За словами Джозефа Ву, продовжуючи підтримувати Україну в її боротьбі за виживання перед російською агресією, демократичні країни світу продемонстрували саме ту рішучість і моральну чіткість, яка зараз також потрібна Тайваню від них

Російське вторгнення в Україну стало тривожним сигналом: настав час відмовитися від бачення світу після Холодної війни, в якому режими у Москві та Пекіні стануть відповідальними учасниками міжнародного порядку, заснованого на правилах. Натомість виник дедалі суперечливіший світ, що страждає від авторитарної агресії, найнебезпечнішим прикладом якого є «безмежне партнерство» між Китаєм та Росією, за допомогою якого дві країни підтримують репресивні та експансіоністські режими одна одної. Про це йдеться в авторській публікації Джозефа Ву, міністра закордонних справ Тайваню на сторінках Foreign Affairs, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Утім, світ залишається глобалізованим, світом взаємопов’язаних економік та суспільств: єдиним, неподільним театром дій, у якому безпека кожної країни тісно пов’язана з безпекою кожної іншої. Це особливо вірно щодо світових демократій, союзи та партнерства яких зазнали нападів з боку авторитарних держав, які прагнуть розколоти та розділити демократичний світ.

Дехто стверджує, що міжнародна підтримка України від російської агресії відволікає увагу та ресурси від завдання протистояння китайській агресії. Відповідно до цієї точки зору, захист України зробив такі демократії, як Тайвань, більш уразливими. Але цей аргумент недооцінює рівень взаємозв’язку геостратегічних інтересів світових демократій, а також режимів Москви і Пекіна. Офіційні особи США дійшли висновку, що принаймні з другої половини 2023 року Китай надає Росії військову підтримку, за винятком смертоносної зброї, що є значним зрушенням порівняно із початковим етапом війни Росії з Україною, коли Пекін зайняв дещо нейтральнішу позицію. Китай явно вирішив, що він дуже зацікавлений у підтримці Росії, а також у зміні геополітичного ландшафту у Європі.

Оскільки Китай і Росія перебувають у такому тісному взаємозв’язку, то важливіше, щоб демократичні країни діяли узгоджено. З цією метою демократичні країни світу на чолі зі Сполученими Штатами мають продовжувати надавати Україні військову, економічну та гуманітарну допомогу. Мета цієї підтримки виходить за рамки повернення до колишнього статус-кво на європейському континенті. Допомагаючи Україні, демократичні країни можуть збільшити відносну силу проти китайсько-російської коаліції.

У цьому дусі Тайвань схвалює нещодавнє рішення Конгресу США продовжити американську військову підтримку України. Така демонстрація неослабної та незаперечної рішучості захищати демократію не применшує захисту таких країн, як Тайвань: фактично це є ключовим стримуючим фактором проти авантюризму з боку Пекіна.

Чому підтримка Тайваню має значення

Боротьба за захист демократії в Україні має такі ж глобальні наслідки, як і захист Тайваню. За даними Bloomberg Economics, китайське вторгнення на Тайвань коштуватиме світовій економіці приблизно 10 трильйонів доларів, що еквівалентно майже 10% світового ВВП. Китайська блокада Тайваню призведе до неменших руйнувань, але все одно коштуватиме світовій економіці приблизно 5 трильйонів доларів.

Причина проста: понад 90% сучасних чіпів виробляються у Тайвані, а через Тайванську протоку проходить приблизно половина світового флоту суден, що перевозять транспортні контейнери. Тайвань є невід’ємною та незамінною частиною глобального ланцюжка поставок, і його захист потребує глобальних зусиль. Але цінність тайванської безпеки непросто економічна; це також геостратегічне явище. Збереження статус-кво у протоці життєво важливе підтримки для системи альянсів США, регіонального балансу зусиль і ядерного нерозповсюдження. Ці три найважливіші стовпи протягом поколінь підтримували стабільність та процвітання Індо-Тихоокеанського регіону, і вони опинилися б під загрозою, якби Китай отримав контроль над Тайванем. Економічні втрати та перебої у ланцюжках постачань з часом можуть бути пом’якшені. Але геостратегічне зрушення на користь авторитарного експансіонізму Китаю завдасть шкоди світу на десятиліття вперед.

