Журналісти The New York Times витратили на цю роботу цілий рік, зібравши 180 фотографій дітей, за допомогою яких з’ясували, що 22 дитини із Херсона було віддано на усиновлення або виховання до Росії

Все почалося з поцілунку, знятого на камеру у російському пропагандистському відео. 21 жовтня 2022 року депутат російського парламенту Ігор Кастюкевич взяв на руки маленьку українську дитину, поцілував її, а потім назвав ім’я: «Іван Батихін». Потім він передав хлопчика волонтерам, які посадили його в автобус, що вирушав із Херсона. Було названо ще два імені — Андрій Жулєв та Владислав Кравченко — перш ніж російські чиновники поїхали із 46 українськими дітьми. Про це йдеться у журналістському розслідуванні The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Ці три імені стали першими ключами до розгадки прізвищ та імен інших дітей, яких забрали із Херсонського будинку для дітей із особливими потребами. У ході нещодавнього візуального розслідування, з’ясувалось, як дітей переправили до окупованого Криму і як майже половину з них передали на виховання та усиновлення до Росії.

Хоча українські офіційні особи стверджують, що 19 500 дітей було силоміць переміщено або депортовано після повномасштабного вторгнення Росії, вони відмовились повідомити точну статистику на запит журналістів. Так само російські чиновники не розкрили, скільки українських дітей перебуває під їхньою опікою, але розповіли, що охоче повернули тих, батьки яких приїхали їх забрати особисто. Міжнародний кримінальний суд заявляє, що розслідує вивезення, «щонайменше сотень дітей» із дитячих будинків в Україні.

Враховуючи суперечливі версії цих даних, американські журналісти вважали, що дуже важливо перевірити імена дітей, яких забрали з притулку у Херсоні та підтвердити їхнє місцезнаходження. Журналісти також хотіли розслідувати твердження про те, що російські чиновники віддали дітей на усиновлення, що, на думку юристів, може бути прирівняним до воєнного злочину.

Оскільки усі діти з херсонського дитбудинку були молодші за п’ять років, ми знали, що за рік їх зовнішність може кардинально змінитися. Журналістам була потрібна система відстеження їхнього розвитку, щоб ідентифікувати дітей за візуальними ознаками на окупованій території.

Це поклало початок роботі, яка тривала протягом року і була спрямована на створення єдиної електронної таблиці для збереження критично важливих звітів. Журналісти створили 46 рядків, по одному для кожної дитини, яку забрали з дому, і стовпці, що перетинаються, заповнювали ідентифікаційною інформацією.

Для початку журналістам потрібно було ідентифікувати кожну дитину на ім’я. Вони взяли інтерв’ю у їхніх колишніх українських опікунів, які не хотіли ділитися особистою інформацією, оскільки й досі отримували зарплату в обласному департаменті охорони здоров’я. Але зрештою один з них підказав журналістам, шукати імена та фото дітей у державному реєстрі зниклих безвісти. Вони відфільтрували результати для дітей віком до 5 років із Херсона і знайшли 46 дітей, за якими стежили, включаючи трьох, яких вперше виявили у російському пропагандистському відео.

Журналісти очистили кожен профіль, який включав імена, фотографії та дати народження і перенесли дані до електронної таблиці. Були деякі перешкоди: коли вони провели незалежну перевірку урядової бази даних, то виявили, що принаймні, дев’ять матеріалів містили неправильну інформацію або фотографії. Внаслідок однієї помилки, чиновники включили фотографію російської дитини, зняту Associated Press у 2006 році. Після того, як журналісти звернулися до прокуратури, яка займається підготовкою справи для повернення дітей, помилки було виправлено.

Під час репортажу у Херсоні журналісти The New York Times просили практично усіх, з ким спілкувалися, поділитись фотографіями та відео дітей. Вони зіткнулися із такою ж проблемою, коли писали про звірства росіян у Бучі: тамтешні жителі в умовах окупації видаляли інформацію зі своїх смартфонів, адже їх могли перевірити російські солдати. А у Херсоні окупанти змусили місцеве населення перейти на російські телефонні номери і тоді фотографії, які зберігаються на їхніх українських SIM-картках автоматично зникли.

Згодом журналістам вдалося зібрати кілька фотографій та відео, на яких зображені херсонські діти. Вони вивчили кожну фотографію та відео та зіставили обличчя дітей з їх профілем. Коли журналісти не були впевнені у збігу, то відправляли скріншоти їхнім колишнім опікунам та соціальному працівникові, які допомагали підтвердити висновки чи виправити помилки.

З кожним новим візуальним ресурсом журналісти заповнювали таблицю додатковою інформацією, сортуючи скріншоти кожної дитини у хронологічному порядку.

Найважливішим інструментом у руках журналістів був Telegram – це загальнодоступна платформа для обміну повідомленнями, яка масово використовується у Росії.

Після вторгнення до Херсона російські чиновники та їх посіпаки використовували Telegram для створення каналів чи громадських форумів, на яких розповсюджували новини про політичну та військову діяльність. Журналісти підписалися на десятки Telegram-каналів, пов’язаних із політиками з окупованого Херсона та відфільтрували повідомлення, які містять такі ключові слова, як «діти» чи «сироти».

Знову і знову вони знаходили посади чиновників, які хвалилися своїми візитами до дітей. У повідомленнях не згадувалися імена дітей, але вони були впевнені, що ідентифікують їх, зіставивши фото із зображеннями у своїй електронній таблиці.

Напередодні Різдва у 2022 році, деякі діти з’явилися у рекламі державного атракціону з іграшками. На той час, коли одна із українських доглядальниць попередила журналістів про рекламу, її встигли видалити. Але деяких дітей вдалося знайти за допомогою Wayback Machine – загальнодоступної платформи, яка архівує веб-сторінки.

На зображеннях були діти, які отримують іграшки та вказані їхні імена й вік. Використовуючи таблицю, яка на той час стала наочним орієнтиром, журналісти змогли ідентифікувати дітей, вивезених із Херсона.

Зображення також супроводжувалися листами до Миколая, написаними від руки і деякі з них допомогли журналістам встановити особу дітей.

За кілька місяців після того, як дітей забрали, вони змогли поспілкуватись по телефону з їх призначеним опікуном Тетяною Завальською. Вона здивувала журналістів, коли погодилася поділитися ексклюзивними фотографіями дітей у Криму.

На момент завершення репортажу у червні 2024 року, журналісти знайшли зображення дітей у 15 різних джерелах, включаючи російські новини, повідомлення у соціальних мережах та фотографії, надані окремими особами.

За рік журналісти зібрали близько 180 фотографій дітей. Використовуючи ці світлини, вони змогли вручну переглянути тисячі профілів на російському сайті з усиновлення та підтвердити, що 22 дитини із Херсона було віддано на усиновлення або виховання до Росії.

Ці діти стали обличчям пропагандистської кампанії, щоб переконати російську аудиторію у тому, що чиновники врятували їх, незважаючи на те, що Міжнародний кримінальний суд визнав це викраденням.