У Центрі стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні запропонували стратегічні й тактичні рекомендації для прискореної адаптації літаків F-16 у короткостроковій й довгостроковій перспективі

За умови правильної стратегії, доктринального підходу, матеріально-технічної підтримки та навчання, американські літаки-винищувачі F-16 можуть забезпечити вирішальний прогрес у посиленні прикордонної оборони України та встановленні локалізованої переваги у повітрі, що значно зміцнить її позиції на землі. Про це йдеться в аналітичній статті Крістофера Кельцова та Еріка Вільямса, наукових співробітників Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні та Брента Петерсона, наукового співробітника Школи державного управління імені Джона Кеннеді у Гарвардському університеті, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

2024-ий рік може стати періодом відновлення як для України, так і для Росії. Українські пілоти F-16, які нещодавно пройшли підготовку, швидше за все, продемонструють перевагу і набудуть життєво важливого досвіду, що може закласти основу для довгострокової звитяги над російськими військами. Відтак, ефект від надання Україні літаків F-16 у 2024 році буде, насамперед, стратегічним, а не тактичним.

Стратегічний вплив F-16 на війну в Україні

Противники вільного світу побоюються повітряної сили США та їх союзників. Ці військово-повітряні сили були спеціально створені для завдання ударів по стратегічних цілях, протидії могутності великих армій і флотів та захисту суверенної території. Вони досягли великих успіхів за останні 80 років. Значна частина потуги цих військово-повітряних сил обумовлена ​​їхньою технологічною перевагою над своїми супротивниками, а також їх сукупним розміром в рамках НАТО. F-16 є наймасовішим західним винищувачем четвертого покоління, який досі виготовляється і перебуває на озброєнні у багатьох арміях світу. Крім того, Україна є опорою військово-повітряних сил НАТО протягом десятиліть і має вражаючий бойовий досвід, тому F-16 надсилають переконливий сигнал про прихильність США та НАТО допомогти Україні захистити свій суверенітет.

Можливості F-16 дозволяють Україні тримати під загрозою більше російських цілей та, у свою чергу, отримувати більше важелів впливу у війні та за столом переговорів. Для створення стратегічного «флоту», який має поважати Росія, розмір парку F-16 має значення. Країни НАТО передали Україні 65 літаків F-16. За деякими оцінками, у березні 2023 року винищувальний парк України складав лише 69 літаків. За стандартами НАТО, ця кількість літаків може становити не більше трьох винищувальних ескадрилій (по 18 літаків у кожній ескадрильї). Україні необхідно близько 12 винищувальних ескадрилій для забезпечення повітряної підтримки, необхідної для наземної війни, причому чотири ескадрильї, насамперед, відповідають за кожний основний набір завдань: (1) придушення протиповітряної оборони супротивника, (2) повітряне стримування та (3) оборонну протидію. Для цього потрібно 216 літаків F-16 по 18 літаків у кожній ескадрильї.

Кількість цілей, якими Україна може ризикувати за допомогою F-16, залежить від (1) загальної кількості літаків, які Україна отримує, (2) типу та кількості озброєння, (3) обмежень на використання зброї США та НАТО, (4) об’єднання розвідувальних даних НАТО та українських джерел, (5) кваліфікації пілотів та допоміжного персоналу, які можуть оптимізувати ефективність F-16 та (6) повітряної стратегії, яку Україна вважає за краще використовувати (насамперед, для протиповітряної оборони чи наступальних завдань).

У книзі «Плата за руйнування» Адам Туз стверджує, що економічна та матеріальна міць союзників у Другій світовій війні перевершила здатність Німеччини виставити достатню кількість техніки та людей, щоб протистояти постійним нападам у довгостроковій перспективі. У 2020 році українська економіка була приблизно у 9,5 разів менша за російську (155,5 млрд доларів проти 1,5 трлн доларів), а населення України було у 3,5 рази менше аніж у Росії. У країнах із еквівалентним рівнем індустріалізації, промисловий потенціал приблизно відповідає вимірам валового внутрішнього продукту та чисельності населення.

