Росіяни чинили тиск на співробітників ЗАЕС, щоб вони отримали російські паспорти та підписали контракти із «Росатомом», обіцяючи їм бонуси. Співробітники ЗАЕС розділилися. Дехто турбувався про те, що втратить роботу; інші про те, що у майбутньому їх переслідуватимуть в Україні за співпрацю з РФ

Борис любив свою роботу на Запорізькій атомній електростанції. Він народився у 1968 році у Полтаві, вивчав ядерну техніку у Харківському університеті, а потім переїхав до Енергодару. Незабаром він закохався у колегу на ім’я Людмила. Вони одружились і у них народились дві доньки. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Economist, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Я був щасливим… Вивчав нове обладнання, був у курсі подій своєї професії. Мене підвищили кар’єрними сходами. У мене була улюблена сім’я, робота, дача. А потім почалася війна», – згадує Борис.

Запорізька атомна електростанція, найбільша в Європі, потрапила до рук Росії у перші дні повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році. Повідомлялось, що у квітні 2024 року на даху одного з реакторів вибухнув дрон. Росіяни звинуватили українців; Українці заявили, що це була російська операція «під хибним прапором».

Спостерігачі МАГАТЕ перебувають на станції з літа 2022 року, але доступ до неї обмежений російською армією, бронетехніку якої припарковано у машинних залах. Петро Котін, голова української компанії «Енергоатом», стурбований тим, що станція, яка зараз перебуває у поганому стані і знаходиться у небезпечній близькості від лінії фронту, ризикує занепадати настільки, що її доведеться вивести з експлуатації. Термін придатності ядерного палива на об’єкті минув.

«Тим часом, періодичні ракетні обстріли часто відключають електропостачання. Існують резервні дизельні генератори, але ніхто не знає скільки дизельного палива залишилося на об’єкті. Якщо в генераторах закінчиться паливо під час відключення електроенергії, може статися «аварія, як на АЕС «Фукусіма» у Японії», – попереджає Котін.

Усі шість реакторів наразі знаходяться у режимі холодної зупинки, тобто не виробляють жодної енергії і не містять палива. Але це не означає, що немає роботи. Неможливо законсервувати ядерний об’єкт на кшталт «макаронної фабрики». Системи охолодження для запобігання перегріву відпрацьованого палива необхідно контролювати та обслуговувати.

До вторгнення РФ, на ЗАЕС працювало 11 000 людей. За останні два роки половина з них втекла на територію, яку контролює Україна. Чверть із них ще живуть в Енергодарі, але їм заборонено відвідувати АЕС, оскільки вони відмовилися підписувати контракт із «Росатомом» – російським агентством з атомної енергетики, яке зараз контролює АЕС. За словами Котіна, зараз там працює близько 4000 осіб – до решти штатних співробітників приєдналися нові співробітники, багато з яких не мають технічної кваліфікації. Залишилася лише частина початкових керівників змін та старшого технічного персоналу.

Росіяни прийшли в Енергодар 3 березня 2022 року. Декілька тисяч мешканців зібралися біля загородження, щоб заблокувати наступ. Це було марно. Прорвавши оборону, росіяни атакували електростанцію. Зав’язався короткий бій, внаслідок якого трьох українських захисників було вбито.

Більшість співробітників продовжували працювати на станції, хоча в ті перші гарячкові дні багато співробітників відправили свої сім’ї у безпечне місце на території, яку контролює Україна. Важливо відзначити, що, за словами Котіна, на об’єкті залишилися 143 провідні інженери та менеджери. Незабаром до них приєдналося кілька інженерів «Росатому». Котін розповів, що спочатку співробітники «Росатому» не втручалися у роботу станції, а лише спостерігали та ставили запитання. Хоча станція була побудована за радянських часів, з моменту здобуття Україною незалежності вона зазнала значних змін – наприклад, тепер частково працювала на американському ядерному паливі.

Люди регулярно потрапляли у підвали — під місцевим відділенням поліції, де російські спецслужби проводили допити. Росіяни почали здійснювати контроль іншими методами. Робітників ЗАЕС обшукували біля воріт, а патрулі регулярно зупиняли людей на вулицях Енергодару, щоб переглянути їхні телефони у пошуках проукраїнських зображень.

На початку окупації росіяни заборонили використання на станції мобільних телефонів та заблокували українські мобільні мережі у регіоні. Співробітники станції змогли зв’язатися з «Енергоатомом» через внутрішню мережу заводу, але росіяни змогли це простежити. Багато працівників телефонували менеджерам «Енергоатому» у Києві з дому; ті, хто мешкав на верхніх поверхах багатоквартирних будинків, іноді могли отримати сигнал української мережі через річку. До вересня 2022 року «Енергоатом» залишався в оперативному управлінні Запорізької АЕС.

Інтенсивні бої у цьому районі призвели до відключення електроенергії у вересні 2022 року. Вперше як резервні були задіяні дизель-генератори. Злякавшись можливості ядерної катастрофи, керівництво «Енергоатому» наказало співробітникам станції зупинити два реактори, що залишилися.

Наприкінці вересня 2022 року ФСБ заарештувала керівника станції Ігоря Мурашова. Вони нібито одягли йому на голову мішок, а на руки наручники і тримали в одиночній камері. Його звільнили за кілька днів після втручання голови МАГАТЕ. Вражений і слабкий Мурашов був відправлений на територію, яку контролює Україна.

