Українські солдати розповіли, чому росіянам вдалось окупувати село Очеретине на Донеччині

Раптовий наступ росіян на Очеретине, за кілька кілометрів на північний захід від Авдіївки ілюструє, як навіть невелика тріщина в українській лінії оборони може мати каскадні наслідки, оскільки і без того розтягнуті взводи ризикують бути оточеними із флангів, поки інші підрозділи поспішають перекрити оборону

Грім запеклих зіткнень пролунав на прилеглій лінії фронту, коли український екіпаж готувався вивести свою бойову машину американського виробництва «Бредлі» з камуфляжу у вогонь. Командир групи сержант із позивним «Юрист» дратівливо дивився у небо. «Якщо нас помітять, то прилетять КАБи», – сказав він, маючи на увазі однотонні бомби, які Росія використовує для ураження найбільш цінних бронетехніки та засобів захисту України. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Те, що почалося з невеликого російського наступу на крихітний населений пункт Очеретине, переросло у суттєвий прорив, який загрожував розхитати українські позиції на широкій ділянці східного фронту. Завдання екіпажу полягало в тому, щоб допомогти стримати прорив: захистити піхоту, яку перевершують росіяни за чисельністю і озброєнням, евакуювати поранених і використовувати потужну 25-міліметрову гармату «Бредлі» проти якомога більшої кількості росіян.

Але невдовзі 28-тонну машину помітили. Навколо вибухнули міномети та ракети, а навідника було тяжко поранено, повідомив командир, якого за військовим протоколом можна було впізнати тільки за позивним.

Бойове завдання перетворилося на місію з порятунку товариша. Навідник вижив і зараз йде на поправку, повідомив «Юрист» через кілька днів, розповідаючи про напад. Але росіяни вибороли територію і продовжують намагатися просуватися вперед.

Україна більш вразлива, ніж будь-коли з перших болісних тижнів вторгнення 2022 року, заявили українські солдати та командири низки бригад. Росія намагається використати цю нагоду, посилюючи свої наступи на сході і погрожуючи відкрити новий фронт, атакуючи українські позиції вздовж північного кордону за межами міста Харкова.

Місяці затримок з американською допомогою, кількість жертв і гостра нестача боєприпасів призвели до тяжких наслідків, про що свідчать змучені обличчя і втомлені голоси солдатів, які беруть участь у щоденних боях.

«Чесно кажучи, я маю побоювання. Бо якщо у мене не буде снарядів, якщо у мене не буде людей, якщо у мене не буде обладнання, за допомогою якого мої люди зможуть битися…», — розповідає 57-річний підполковник Олександр Волошин, ветеран танкового батальйону 59-ї мотострілецької бригади.

Раптовий наступ росіян на Очеретине, за кілька кілометрів на північний захід від Авдіївки, наприкінці квітня 2024 року ілюструє, як навіть невелика тріщина у лінії оборони може мати каскадні наслідки, оскільки і без того розтягнуті взводи ризикують бути оточеними із флангів, поки інші підрозділи поспішають перекрити оборону.

«Це, як у тебе в машині, стукає двигун, а ти продовжуєш на ній їздити. Машина працює, але в якийсь момент просто зупиняється. Тоді вам доведеться витратити ще більше ресурсів на її відновлення. Аналогічно і тут є помилки, які не видаються критичними. Але вони призвели до потреби стабілізувати ситуацію зараз. І неясно, де відбудеться ця стабілізація. Кожна подія, яку ви не передбачили, може повністю перевернути вашу ситуацію. Ось що трапилось в Очеретине», — розповідає 29-річний лейтенант Олександр Ширшин, заступник командира батальйону 47-ї механізованої бригади.

Хвильовий ефект

Після захоплення Авдіївки російськими військами у лютому 2024 року невелике Очертине слугувало опорним пунктом української армії вздовж шосе. Більшість із 3000 мешканців міста звідси виїхали. Занедбані багатоповерхівки та інша міська інфраструктура служили добрими оборонними позиціями, і протягом двох місяців ситуація залишалася відносно стабільною.

Але потім щось пішло не так.

Росіяни з’явилися на зруйнованих вулицях довкола будинку Івана Вівсяника наприкінці квітня 2024 року так раптово, що він, на перший погляд, прийняв їх за українських солдатів. Коли у нього попросили паспорт, 88-річний чоловік зрозумів, що захист Очеретине впав.

«Я думав, що наші солдати прийдуть і виб’ють їх. Але цього не трапилось», – зазначив Вівсяник.