До російського вторгнення, українські військові використовували переважно радянську техніку і багато ланцюжків поставок для ремонту чи заміни обладнання та боєприпасів не існують чи контролюються Росією. Згодом ці радянські реліквії втратили свою ефективність, оскільки пошкодження, нестача деталей та боєприпасів зробили їх непридатними для бою. Така ситуація не може сприяти позитивному результату для України у тривалій війні на виснаження. Тому постачання Україні стандартного обладнання НАТО чи США має вирішальне значення для підтримки українських зусиль, оскільки ці системи озброєнь та оперативні потреби України можуть бути інтегровані у ланцюжки поставок США та НАТО.

Уроки війни Судного дня у 1973 році в Ізраїлі свідчать про цінність поставок F-16 для України. Тоді коаліція арабських країн на чолі з Єгиптом стратегічно застала Ізраїль зненацька, залишивши обмаль часу на підготовку до вторгнення. Військова доктрина Ізраїлю передбачала превентивні повітряні удари, на кшталт тих, які він використовував під час війни 1967 року, щоб компенсувати кількісний недолік особового складу й техніки порівняно із супротивниками. Проте радник із національної безпеки США Генрі Кісінджер тоді чітко дав зрозуміти, що підтримка США залежить від того, чи Ізраїль стримає перший удар. План та стратегія ВПС Ізраїлю залежали від превентивних ударів. Коли можливість заподіяння превентивного удару зникла, Ізраїль втратив значну перевагу. ВПС Ізраїлю дорого заплатили: вони втратили 15% своїх бойових літаків (60 літаків) менш як за 24 години та близько 35% своїх бойових літаків до кінця війни — катастрофічні втрати для будь-яких ВПС за такий короткий період. До кінця першого тижня війни Ізраїль перебував у поганому стані і гостро потребував поповнення боєприпасів, танків та літаків.

На щастя, перед війною ВПС Ізраїлю модернізували більшу частину свого флоту, запустивши американські літаки A-4 Skyhawk та F-4 Phantom, які також використовувалися ВПС США та ВМС США. Прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр звернулася до Сполучених Штатів за допомогою, що започаткувало масштабні зусилля з поповнення запасів, зокрема операції «Нікель Грасс», в рамках якої Сполучені Штати надали Ізраїлю велику кількість 155-мм гаубиць, основних бойових танків М-60 та М-48 та 100 літаків F-4 та 36 літаків A-4 для відновлення арсеналу ВПС США. Отже, зусилля Сполучених Штатів щодо поповнення запасів Ізраїлю випередили зусилля Радянського Союзу щодо арабської коаліції і це дозволило Ізраїлю змінити баланс війни настільки, щоб забезпечити врегулювання шляхом переговорів приблизно через 10 днів після першого поповнення запасів США.

Хоча F-16 власними силами не забезпечать переваги у повітрі, вони є життєво важливим компонентом. Протягом понад 100 років військові знали, що перевага у повітрі необхідна для успіху будь-якої звичайної наземної кампанії, але Друга світова війна стала першим випадком, коли технології та можливості масового виробництва демонстрували переваги у повітрі. Приклади включають німців під час блискавичної війни 1939–40 років, повітряну кампанію Королівських ВПС Великої Британії та ВПС США в Європі у 1944–45 роках, перемогу Ізраїлю у Шестиденній війні 1967 року та швидку поразку Іраку під час операцій «Буря у пустелі» та «Іракська свобода». У кожному разі втрати сухопутних військ, що діяли в умовах переваги у повітрі, були відносно невеликими порівняно з втратами їхніх ворогів, які діяли без переваг у повітрі. Крім того, темп наземних кампаній значно покращився порівняно із наземними кампаніями Першої світової війни, у яких кожна сухопутна армія зберігала відносний паритет з іншими з погляду технологій та розміру своєї армії.

Згідно з публікацією доктрини ВПС США 3-01, контроль над повітрям є одним з головних пріоритетів об’єднаних сил і поділяється на три категорії: (1) паритет у повітрі, (2) перевага у повітрі та (3) панування у повітрі. Повітряну війну в Україні за останні два роки найкраще можна охарактеризувати як війну повітряного паритету, коли жодна сторона не контролює повітря у своїх цілях та не стикається зі значним втручанням. Згідно із доктриною ВПС США, перевага у повітрі — це «ступінь контролю повітря однією силою, яка дозволяє проводити свої операції зараз і в даному місці без втручання з боку повітряних і ракетних загроз». Перевага у повітрі може бути локалізованою у просторі (по горизонталі та вертикалі) і у часі, а може бути широкою та стійкою».

