Як російські окупанти перетворили село Ягідне у Чернігівській області на «табір смерті»

Російські солдати принижували, били, ґвалтували і катували 368 мешканців села, яких майже місяць у 2022 році утримували під землею: 17 із них загинули, а у тих, хто вижив, залишилися глибокі шрами

У селі Ягідне російські солдати майже місяць утримували під землею 368 жителів – 17 із них загинули, а у тих, хто вижив, залишилися глибокі шрами. Майже усі мешканці цього українського села у віці від 90 днів до 91 року були відправлені до підземного пекла, а деякі не вийшли звідти живими. Про це йдеться у спецрепортажі Al-Jazeera, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Сп’янілі викраденою випивкою і безкарністю, російські солдати принижували, били, ґвалтували, катували і вбивали мешканців села випадково, через найменше заперечення, критикуючий погляд або просто садистську забаганку.

«У цьому масовому вбивстві, мародерстві та знищенні власності полягає «суть» того, що РФ та її господар планували зробити на усій території України. Це лише одне село, але воно відображає суть світогляду [президента Росії Володимира] Путіна, його справжні цілі», – заявив нещодавно президент України Володимир Зеленський.

У березні 2022 року російські солдати загнали 368 мешканців села, зокрема 60 дітей, до підвалу їхньої початкової школи. Жителі села провели 27 днів у сирій, прогірклій та галасливій темряві, без електрики й тепла, з невеликою кількістю їжі та свіжого повітря, тому у більшості з них була гіпоксія та кататонія.

Вони залишилися там поряд із 17 загиблими, зокрема 10 літніми мешканцями села, які там померли, – але російські солдати дозволили іншим бранцям вивести їх та поховати лише за кілька днів.

Смерть й тортури

Село Ягідне на півночі Чернігівської області розташоване між сосновим лісом та жвавою трасою, що веде на Київ. Росіяни напали на це село 3 березня 2022 року.

«Вони почали красти усе, від пральних машин до простирадл, зловживали алкоголем, убили та з’їли усю худобу, птицю і навіть собаку», – розповідає 67-річний місцевий пенсіонер Михайло.

Вони наказали кільком проросійським жителям села «стукати» на інших – і принижували проукраїнську більшість жителів села, змусивши їх співати російський гімн, ставати навколішки чи роздягатися; а також били їх за те, що вони розмовляють українською мовою чи критикують вторгнення.

Вони застрелили Віктора Шевшенка, 50-річного батька трьох дітей, у його городі та не дозволяли родині поховати його тіло протягом 21 дня.

Росіяни займали його будинок, проходячи повз тіло багато разів на день, і закладали під нього міну, перш ніж залишити село.

Молодший брат Віктора Анатолій зник, і родина сподівається, що росіяни забрали його із собою.

«Його тіло так і не було знайдено», – зазначає Михайло, тендітний 70-річний чоловік за кілька метрів від місця, де був убитий Віктор.

Підземне пекло

Російські офіцери обрали своїм штабом сільську школу — двоповерхову цегляну будівлю поряд із лісом.

Пам’ятаючи про українські контратаки, вони вирішили використовувати мешканців села як живий щит і загнали їх у підвал, зокрема кількох людей похилого віку та з інвалідністю, яких довелося привозити на тачках.  Одним із них був 91-річний Дмитро Музика, який у дитинстві пережив Другу світову війну і не прокинувся після першої ночі у підвалі.

Тіла загиблих кілька днів лежали на підлозі, а їхні імена та дати смерті були написані на стіні поряд із рядками державного гімну України та дитячими малюнками.

Коли нарешті дозволили поховати мертвих, кілька мешканців села було обстріляно групою російських солдатів, що проходили повз цвинтар, і їм довелося стрибнути у свіжовириті могили.

Єдиною бранкою, яку випустили на волю, виявилася 84-річна Марія Цимбалюк, яка мала хворе серце.

Вона виповзла тільки для того, щоб побачити, як її будинок зрівняли із землею, і сиділа біля руїн, доки не померла за три дні.

Підвал складався із кількох кімнат, але на людину припадало лише пів квадратного метра. Бранці спали сидячи, у них на ногах і ступнях з’являлися рани.

«Я хочу дівчинку», — говорив натовпу один із російських солдатів, а потім вибирав жінку, обіцяючи «застрелити кожного п’ятого мешканця села», якщо вона відмовиться.

Кільком жінкам похилого віку дозволили готувати їжу у котлах поза підвалом, щоб кожен бранець міг отримати крихітну порцію каші, картоплі або макаронів.

Росіяни рідко випускали інших полонених у шкільні туалети, і люди долали сором, щоб справляти потребу у відра на очах в інших.

Але найстрашніший момент настав, коли до кінця березня 2022 року росіяни почали рити величезну яму і це викликало побоювання, що вони планують вбити та поховати усіх мешканців села там.

«Ми думали, що це все», – згадує Михайло, діабетик, якого мало не вбив інсуліновий шок, тому що росіяни не дозволяли зберігати у підвалі будь-які медичні препарати.

Українські прокурори та волонтери встановили особи деяких російських військовослужбовців, які вторглися до Ягідного. На початку березня 2024 року Чернігівський обласний суд заочно засудив 15 із них до 12 років позбавлення волі за воєнні злочини.

Життя у підвішеному стані

Російські охоронці не випустили Тамару Климчук із підвалу, коли ракета потрапила до двоповерхового будинку, який вона збудувала разом із покійним чоловіком.

Будинок згорів разом із сотнями книг та сімейними фотографіями: всі інші цінності вже були пограбовані.

«Мої спогади згоріли», – підкреслює Климчук.

Наприкінці березня 2022 року несподіваний тиск з боку українських збройних сил, погані лінії постачання та великі втрати змусили Москву вивести свої війська з півночі України.

Вони покинули Ягідне, замінувавши його та ліс навколо села. Також залишилися гаубиця, сотні набоїв та кілька солдатів, які були настільки п’яні та дезорієнтовані, що відстали і пізніше були захоплені українськими військовими.

Майже 120 будинків у Ягідному було зруйновано чи пошкоджено.

Відколи росіяни залишили село, незліченна кількість іноземних високопосадовців, включаючи держсекретаря США Ентоні Блінкена, відвідали Ягідне і пообіцяли профінансувати його відновлення. Уряд Латвії запропонував відновити сім будинків, що згоріли, зокрема і будинок Климчук.

Київ також виділив гроші на Ягідне, пообіцявши спорудити цегляні будинки та «музей окупації» у підвалі школи.

Але через два роки деякі мешканці села ще не можуть переїхати до будинків, у яких немає електрики та опалення.

Будівельники звели стіни нового будинку Климчук та встановили пластикові вікна. Але до осені 2022 року латвійські гроші закінчилися і вона не підлягала відновленню українськими підрядниками.

Сьогодні Климчук живе у підвішеному стані – у своїй крихітній літній кухні, поруч із імпровізованою піччю, купами речей та собакою.

Декілька інших мешканців села також поскаржилися на якість та швидкість роботи будівельних компаній, найнятих державою, але відмовилися назвати свої імена та інші подробиці.

За словами аналітика Олексія Куща, реставраційні роботи у Ягідному стали класичним випадком, коли надто багато кухарів псують бульйон.

«Коштів на Ягідне не вистачило, бо [влада] покладала надії на волонтерів та спонсорів, але їх можливостей не вистачило», – підсумував Кущ.