ольшанський гастролював у Нідерландах і вирішив залишитися там, виступаючи на благодійних гала-концертах з метою збирання коштів на військові потреби України, а восени 2022 року він переїхав до США, де йому вдалося досягти успіху за допомогою невеликого кола друзів, зокрема його постійної партнерки з танців Доун Аткінс та бразильського танцюриста Руї Круза

«Уяви, що ти носишся годинами лісом», — крикнув танцюристу Станіславу Ольшанському хореограф Олексій Ратманський, натикаючись на простору балетну студію в Майамі-Біч у США. Ольшанський, граючи принца, шукав жінку, яку його обманом змусили зрадити. «Ви тільки зараз усвідомлюєте наслідки того, що зробили», – сказав Ратманський. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Зовні, крізь великі вікна, проходили люди, одягнені по-пляжному. Усередині гнучкий, з тонкими рисами Ольшанський — казковий принц — зібрався з думками і знову спробував увійти, цього разу висловлюючи необхідну наполегливість, що межує з панікою.

Це був тиждень до відкриття «Лебединого озера» у Miami City Ballet. Ратманський, артист New York City Ballet, перебував у місті, спостерігаючи за репетиціями балету, які триватимуть до 12 травня 2024 року.

Ольшанський, який виріс у Кременці на заході України та навчався у Києві, є лише одним із багатьох митців, які змушені були покинути батьківщину, внаслідок російського вторгнення. Ідея опинитися у Майамі, де він приєднався до компанії у 2022 році, ніколи б не спала йому на думку, якби не війна. Настільки, що коли Лурдес Лопес, директорка Miami City Ballet, звернулася до нього з пропозицією допомоги, він вагався.

«Я не був упевнений. Майамі так далеко від України, від Європи. Але навіть так далеко від дому, думки про війну ніколи не покидають нас. Війна завжди присутня. Коли ти про це не думаєш, раптом щось тобі нагадує», – пояснює Ольшанський.

Цей крок також означав адаптацію нового способу танцю. Трупа у Майамі спеціалізується на балетах і техніці хореографа російського походження Джорджа Баланчіна: швидких, легких і тих, що постійно перебувають у русі. Ольшанський навчався повільнішої, ґрунтовнішої та величнішої техніки російської та української школи.

«Стас – один із найкращих українських танцюристів свого покоління. Я сподіваюся, що поєднання швидкості та атаки Баланчина допоможе йому покращити координацію, як це допомогло мені, коли я вперше з нею познайомився», – сказав після репетиції Ратманський, який виріс у Києві та розпочав там свою кар’єру ще до розпаду Радянського Союзу.

Пристосуватися до цього стилю виконання було непростим завданням для Ольшанського, якому на момент приходу у трупу було вже близько 20 років, і він був досвідченим танцюристом. (Нещодавно йому виповнилося 30 років).

«У мене не вистачило витривалості для Баланчина. Коли ти на сцені, то весь час танцюєш. Коли я вперше танцював «Скороль» (балет Баланчина 1957 року), я вмирав і не міг дихати», – розповідає Ольшанський.

Лопес, яка вперше побачила, як він танцює на благодійному концерті у Лондоні у 2022 році, спостерігала за цією еволюцією.

«Я бачила, як він встановлює зв’язок, як ми працюємо у класі, з різними ритмами, швидкістю і синкопами, і тим, як це дозволяє йому рухатися в балетах Баланчина», – пояснює Лопес.

Ольшанський тепер може рухатися швидше і навіть стрибати трохи вище. Поворотним моментом став танець «Агона», одного з модерністських, стилізованих і ритмічно складних творів Баланчина, поставленого на музику Стравінського.

Коли почалася війна, Ольшанський, соліст Національного балету України, гастролював у Нідерландах із голландським танцюристом та своїм українським колегою Олексієм Тютюнником. Ольшанський й Тютюнник вирішили залишитися там, виступаючи на благодійних гала-концертах з метою збирання коштів на військові потреби, а потім допомагаючи у створенні Об’єднаного українського балету – трупи українських танцюристів, які опинилися за кордоном через російське вторгнення.

Саме у Гаазі Ольшанський познайомився з Ратманським, коли Український балет репетирував його «Жизель» улітку 2022 року. Трупа багато гастролювала — у Нідерландах, Великій Британії, Австралії та США — але підтримка з часом згасла і була розформована у січні 2024 року. Деякі танцюристи повернулися до України; інші приєдналися до ансамблів там. Ті небагато танцюристів, які залишилися в Гаазі, намагаються створити зменшену версію трупи.

Зіткнувшись із домашніми проблемами чи розлученням сімей, навіть деякі танцюристи, які спочатку залишилися в Україні, поїхали. Олексій Потьомкін, артист Національного балету, який на початку війни став армійським медиком, поїхав до дружини та сина до Італії, де він танцює позаштатно.

«Хлопці з моєї військової частини сказали: «Тобі варто повернутися на сцену; це ваша лінія фронту. Я хочу представляти українське мистецтво на хорошому рівні», – наголошує Потьомкін.

Ольшанський залишив Гаагу восени 2022 року.

«Мені потрібна була компанія, графік, щоденні заняття. Коли я приїхав до Майамі, то майже нічого не знав ані про компанію, ані про місто. Я побачив репетиції американських компаній в Instagram і подумав: «Це так незвично, так цікаво», – згадує Ольшанський.

Спочатку переїзд здавався нескладним, хоча і дещо сюрреалістичним. Поступово Ольшанський почав усвідомлювати жахливість змін та відстані, що відокремлювало його майже від усього та всіх, кого він знав. Він зрозумів, що жив так, наче планував залишитись лише на кілька місяців, ніби він сказав: «Війна могла припинитися будь-якої хвилини».

А потім восени він уперше в житті впав у депресію. Після репетицій Ольшанський повертався до своєї квартири неподалік і годинами плакав на одинці.

«Я сумував за домом, за мамою, за усім загалом. Я намагався сховатися від війни, збудувати стіну, але ти не можеш цього зробити», – зізнається Ольшанський.

За його словами, успіху вдалося досягти за допомогою невеликого кола друзів, зокрема постійної партнерки з танців Доун Аткінс та бразильського танцюриста Руї Круза.

Коли Ольшанський відчуває необхідність поспілкуватись із співвітчизником, то звертається до Юлії Москаленко, яка приєдналася до компанії незадовго до нього. Вони знали один одного з того часу, як навчалися у балетній школі у Києві.

«Важливо, щоб тут був хтось, з ким можна поділитися своїми емоціями і хто розуміє», — сказала Москаленко, яка грає мати Ольшанського, царицю, у «Лебединому озері».

Крім Баланчина, Ольшанський танцював інші твори, про які він, можливо, ніколи не чув, зокрема гіператлетичну «У світлиці» Твайли Тарп. Спочатку він не був упевнений, що хореографія йому подобається і танцювати було практично неможливо — від втоми боліла голова! До кінця процесу його зачепило.

«Це так багато радості», – сказав він.

«Лебедине озеро» – це повернення до репертуару, який йому більш знайомий. Під час нещодавньої репетиції він виглядав розслабленим та повністю у своїй стихії.