У квітні 2024 року, коли Тайвань пережив найсильніший землетрус за останні 25 років, Китай продовжував спрямовувати військові кораблі та літаки через протоку – навіть незважаючи на те, що його делегація в ООН мала сміливість подякувати світу за висловлені співчуття з приводу землетрусу, ніби Пекін виступив від імені Тайваню. У різкому контрасті з удаваним занепокоєнням Китаю, понад 80 країн висловили підтримку Тайваню, за що я висловив свою щиру подяку.

Це те, з чим Тайвань стикається щодня. Але коли Китай намагається посіяти страх серед народу Тайваню через військовий примус, дипломатичну ізоляцію та інформаційну війну, тайванський народ відповідає загальнонаціональними зусиллями. Тайвань особливо пишається наявністю безлічі громадських організацій, які займаються зміцненням цивільної оборони та протидією китайської дезінформації. Вони є символом демократії та стійкості Тайваню.

Уряд Тайваню досяг великих успіхів у вирішенні проблем безпеки, що походять від Китаю. Під керівництвом президента Цай Інвень Тайвань активізував зусилля щодо посилення своєї самооборони. Минулого року Тайвань збільшив свій оборонний бюджет приблизно на 14%, приблизно до 19 мільярдів доларів, або на 2,5% національного ВВП. Вісім років тому оборонний бюджет становив менше ніж 2% ВВП.

Тайвань витрачає свої ресурси на задоволення найбільш насущних потреб. Основна увага приділялася розвитку потенціалу асиметричної війни, здійснення реформ цивільної оборони та прискорення розвитку вітчизняної оборонної промисловості. За широкої громадської підтримки Тайвань також продовжив період навчання призовників із чотирьох місяців до одного року.

Тайвань може сподіватись на потужну підтримку з боку країн-однодумців тільки в тому випадку, якщо візьме на себе тверду відданість самообороні. Це був перший і найважливіший урок, який Тайвань отримав із захисту України від Росії; оскільки українці були готові боротися за свою демократію, решта світу була готова допомогти. І наша рішучість захистити себе буде лише міцніти за нашого нового президента Вільяма Лая.

Як Тайвань буде боротись надалі

Китай уже кілька разів змінив статус-кво в Індо-Тихоокеанському регіоні. По-перше, Пекін мілітаризував Південно-Китайське море, незважаючи на свою публічну обіцянку не робити цього. У рамках своєї стратегії перлинної нитки китайці побудували порти з потенційним військовим використанням, зокрема у Бангладеш, М’янмі, Пакистані та Шрі-Ланці. Минулого року Пекін підписав пакт безпеки зі Соломоновими островами та аналогічні угоди з іншими острівними країнами Тихого океану.

Стратегія Китаю спирається на дві гіпотези. По-перше, Китай повинен знизити потенційну вартість насильницької анексії Тайваню, ускладнивши Сполученим Штатам проведення військового розгортання для захисту острова у разі нападу Китаю. По-друге, контроль над Тайванем допоможе Пекіну поширити свій вплив за межі так званого першого ланцюга островів, що поставить під загрозу доступ до морських шляхів і зменшить безпеку багатьох союзників США в регіоні.