Через три тижні те, що почалося як невеликий російський наступ, переросло у виступ, що ускладнює оборону Донецького регіону. Розширення виступу далі на північ може дати росіянам шанс обійти деякі з найпотужніших українських укріплень на сході, які утримувалися роками. Росія тепер також може здійснити нову лінію атаки, спрямовану на Костянтинівку, місто, яке є опорою матеріально-технічного постачання ЗСУ.

Спробу Кремля просунутися від одного зруйнованого села до іншого було зафіксовано на багатогодинних бойових кадрах, якими поділилися українські бригади на фронті.

Російська піхота штурмує заміновані поля пішки і використовує мотоцикли для бездоріжжя і баггі, щоб спробувати обігнати українські дрони, які вибухають. Вони атакують бронеколонами різного розміру, причому великі атаки часто очолюють танки, накриті масивними металевими навісами та оснащені складним обладнанням радіоелектронної боротьби для захисту від дронів. Західні спостерігачі охрестили їх «танками-черепахами». Українці називають їхнє «вундервафля», що поєднує у собі німецьке слово «диво» та українське слово «вафля».

«Ми підпускаємо до себе їхню піхоту, що створює тісніший контакт і пряму перестрілку. Тому наші втрати зростають», – каже Ширшин.

Росіяни також платять приголомшливу ціну за кожен крок уперед. За даними британської військової розвідки, у квітні 2024 року щодня було вбито або поранено близько 899 російських солдатів.

За даними військових аналітиків, незважаючи на те, що в бій було кинуто так багато солдатів, у квітні 2024 року росіяни захопили певну територію. А захоплення останніх українських міст-фортець на Донбасі — міських центрів, таких як Краматорськ та Покровськ — майже напевно вимагатиме довгих і кривавих битв.

Тим не менш, наступ Росії в останні тижні на сході та північному сході починає небезпечним чином змінювати геометрію фронту.

Лінія виснаження

«Погляньте на карту, де ми і де Очеретине», – каже командир танкового батальйону полковник Волошин, який вивчав місцевість, готуючись вирушити на завдання з нападу на будинок, де, ймовірно, ховалися 20 росіян. – «Я припускаю, що вони можуть просто обійти нас ліворуч, праворуч. Вони мають тактичний успіх, мають техніку, людей, снаряди. Тож ми можемо чекати всього».

Відсутність різких зрушень на фронті протягом року затьмарила виснажливі позиційні бої, які необхідні для підтримки цього хиткого балансу.

У війні, де битва за один-єдиний ліс може тривати тижнями, раптове вторгнення росіян у район навколо Очеретине стало найнебезпечнішою проблемою — швидкою, глибокою та несподіваною.

Тривають запеклі суперечки з приводу того, хто відповідає за нездатність утримати лінію оборони.

Telegram-канал Deep State, який має тісні зв’язки з українською армією, звинуватив 115-ту механізовану бригаду у тому, що вона залишила критичні позиції без наказу, що дозволило росіянам проникнути і штурмувати населений пункт.

Бригада завзято спростувала цю заяву, зазначивши, що російські солдати перевищували їх за чисельністю приблизно 15:1 і що вони протрималися якнайдовше під жорстоким обстрілом.

«Хочемо наголосити, що жоден регулярний підрозділ 115-ї бригади ЗСУ не залишив і не втік з позицій», – повідомили у бригаді.

Для з’ясування того, що саме сталося, створено спеціальну військову комісію.

Солдати, які знайомі із ситуацією на полі бою, не наважувалися публічно критикувати сусідню бригаду і казали, що безліч проблем — від поганого зв’язку до значної переваги в озброєнні — мабуть, зіграли свою роль.

Лейтенант Ширшин із 47-го полку, який займав позиції поряд із 115-ою бригадою, не став розмірковувати про те, що пішло не так, але за його словами, наслідки були негайними: незабаром стало зрозуміло, що 47-му полку доведеться відступити, інакше він ризикує потрапити в оточення і зазнати катастрофічних втрат.

«Росіяни відчули слабкість на цьому напрямку, оскільки використовували проломи, щоб проникнути в тил українським солдатам. Потім ми втратили Очеретине, Новобахмутівку та Соловйово», – стверджує Ширшин.

Українське командування не любить здавати якусь територію, сказав лейтенант, додавши, що «з ними дуже складно сперечатися та пояснювати, чому недобре утримувати цю позицію».

Лейтенант Ширшин сподівався, що ситуація покращиться з надходженням західної зброї, але допоки, за його словами, «ми продовжуватимемо вмирати, то продовжуватимемо втрачати території».