Перевага у повітрі виникає, коли одна сторона не здатна ефективно втручатися з повітря у зону бойових дій. Сьогодні кожна сторона війни в Україні має відносно потужний потенціал протиповітряної оборони, тож може позбавити іншу сторону переваги у повітрі. Відсутнім компонентом переваги у повітрі для України є наступальна авіація, яку почнуть забезпечувати F-16. Таким чином, сухопутні війська виявляються залученими до відносно статичних боїв на виснаження, тому вони нездатні створити умови для вирішальної маневреної кампанії, яка могла б змінити траєкторію війни. Потужна російська інтегрована система протиповітряної оборони робить встановлення переваги у повітрі над усією окупованою територією – складним завданням. Проте ВПС України можуть зосередитись на встановленні локальної переваги у повітрі на обмежених територіях протягом короткого часу. Така локалізована перевага у повітрі координуватиметься з наземними наступами України для підтримки операції прориву та буде найефективнішою під час проведення загальновійськових операцій. Передача F-16 є важливим кроком на шляху до встановлення переваги у повітрі.

Досягнення переваги у повітрі дозволяє сухопутному компоненту обходити або маневрувати через сили супротивника та смуги перешкод. Окопна війна існує з обох сторін, тому що жодна з них не має переваг у повітрі. Однак окопи не можуть витримати постійні бомбардування і потужність авіабомб, як це продемонструвала коаліція США під час операції «Буря в пустелі», коли повітряна війна, що тривала понад 40 днів, зруйнувала іракську армію настільки, що вона здалась менш ніж за 100 годин після початку наземного вторгнення. Аналогічно, і Україна, володіючи перевагою у повітрі, за допомогою F-16 може досягти цих результатів на полі бою.

Проблеми інтеграції F-16 та їх тактичний вплив у 2024 році

Сухопутні війська України продемонстрували свою здатність із вражаючою ефективністю впроваджувати новітнє західне озброєння. У складі своїх артилерійських корпусів Сухопутні війська України поетапно відмовилися від застарілих радянських систем, замінивши їх технологічно досконалою високомобільною артилерійською ракетною системою М142 (HIMARS) та супутніми боєприпасами, які постачають Сполучені Штати. Після тритижневого курсу навчання операторів та обслуговуючого персоналу українські збройні сили опанували ефективну тактику, методи та процедури, які дозволяють їм вміло завдавати ударів по російським складам боєприпасів та пального, базам, вузлам управління та контролю, а також критично важливій інфраструктурі постачання. Хоча українські військовослужбовці були знайомі з різними ракетними установками, HIMARS є суттєвим кроком уперед порівняно з тим, як Україна раніше покладалася на штатні системи БМ-30 «Смерч» і БМ-27 «Ураган». У той час як успішна інтеграція HIMARS в Україні створює тактичні та оперативні проблеми для Росії, інтеграція F-16 у військову стратегію для впливу аналогічного масштабу буде величезним завданням.

Минуть роки, перш ніж українські ВПС наберуться достатньо досвіду для ефективного виконання бойових завдань. Проте за наявності відповідних боєприпасів класу «повітря-земля», вони швидко зможуть завдавати ударів на великі відстані (повітряні перехоплення). Підготовка досвідченого пілота F-16 забере багато часу. Наприклад, термін навчання пілотів-винищувачів ВПС США становить 3-4 роки. Хоча українські льотчики-винищувачі уже мають базові навички льотної майстерності, адаптація до літака з принципово іншим інтерфейсом кабіни та компонуванням приладів, розробленим на основі іншої концепції проектування людського чинника, потребує альтернативного способу мислення. Ця реальність означає, що досвідченим пілотам-винищувачам також знадобиться час для ефективного переходу. Більше того, їхній досвід польотів на винищувачах радянської епохи не обов’язково позначиться на електродистанційному управлінні та конструкції F-16. Щоб повною мірою використати можливості F-16, українські льотчики-винищувачі мають ознайомитися з перевіреними у боях тактико-технічними параметрами (ТТП), відточеними за останні чотири десятиліття. На вивчення та вміле застосування західних ТТП українським льотчикам-винищувачам, швидше за все, знадобиться понад рік.

