Прихильники політики адміністрації президента США стверджують, що вона уникла ядерної ескалації, повільно нарощуючи військову підтримку України, а не провокуючи російського диктатора одразу кидатись ва-банк

Від початку війни в Україні понад два роки тому військова допомога США та Заходу мала певну схему. По-перше, Київ просить конкретну систему озброєння. Вашингтон відмовляється це надати через побоювання щодо підвищення ризику ескалації відносин із Росією. Потім Володимир Путін робить розпливчасті погрози щодо його ядерного арсеналу. Прихильники України у відповідь витрачають місяці на викладення своїх доказів у засобах масової інформації. Один чи кілька європейських союзників вирішують надати українцям те, що вони хочуть, а потім, зрештою, те саме роблять і США. Про це йдеться в аналітичній публікації VOX, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Приблизно те саме сталося з дебатами щодо надання Україні бойових танків, систем Patriot, винищувачів F-16 та ракет ATACMS великої дальності. Останнє зрушення відбулось тоді, коли стало відомо про те, що адміністрація Джо Байдена вперше дозволяє Україні використовувати західну зброю для ураження цілей на території Росії і після цього з’явились непідтверджені повідомлення про те, що Україна почала це робити. Україна давно прагнула такого потенціалу, але в останні тижні дискусія набула нової актуальності, коли Росія розпочала великий наступ біля Харкова.

Більшість бойових дій відбувається лише за кілька кілометрів від російського кордону і російські військові використовували дешеві, але дуже руйнівні «плануючі бомби», що скидаються з літаків у межах безпечного російського повітряного простору, щоб руйнувати українські міста. Українські офіційні особи та їхні західні прихильники стверджували, що заборона ударів по території Росії фактично надала Росії «безпечний простір» для проведення атак на території України.

Але дозвіл Україні завдавати ударів по російській території за допомогою західної зброї є значною ескалацією з боку адміністрації США, яка з початку війни неодноразово наголошувала, що надає військову допомогу лише для захисту території України.

Враховуючи, що США неодноразово ігнорували попередження Путіна протягом останніх двох років, не провокуючи при цьому якихось серйозних заходів у відповідь з боку Росії, це порушує, мабуть, найважливіше питання усієї війни: чи справді російський лідер блефує зі своїми апокаліптичними погрозами, або чи дійсно ми ризикуємо незряче пройти точку неповернення?

Знімаю рукавички

Росія розпочала свій останній наступ на Харків на початку травня 2024 року, повернувши собі частину територій, втрачених під час блискавичного українського контрнаступу у вересні 2022 року, і змусивши українські війська відступити з кількох населених пунктів. Не маючи боєприпасів для ППО, місто Харків — друге за величиною в Україні — зазнало сильних бомбардувань і це призвело до серйозних жертв серед мирного населення.

Є багато причин, через які Харків настільки вразливий, але одна з найголовніших полягає в тому, що місто знаходиться лише за кілька кілометрів від російського кордону, що надає збройним силам РФ величезну перевагу.

Враховуючи повільні темпи прогресу та проблеми із солдатами, деякі аналітики вважають, що Росія має великі шанси на захоплення Харкова у найближчому майбутньому. Наступ РФ створює величезне навантаження на оборону України, а правила, що обмежують здатність України завдати удару у відповідь, стає дедалі важче виправдати.

Перші ознаки прориву з’явилися на початку травня 2024 року, коли міністр закордонних справ Великобританії Девід Кемерон заявив, що Україна повинна приймати власні рішення про використання зброї, що поставляється Великобританією, зокрема ракет великої дальності Storm Shadow для завдання ударів по території РФ. Президент Франції Емануель Макрон згодом зробив аналогічну заяву.

Врешті-решт і США змінили свій курс: офіційні особи країни заявили, що вони дозволять використовувати поставлені американцями системи озброєння для «контрвогневих цілей у Харківській області, щоб Україна могла завдати удару у відповідь по російським збройним силам, які нападають на них або готуються атакувати їх». Це мало значення, оскільки США є не лише найбільшим постачальником зброї для України, але й забезпечують постачання конкретної зброї, якої Україна потребує.

Зокрема, Україна тепер може націлюватися на російські війська через кордон за допомогою HIMARS — ракетної установки, яка використовувалася з руйнівним ефектом проти російських складів боєприпасів і плацдармів на території України з того часу, як її було виведено на поле бою влітку 2022 року.

Франц-Стефан Гаді, австрійський військовий аналітик Центру нової американської безпеки попередив, що цей крок навряд чи буде вирішальним з огляду на те, що росіяни адаптувалися до далеких високоточних ударів України з того часу, як HIMARS вперше прибула в Україну два роки тому, використовуючи нову тактику, а також покращені системи радіоелектронної боротьби.

Війна Росії повертається додому

Офіційні особи США наголосили, що це не карт-бланш і українцям дозволено використовувати американську зброю лише для відповіді на неминучі загрози прямо за кордоном, а не для завдання ударів вглиб території Росії.

Україна з квітня 2022 року завдає ударів по об’єктах усередині Росії, таких як склади боєприпасів та нафтопереробні заводи, але майже завжди з використанням власної зброї місцевого виробництва, переважно безпілотників. У травні 2023 року над Кремлем навіть пролетів дрон — мабуть, український. Українські офіційні особи рідко беруть на себе відповідальність за ці удари.

Офіційно США не підтримують ці удари і побоювання щодо них були однією з причин, через які США не хотіли надсилати Україні системи ATACMS великої дальності. (Політика США не поширюється на Крим, який Вашингтон вважає окупованою українською територією і, отже, справедливою мішенню.)