Запобігання цим подіям вимагатиме безпрецедентного рівня рішучості та координації з боку демократичних країн світу. Давні тристоронні відносини в галузі безпеки між Австралією, Японією та Сполученими Штатами, а також партнерство AUKUS, що розвивається, між Австралією, Сполученим Королівством і Сполученими Штатами забезпечують якір стабільності. Партнерство, що зароджується, між Японією, Філіппінами та Сполученими Штатами доповнить ці домовленості. А співпраця в галузі безпеки між Японією, Південною Кореєю та Сполученими Штатами забезпечить стабільність у Північно-Східній Азії, яка тісно пов’язана із миром у Тайванській протоці. Ці взаємопов’язані коаліції є найсильнішим гарантом сприятливого геостратегічного середовища в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Справді, мир і стабільність у Тайванській протоці можна зберегти лише розглядаючи його як міжнародну проблему. Лідери з іншого боку протоки, звичайно, стверджують протилежне і невпинно уявляють майбутнє Тайваню як проблему, яку необхідно вирішити «китайцям». Але що сильніше Пекін просуває цю хибну думку, то більше виявляється, що Тайвань перебуває на правильному шляху.

Що потрібно Тайваню

Тим не менш, міжнародне співтовариство могло б зробити ще більше задля стримування китайської агресії. Є три сфери, в яких країни-союзники могли б діяти більш рішуче, щоб зберегти статус-кво.

Перше — це примус Китаю у сірій зоні, який включає такі дії, як кампанії з дезінформації, змови з втручання у вибори та військові провокації, такі як вильоти реактивних літаків, які регулярно перетинають серединну лінію Тайванської протоки. Подібні операції є щоденною психологічною проблемою та викликом безпеки для Тайваню, який не менш серйозний, ніж загроза блокади або вторгнення, і нездатність відповісти на них вплине на моральний дух Тайваню. Крім надання Тайваню політичної та моральної підтримки перед таким примусом, інші демократичні країни також повинні встановити ціну за подібну китайську тактику, продемонструвавши Пекіну, що провокації мають наслідки.

Друга сфера, де Тайваню потрібна додаткова допомога, — економічна інтеграція. Не можна дозволити Китаю диктувати економічні відносини Тайваню зі світом. А зміцнення економічного партнерства із Тайванем допоможе іншим демократичним країнам створити стійкі ланцюжки поставок для своїх економік. Тайбей і Вашингтон наразі ведуть переговори щодо другого етапу американо-тайванської ініціативи з торгівлі ХХІ століття — торгової угоди, яка допоможе малим та середнім підприємствам Тайваню інтегруватися до глобальної торгової системи. Як тільки ця угода буде завершена, Тайвань сподівається підписати угоду про економічне партнерство з Європейським Союзом і приєднатися до торгової угоди, відомої як Всеосяжна та прогресивна угода про Транстихоокеанське партнерство. Ці угоди не лише зміцнять економіку Тайваню та його партнерів, але й продемонструють Пекіну, що демократичні країни світу роблять довгострокові інвестиції у майбутнє Тайваню.

Третя сфера, де друзі Тайваню могли б зробити ще більше, — це протидія неправильному тлумаченню резолюції ООН, яку Пекін оприлюднить для виправдання своїх зазіхань на права Тайваню. Тайвань закликає країни-союзники приєднатися до Сполучених Штатів і відкинути спотворення Китаєм резолюції 2758 Генеральної Асамблеї ООН, яка була ухвалена у 1971 році. Більше країн мають також реалізувати своє право на свободу судноплавства у Тайванській протоці, яку Пекін відмовляється визнавати міжнародними водами. Коли Китай бачить, що країни не пускають свої кораблі у протоку, то робить висновок, що його тактика залякування працює.

Тайвань є відповідальним членом міжнародного співтовариства, і його позиція щодо підтримки статус-кво між двома сторонами протоки не зміниться. Але необхідно, щоб демократичні країни світу зробили усе можливе, щоб допомогти зберегти світ за допомогою сили та єдності. Продовжуючи підтримувати Україну в її боротьбі за виживання перед російською агресією, демократичні країни світу продемонстрували саме ту рішучість і моральну чіткість, яка зараз також потрібна Тайваню від них. Ми не можемо допустити, щоб це століття стало свідком народження світового порядку, в якому авторитарні режими зможуть викорінити справедливість та свободу. Найближчими роками доля Тайваню, як і доля України, стане найважливішим випробуванням, яке світові демократії не повинні провалити.