Україна повинна мати можливість органічно обслуговувати та ремонтувати F-16. Одним із найважливіших уроків, здобутих під час військових операцій США в Афганістані, стала життєво важлива роль технічного обслуговування та ремонту літаків. В Афганістані підрядники переважно займалися технічним обслуговуванням. Так само час, підготовка та досвід, які необхідні для підготовки досвідчених пілотів F-16, однаково важливі для підготовки компетентних фахівців з обслуговування F-16. У середньому, потрібно приблизно від 5 до 8 років досвіду роботи та сувора сертифікація (відома у ВПС США як сертифікація «7-го рівня»), щоб забезпечити постійні знання, необхідні для обслуговування цих літаків. Хоча не усі фахівці з технічного обслуговування сертифіковані на «7-рівневу» кваліфікацію, середній та верхній рівні керівництва та їх досвід мають важливе значення для ефективних операцій з технічного обслуговування.

Українці мають адаптувати військову культуру, в якій усі рекомендації та голоси будуть почуті, особливо серед молодших чинів. Вражаючі дії України на початку війни, а також під час харківського та херсонського контрнаступів продемонстрували її волю та бойові здібності. Щоб отримати вигоду з цього бойового духу, Україна має запозичити метод НАТО для підвищення ефективності та кваліфікації пілотів, а саме, певною мірою, науковий і суворий аналіз кожного польоту. Перегляд даних, записаних із кожного польоту має вирішальне значення для цього процесу навчання. Опитуються усі льотні екіпажі незалежно від звання. Гордість та его необхідно відсунути на другий план, щоб підвищити бойову ефективність та врятувати життя. Крім того, точна оцінка бойової шкоди повинна передаватися каналами планування, щоб максимізувати ефективність авіації за рахунок завдання ударів тільки за основними цілями.

Погана доктрина є потенційною перешкодою на шляху максимізації ефективності F-16. Доктрина – це сукупність передового досвіду, що використовується для досягнення військових цілей чи результатів. Україні варто визначити бажані ефекти чи цілі, а потім поєднати бойовий досвід із західними ТТП для розробки найкращих практик. Замість того, щоб просто застосовувати доктрину військово-повітряних сил НАТО чи США, яка побудована навколо надійної мережі командування, управління та постачання, українці мають володіти своєю доктриною, постійно вдосконалюючи її, щоб протистояти викликам з боку Росії на полі бою.

Після виходу на поле бою, F-16 збільшать можливості ВПС України у повітрі. Використовуючи свій перевірений у бойових умовах радар у поєднанні з варіантами ракети AIM-120 AMRAAM, Україна збільшить максимальну дальність ураження класу «повітря-повітря» до 180 км. Влітку 2023 року російські вертольоти перешкоджали та затримували український контрнаступ. З появою F-16 ці вертольоти стануть вразливими та менш ефективними у підтримці російських оборонних чи наступальних операцій. Зрештою, українські F-16 будуть пригнічувати тактику кервоаних авіабомб, які російські винищувачі вміло використали навколо Харкова.

Крім того, F-16 може поліпшити ешелоновану протиповітряну оборону України, сприяючи виявленню і знищенню дронів і ракет, що наближаються. Нещодавній успішний захист Ізраїлю від нападу Ірану з використанням понад 300 дронів і ракет наголошує на значущості цього потенціалу, оскільки F-15E ВПС США збили понад 70 дронів. Проте ефективність цього підходу значною мірою залежить від сумісності української доктрини й технологічних систем. Українські ВПС повинні використовувати F-16 як ще одну платформу, здатну завдавати ударів на великі відстані разом із британськими Storm Shadow або французькими SCALP. Україна вже отримала пускові установки для бомб малого діаметра (SDB) наземного базування, а також мають бути надані версії повітряного базування для F-16. Скидання SDB з F-16 ускладнить російську протиповітряну оборону, надасть більше можливостей для успішного ведення далекого вогню і дозволить вражати чутливі до часу цілі, подібні до HIMARS, — і з більш економічною швидкістю.

Короткострокові рекомендації щодо використання переваг F-16

Льотчики-винищувачі НАТО повинні допомагати українським екіпажам та навчати їх переглядати записи кожного тренування чи бойового вильоту, щоб здобути уроки та покращити тактику, методи та процедури. Це зміцнить культуру навчання та забезпечить отримання пілотами конструктивного зворотного зв’язку від кожного рангу. Ефективність навчання найкраще досягається, коли підбиття підсумків проводять люди з найбільшим досвідом чи навичками, навіть якщо вони не мають найвищого рангу. Приклади такої культури підбиття підсумків можна знайти у винищувальних та бомбардувальних підрозділах ВПС США та ВМС США, а також у військово-повітряних силах НАТО.

