Зокрема, роботи на полі бою є дуже вразливими до засобів радіоелектронної боротьби і вони не мають повністю автономної навігації, тому потрібне додаткове обладнання для їх захисту

З моменту появи російського безпілотного наземного транспортного засобу (UGV) в Україні у квітні 2022 року, на полі бою з’явилося кілька нових прототипів. Захоплення роботами, схоже, охопило і Росію, і Україну, про що свідчить план першої країни зробити їх невід’ємною частиною своїх збройних сил, а також намір другої країни створити армію роботів. Але популярність таких систем з’явилася на кілька років раніше за російсько-українську війну. Про це йдеться в інформаційній публікації Defence News, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

«До вторгнення в Україну, російські військові були одними із світових лідерів у дослідженнях, розробці та оцінці безпілотних літальних апаратів. Вони розробили кілька типів і розпочали їх випробування, але робили це в дуже обмеженому форматі. Ймовірно, у них не було достатньо часу для розробки тактики та концепції інтеграції більшої кількості й типів UGV у загальновійськові формування», — припускає Семюел Бендетт, експерт Центру військово-морського аналізу у США.

Зі свого боку Україна схвалила використання наземних роботів у військових операціях у 2016 році, проте, за словами колишнього радника Міноборони України Сергія Кузана, деякі обмеження щодо їх застосування зберігаються.

Дві основні проблеми, які він виявив, пов’язані із відсутністю більшої кількості UGV у військових частинах та їх уразливістю до різних російських контрзаходів.

«Наразі основною проблемою є відносно низька насиченість такими безпілотними комплексами українських підрозділів, але тут варто зазначити, що жодна європейська армія не може наразі повністю задовольнити потреби цих роботизованих платформ», – зазначає Кузан, який зараз є головою аналітичної організації «Український центр безпеки та співробітництва».

За його словами, UGV є такою ж мішенню для ворожих дронів, як і бронетехніка з екіпажем, за винятком того, що роботи дуже вразливі для російських засобів радіоелектронної боротьби.

Враховуючи кількість розвідувальних та спостережних дронів, що літають над полем бою, розробка UGV до 24 лютого 2022 року була дорогим задоволенням.

Ще одним фактором, який стримує використання роботів у бою, є відсутність у багатьох платформ повністю автономної навігації, звідси і необхідність додаткового обладнання, призначеного для їхнього захисту.

«Поки не існує по-справжньому автономного UGV, який міг би самостійно переміщатися до цілі, тому дистанційному керуванню транспортним засобом сьогодні допомагають дрони, що забезпечують тактичне спостереження, спрямовуючи його до запланованих пунктів призначення при операціях логістики, постачання та евакуації. Тому використання роботів є наразі дуже трудомістким», – пояснює Бендетт.

Попри ці обмеження, існує безліч прикладів ефективного використання таких систем українськими збройними силами. Експерти сходяться на думці, що західні країни вивчають уроки з цих випадків.

Кузан зазначив, що наземні роботи, в основному, довели свою ефективність у завданнях з розмінування й транспортування вантажів, зокрема, зазначивши, що безпілотники Racel S є цінною системою, яка також може використовуватися як наземний боєприпас.

А от Росія виходить за рамки використання наземних роботів лише з логістичною метою, розробляючи свій новітній БПЛА Buggy, який призначений для вибуху при досягненні своєї цілі.

«Те, що роблять російські військові, імітує концепцію дрона з баражуючими боєприпасами, але на базі некерованої наземної системи — це та ж функціональність, але він рухається до цілі, а не летить до неї. Дистанційно керовані або автономні роботи є кращою платформою для цього, оскільки вони, зазвичай, можуть випустити набагато більший заряд вибухової речовини», — пояснює Ален Трамбле, віце-президент з інновацій і розвитку бізнесу у компанії Rheinmetall Canada.