Після фіктивних референдумів у вересні 2022 року, Росія анексувала окуповані регіони, а 5 жовтня 2022 року Путін підписав указ про передачу Запорізької АЕС у державну власність Росії. Юрій Черничук, українець, який раніше виконував обов’язки головного інженера ЗАЕС, підписав контракт із «Росатомом» і був призначений керівником станції.

У соцмережах Черничук написав, що поклав руку на теплу стіну реактора №4, на якому працював на початку своєї кар’єри, і спитав: залишитися йому чи піти у відставку. Черничук усвідомлював, що його обов’язок – взяти на себе відповідальність і забезпечити безпеку станції. Українська прокуратура згодом висунула йому і декільком іншим топ-менеджерам станції звинувачення у співпраці з РФ.

З кінця 2022 року робота ЗАЕС стала ще більш нестабільною. Було виявлено витік води та бору, хімічної речовини, що використовується для контролю ядерних реакцій. Інженери спробували зберегти електроенергію на об’єкті і у сусідньому Енергодарі, перемикаючи три реактори між гарячою зупинкою, коли виробляється деяка кількість електроенергії, та холодною зупинкою.

Росіяни чинили тиск на співробітників ЗАЕС, щоб вони отримали російські паспорти та підписали контракти з «Росатомом», обіцяючи їм бонуси. Співробітники ЗАЕС розділилися. Дехто турбувався про те, що втратить роботу; інші про те, що у майбутньому їх переслідуватимуть за співпрацю з РФ.

В Енергодарі життя ставало дедалі важчим. Без російського паспорта було важко викликати швидку допомогу, звернутися до лікаря або отримати рецепт. І хоча співробітники заводу, які не підписали російський контракт, як і раніше, отримували від «Енергоатому» зарплату, вони не могли отримати гроші, оскільки вони були в українській гривні – місцевою валютою тепер були російські рублі.

Поки Борис лишався вдома, Людмила продовжувала ходити на роботу. Коли хтось опублікував у Telegram список співробітників, які підписали контракт, Борис побачив ім’я своєї дружини.

«Я був вражений. Я сказав, що розлучуся з нею. Після цього ми жили у різних кімнатах однієї квартири. Ми не розмовляли. Ми намагалися уникати один одного. Через деякий час вона прийшла до мене у сльозах і попросила пробачити її. Вона сказала, що, можливо, припустилася помилки; вона недостатньо подумала перед підписанням контракту з росіянами», – згадує Борис.

Він знав одну сім’ю, де батько та донька підписали контракт, а син із сім’єю втік до Німеччини. В іншому випадку чоловік підписав угоду, а дружина поїхала на територію, яку контролює Україна; їхній син служив в українській армії. Він знав росіян, які були проукраїнськи налаштовані, а також українців, які були проросійськи налаштовані, і тих, хто казав, що їм байдуже, хто при владі, доки вони зберігають свої робочі місця.

Усю весну та літо 2023 року Борис та багато його колег з надією чекали на розрекламований український контрнаступ зі звільнення Енергодару та Запорізької АЕС. Літній український контрнаступ зупинився; На Запорізькому фронті успіхів було обмаль. У зневірі та страху дедалі більше людей вирішили залишити Енергодар. Єдиним маршрутом був схід: через окуповану Україну до Росії, а потім на захід, країни Балтії, через Польщу і назад в Україну. Люди розміщували у Telegram поради щодо подорожей та кращі маршрути; гіди брали кілька сотень євро за допомогу українцям у проходженні контрольно-пропускних пунктів.

У вересні 2023 року співробітники ФСБ провели обшук у квартирі Бориса та Людмили. (Борис вважає, що хтось розповів росіянам про його проукраїнські погляди.) Вони знайшли його секретний телефон під подушкою дивана та синьо-жовтою футболкою.

Його доставили до відділення поліції.

«Вони привели мене до кімнати, поклали долоні на стіл і прикріпили електричний провід до двох моїх пальців, підключених до польового телефону. Один солдат стояв позаду. Мене почали допитувати, питали, чому я не працюю, чому я проукраїнсько налаштований, чому не підписав контракт. Коли включили електрику, солдат позаду вдарив мене по ребрах», – розповідає Борис.

Під тиском Борис погодився, що подасть заяву на отримання російського паспорта та перестане відвідувати українські сайти.

«Я пообіцяв багато речей. За дві години мене звільнили. Коли повернувся, то Людмила сказала мені: «Я не зможу вижити, якщо тебе заберуть утретє. Будь-ласка, тобі доведеться виїхати. Ми плакали, коли прощалися. Я сказав їй, що обов’язково повернуся. Вона сказала, що чекатиме», – зазначає Борис.

Борис любить свою дружину і досі спілкується з нею. Він чує самотність у її голосі.

«Вона сумує за своїми доньками. Вона сумує за мною. Вона розуміє ситуацію, в якій ми зараз перебуваємо, і знає, що ми не можемо її змінити. Людмила не говорить про майбутнє і ми не обговорюємо свої стосунки. Просто ясно, що вона – там, а я – тут», – резюмує Борис.