США та НАТО повинні дозволити використання касетних бомб, GBU-39B SDB та ракет Storm Shadow або SCALP з F-16. Зокрема, у цьому контексті актуальними для військових цілей є блок касетних бомб (CBU)-87/89 та еквіваленти інтелектуальних бомб (CBU-103/105). До дозволу на використання зброї можна було б додати конкретний набір вказівок або обмежень, як можна використовувати боєприпаси, щоб мінімізувати ризик супутніх збитків. Ця зброя допоможе захистити українську територію, якщо Росія набере імпульсу до прориву на полі бою. Боєприпаси касетних бомб руйнують і знищують великі скупчення особового складу або техніки з меншою кількістю ударів, у той час як боєприпаси SDB, Storm Shadow і SCALP можуть вражати цілі на великих відстанях, підвищуючи живучість літаків.

Сполученим Штатам та НАТО варто розробити постійну програму ротації для екіпажів та обслуговуючого персоналу українських F-16. Після шести місяців бойових дій, льотний екіпаж та обслуговуючий персонал повинні вирушити на авіабазу Рамштайн для підбиття підсумків та можливості відпочити та відновити сили. Після цього їм має бути дозволено вдосконалювати свої навички на високоякісному тренувальному полігоні, такому як випробувально-тренувальний полігон у штаті Невада, перш ніж повернутися до України для бойових дій.

Україні варто приділити першочергову увагу переобладнанню своїх підрозділів на F-16, виходячи з критеріїв, які дозволять максимізувати їх боєздатність у найкоротший термін. Потрібно визначити пріоритети у підрозділах, які найбільше потребують винищувальної авіації та здатні задовольнити потреби повітряної стратегії України необхідною кількістю літаків й техніки. Відповідно до цих умов, обмежуючим чинником є ​​устаткування, а не кількість кваліфікованих фахівців. Зрештою, доступ до якіснішої інфраструктури та логістики дозволить звести до мінімуму час простою літаків в очікуванні ремонту чи технічного обслуговування між місіями. Таким чином, вибір підрозділу, який уже діє на місці з цими характеристиками і залишається за межами досяжності більшості російських повітряних атак, також допоможе Україні швидше пожинати дивіденди від можливостей літака.

Довгострокові рекомендації щодо використання переваг F-16

США та НАТО мають заснувати програму обміну студентами-пілотами з Україною. Залучення українських талантів на початкових етапах їхньої льотної кар’єри та навчання, забезпечить максимальну ефективність інвестицій у довгостроковій перспективі. Це призведе до зміни поколінь, яка принесе плоди через кілька років і, отже, до довгострокового стратегічного впливу на інтеграцію України до методів НАТО. Для більшого впливу на стратегію України, Сполученим Штатам та НАТО варто розглянути мінімальні обмеження щодо використання Україною своїх F-16. Нещодавнє послаблення обмежень на використання боєприпасів США та інших партнерів має бути продовжено із включенням F-16. Авіаудари не повинні обмежуватись територією України. Україні, можливо, доведеться використовувати свої військово-повітряні сили для перехоплення російської логістики або для стратегічного нападу. Крім того, обмеження на використання F-16 для атак у межах кордонів України може призвести до більш тривалого конфлікту, подібного до того, що Сполучені Штати пережили протягом усієї війни у ​​В’єтнамі до операції «Півзахисник II», у поєднанні з ключовими дипломатичними зусиллями під керівництвом президента США Річарда Ніксона. Якщо західна підтримка України ослабне, то тривалий конфлікт на виснаження піде на користь Росії

У поєднанні з нестачею особового складу, з якою стикаються українські збройні сили, вкрай важливо зміцнювати можливості ВПС України. Впровадження вертольотів EA-6B, A-10, C-12 Hurons, AH-1, UH-1 та MQ-8 Fire Scout суттєво посилить військово-повітряну міць України. Використання існуючих технологій штучного інтелекту може перетворити багато з цих платформ на безпілотні транспортні засоби, які здатні доповнювати операції пілотованих літаків.  Крім того, групи технічного обслуговування F-16 повинні встановити прямий зв’язок з експертами (з використанням дистанційного обслуговування), що полегшить швидкий доступ, який необхідний для підтримки боєздатних винищувачів у польових умовах.