Білоруські добровольці скаржаться, що їм важко легалізувати свій статус перебування, як в Україні, так і у Польщі, тому у них виникають величезні труднощі з отриманням притулку, оформленням документів, пошуком роботи, соціальною та психологічною допомогою, а також з реалізацією власних прав

39-річний білорус Іван Тамашевич воював разом з українськими військами проти Росії на різних фронтах. Але у березні 2024 року він відмовився від боротьби за станом здоров’я. Про це йдеться у спецрепортажі Al-Jazeera, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Заморожене плече Івана викликало скутість і біль, і участь у війні здавалась безвідповідальною, оскільки це могло наразити на небезпеку його товаришів по службі.

Це було непросте рішення. Білоруський доброволець став цивільним і не має права в Україні працювати, винаймати квартиру або відкривати банківський рахунок.

Згідно з чинним українським законодавством, іноземні вояки без посвідки на проживання мають право залишити Україну протягом 7 днів після розірвання армійського контракту.

Декілька білорусів приєдналися до війни проти Росії, сподіваючись, що падіння президента Володимира Путіна також дозволить повалити його головного союзника – президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Повернення до Білорусі таких громадян означало б їх ув’язнення.

Проте Тамашевич має проблиск надії.

Український парламент ухвалив у першому читанні новий законопроект, який дозволить білоруським та проукраїнським російським воякам подавати заяву на отримання українських паспортів за умови відмови від свого першого громадянства. Вони отримають посвідку на проживання, але невідомо, коли нові правила можуть набути чинності.

Тамашевич прибув до України у 2021 році після того, як Білорусь порушила проти нього кримінальну справу за участь у масових протестах у 2020 році проти ймовірних фальсифікацій виборів, скоєних Лукашенком.

Щоб залишитись в Україні, він подав заяву про надання притулку вісім місяців тому, але досі чекає на рішення.

«Те, що я воював в українській армії, не має значення. Я розмовляв із співробітниками СБУ, які мають справу безпосередньо з білорусами, але це зовсім різні гілки влади. Спроба вплинути на мою справу розцінюватиметься як корупція. Ось як працює демократія», — сказав Тамашевич.

Але він не скаржиться. Йому вдалося накопичити трохи грошей, щоб вижити до ухвалення рішення про надання притулку, а поки що він займається волонтерством.

Як тільки його здоров’я покращає, він може повернутися на фронт.

Незрозуміло, скільки білорусів зараз воює в Україні, але, за неофіційними даними, їх може бути до 1000. За даними Київського незалежного агентства новин, в боях загинули понад 40 білорусів.

Асоціація білоруських ветеранів українсько-російської війни – фонд, зареєстрований у Варшаві у 2023 році білоруським активістом Павлом Маревським, повідомляє, що більшість білоруських ветеранів нині перебувають у Польщі, країні, яка протягом кількох десятиліть приймала білорусів, які рятуються від репресій.

Маревський, якому близько 30 років, також ветеран.

Залишивши білоруський полк після шести місяців служби у 2022 році, він захотів залишитись у Києві та допомагати волонтерам. Але залишитися виявилося важче, ніж він очікував.

«Я прийшов до міграційної служби, і мене вигнали, бо я білорус, а для них я з держави-агресора. Не допомогло те, що я воював за Україну», – скаржиться Маревський.

Він переїхав до Польщі і незабаром зрозумів, що життя білоруського ветерана далеко не безхмарне. Багато хто з усіх сил намагався легалізувати своє перебування, знайти роботу чи повернутися до цивільного життя далеко від української лінії фронту.

«Людина може повернутися з війни, але війна не виходить з людини так легко. Я сам із цим зіткнувся. Звуки літаків й трамваїв у Варшаві спочатку налякали мене. Психолог погодився попрацювати зі мною безкоштовно, за що я завжди буду йому вдячний. Але ті, хто не отримує психологічної допомоги, залишаються наодинці зі своїми проблемами. І рішення, яке вони знаходять, зазвичай, це алкоголь чи наркотики», – зізнається Маревський.

Він разом зі своїми колишніми товаришами-бійцями відкрив фонд для вирішення їхніх спільних проблем. У його груповому чаті понад 100 учасників, які підтримують та перевіряють один одного.

25-річний Максим, який побажав залишитись невідомим, також є учасником цього чату. Він уникнув тюремного ув’язнення за участь в антиурядових протестах у Білорусі і у 2021 році перебрався в Україну. Оскільки білоруська влада мала його паспорт, він не зміг врегулювати своє перебування в Україні.

Після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення наприкінці лютого 2022 року, він приєднався до білоруського підрозділу через три дні після початку війни та воював до жовтня 2022 року. Він вирішив припинити воювати частково тому, що втрачати товаришів виявилося важко.

Але без документів він не міг залишатись в Україні.

З копією паспорта та свідоцтвом про народження він переїхав до Польщі, де після кількох годин перевірок на кордоні попросив притулку.

Спочатку він звернувся за допомогою до своїх друзів, оскільки не міг легально працювати в очікуванні рішення про надання притулку. Соціальної підтримки, яку він отримав від польської держави, було обмаль для покриття його витрат.

Статус біженця він отримав через шість місяців, але вважає, що білоруським ветеранам має бути надана додаткова підтримка.

«Польща має створити якусь систему підтримки, але малоймовірно, що її буде створено, якщо тільки у Білорусі не станеться щось серйозне. Наразі допомоги немає, тому доведеться подбати про себе самостійно», – зазначає Максим.

Через рік після створення Асоціації білоруських ветеранів українсько-російської війни, Маревський почувається «кинутим напризволяще».

За його словами, схоже, нікого не турбує доля його товаришів. За останній рік вони не отримали жодної пожертви.

Психологічну та медичну допомогу ветеранам вони фінансують за рахунок знижок або за допомогою білоруського фонду Би-Сіль.

«Ми подали заявки на фінансування від кількох організацій, але нам це не вдалося. Як мені сказали у неформальній розмові, європейські та білоруські незалежні організації не хочуть нас фінансувати, оскільки вважають, що ми є учасниками війни. Деякі хлопці ще молоді, їм лише 18 чи 19 років. У них усе життя попереду. Ми маємо їм допомогти», — закликає Маревський.