Обмеження стали джерелом деяких проблем у відносинах між США та Україною, підкреслюючи межі американської підтримки, коли вона суперечить інтересам Вашингтона. В останні місяці США закликали Україну припинити напади на російські нафтопереробні заводи через ризик, що це може спричинити зростання світових цін на нафту. Офіційні особи США також висловили стурбованість з приводу нещодавніх українських ударів по російських ядерних радіолокаційних системах раннього попередження, стверджуючи, що ці системи не мають нічого спільного з військовою діяльністю Росії в Україні та можуть небезпечно засмутити Москву.

Незважаючи на усі зобов’язання нинішньої адміністрації президента США із захисту України (загальна допомога Україні з початку війни становить зараз майже 175 мільярдів доларів), ці зобов’язання часто переважуються із бажанням уникнути більшого та смертоносного конфлікту.

Ядерні погрози

Путін відреагував на ці події, як і на незліченну кількість інших ескалацій із боку Заходу, туманними, хоча і тривожними посиланнями на російський ядерний арсенал.

«Постійна ескалація може призвести до серйозних наслідків. Якщо ці серйозні наслідки відбудуться в Європі, як поведуться США, враховуючи наш паритет у галузі стратегічних озброєнь?» («Стратегічний» у цьому випадку є евфемізмом слова «ядерний», – ред.)», – заявив Путін.

Подібні заяви та дії стали звичайним явищем. У перший же день війни Путін попередив: «Хто б не намагався завадити нам чи загрожувати нашій країні чи нашому народу, повинен знати, що відповідь Росії буде негайною і призведе до наслідків, з якими ви ніколи не стикалися у своїй історії».

Інші російські офіційні особи були ще менш розпливчасті.

Але через через два роки після початку війни достовірність цих загроз починає слабшати. Для українців той факт, що Путін не зробив їм нічого доброго, свідчить, що Захід не повинен стримувати їх.

Зовсім інакше до конфлікту ставляться у Вашингтоні, де Байден та його високопосадовці неодноразово посилалися на перспективу «третьої світової війни», щоб пояснити, чому не дають українцям усю зброю, яку вони просять.

Джон Вольфсталь, директор з глобального ризику Федерації американських учених, який консультував тодішнього віце-президента Байдена з ядерних питань під час президентства Обами, охарактеризував чинного главу Білого дому, як найдосвідченішого президента США у галузі ядерного стримування та ядерних ризиків. Він опанував ці ризики і намагається не реагувати надто гостро і не брати на себе більше ризику, ніж того заслуговує ситуація.

Труднощі у цих дебатах полягають у тому, що неможливо довести протилежне. Путін досі не застосував ядерну зброю, бо Байден демонстрував розумну обережність чи він був дуже боязкий?

Повільне складання

Для чиновників та представників адміністрації президента США стає своєрідною мантрою, що допомога Україні розвивається у відповідь на умови на полі бою. У цьому, безумовно, є логіка: у перші дні війни пріоритетами України були переносні протитанкові засоби, такі як «Джавеліни» та «Стінгери», для знищення російських танків. Україна почала потребувати значної кількості західних танків лише тоді, коли її власний довоєнний запас радянських танків було знищено.

Але очевидно, що тут також діє певний механізм керування ескалацією. Називайте це нарізкою салямі, варінням жаби чи метафорою на ваш вибір: прихильники політики адміністрації Байдена стверджують, що вона уникла ядерної ескалації, повільно нарощуючи підтримку України, а не провокуючи Путіна, одразу кидатись ва-банк.

Зрозуміло, що це розчаровує українців, які стикаються не з теоретичною майбутньою загрозою з боку Росії як держави НАТО, а з реальною, екзистенційною загрозою.

Деякі американські законодавці дедалі частіше погоджуються із цим. Сенатор Роджер Уікер (республіканець), високопосадовець сенатського комітету збройних сил, закликав адміністрацію Байдена «відмовитися від своєї політики «кап-кап-кап» і прийняти мою мантру «більше, краще та швидше» озброювати Україну».

США і країни НАТО, схоже, навряд чи погодяться на будь-які кроки, які можуть призвести до прямого зіткнення Росії і НАТО, але навіть там кордони стають трохи розмитими. Повідомляється, що деякі європейські союзники НАТО розглядають плани стосовно відправлення військ в Україну для навчання. Це створило б очевидний ризик: причина того, що відсутність військ НАТО на землі була ключовою червоною лінією для США з першого дня, оскільки вони можуть бути атаковані росіяни і спровокують ядерну війну.

Джуліанна Сміт, посол США в НАТО, заявила, що відправка американських інструкторів в Україну «не є нагальною потребою», але якщо інші країни зроблять це самостійно, то «це їхнє суверенне право».

Зараз важко згадати, але був момент, коли навіть «Джавеліни» та «Стінгери» вважалися небезпечними для ескалації. Чи означає це, що власних червоних ліній Путіна насправді не існує і усі його погрози  — це блеф?

Тепер зрозуміло, що Путін навряд чи піде на щось ризиковане, як застосування ядерної зброї чи напад на НАТО, поки його війська перебувають на марші і домагаються хоча б деякого прогресу на полі бою в Україні. Справжнє випробування, попереджають деякі експерти, може статися, якщо він почне програвати війну, яку визначив як боротьбу за існування Росії.

«Росія має ядерну зброю з 1949 року і ми досі не знаємо точно, що вони мають на увазі, коли згадують про неї. Ми насправді не такі вже й хороші у запобіганні ядерного конфлікту», – застерігає Вольфсталь.