У російському місті Кіров родичі загиблих окупантів вважають їх смерть виправданою заради перемоги в Україні

Візит журналістів американського видання The Washington Post до Кірова засвідчив: багато росіян твердо переконані, що їхня країна веде екзистенційну війну в Україні із Заходом

У Кірові, невеликому місті на заході Росії, місцеві жителі погоджуються зі своїм президентом Володимиром Путіним у тому, що кровопролиття в Україні виправдане задля перемоги над Заходом. Про це йдеться у спецрепортажі The Washington Post, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«США і НАТО не залишили нам вибору», – заявляє Влад, командир російського штурмового загону, який був поранений тричі з моменту підписання контракту з російською армією рік тому.

Після того, як навесні 2024 року він воював в Україні, з його тіла витягнули 40 уламків. Влада відправили додому на відновлення. Після одужання він планує повернутися на війну.

Влад / Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos for The Washington Post

«Я повертаюся, оскільки хочу, щоб мої діти пишалися мною. Потрібно виховувати патріотизм. Інакше Росію з’їдять», – вважає солдат армії країни-агресорки.

Олена Смирнова, брати якої воюють в Україні з вересня 2022 року, пишається тим, що вони «служать батьківщині», а не сидять удома на дивані.

Ніна Коротаєва, яка щодня працює у волонтерському центрі, шиє сітки та маскувальні ковдри проти дронів, сказала, що їй «так шкода» молодих людей, які гинуть в Україні, але їхня жертва неминуча.

«У нас немає вибору. Ми маємо захищати свою державу. Ми не можемо просто погодитись на те, щоб нас розділили», – зазначає Коротаєва.

Ніна Коротаєва / Фото: Magnum Photos for The Washington Post

Візит американських журналістів до Кірова засвідчив, що багато росіян твердо переконані: їхня країна веде екзистенційну війну в Україні із Заходом.

Деякі жителі Кірова заявили, що досі вважають війну незбагненною, тоді як інші, що втратили родичів, наполягають на тому, що бойові дії, мабуть, слугують найвищій меті.

Ользі Акішиній, 22-річний хлопець якої загинув разом із щонайменше 20 іншими солдатами в Україні було надто складно говорити про нього. Натомість, вона говорила майже годину безперервним потоком про бази НАТО в Україні та «винищення» там російськомовного населення — вторячи необґрунтованим виправданням Кремля на користь війни, які часто повторюються на державному телебаченні.

«Звичайно, якби він не помер, мені та його сім’ї було б, безумовно, набагато краще. Але я знаю, що це був необхідний захід – захистити цих людей», – наполягає Акішина.

Журналісти The Washington Post приїхали до Кірова на запрошення Марії Бутіної, громадянки Росії, яка відсиділа 15 місяців у федеральній в’язниці США за діяльність як незареєстрований іноземний агент. Бутіна виступала за право на зброю та інші консервативні ідеї під час її перебування у Сполучених Штатах. Депортована після звільнення, вона була прийнята як героїня в Росії і тепер представляє Кіров у Державній Думі, нижній палаті російського парламенту.

Марія Бутіна / Фото: Magnum Photos for The Washington Post

Офіс Бутіної організував інтерв’ю зі солдатами, які перебувають у відпустці, пораненими військовослужбовцями, сім’ями солдатів, волонтерами, місцевим медичним персоналом та молодими курсантами поліції. Бутіна наполягла, щоб один із її помічників, Костянтин Сітчихін, був присутній на більшості розмов, через що деякі люди могли почуватися невільно. Іноді Сітчихін переривав, кажучи молодим курсантам, наприклад, говорити «обережно та патріотично».

Бутіна надіслала запрошення, бо ще вірить у діалог із Заходом і хоче, щоб The Washington Post повідомляв «правду». Але вона наполягала на тому, що присутність Сітчихіна під час інтерв’ю була необхідна.

The Washington Post прийняв запрошення Бутіної, тому що воно давало доступ до міста за межами Москви, де репортажі могли б виявитися ризикованими. Після вторгнення в Україну, російська влада заборонила критику війни чи армії, а також заарештовувала та звинувачувала журналістів у серйозних злочинах, включаючи шпигунство. Журналісти також регулярно піддаються стеженню.

Наступного дня після розмови із The Washington Post, Акішина відправила текстове повідомлення, в якому пошкодувала про розмову з американською газетою.

«Я б не хотіла, щоб під моєю історією та нашими фотографіями був заголовок, який звинувачував би нашу країну та нашого президента у загибелі наших військових. 78% росіян, які проголосували за переобрання Путіна, стали доказом масової громадської підтримки війни в Україні. Правда у тому, що США та країни Євросоюзу, які постачають зброю в Україну, винні у загибелі наших хлопців, а також мирних жителів Донбасу та Бєлгорода», – написала Акішина.

12 червня 2024 року, тисячі людей зібралися на головній площі Кірова, щоб відсвяткувати День Росії, розгойдуючись під патріотичні рок-пісні. Серед них була і Любов, сльози текли на її обличчі, коли вона тримала на руках портрет свого 39-річного сина Антона у військовій формі.

Фото: Magnum Photos for The Washington Post

Любов сподівалась відволіктися від свого горя, але танці, щасливі сім’ї та запальна музика, яка часом заглушала її слова, виявилися надто сильними.

Антона убили кулеметним вогнем біля Авдіївки, міста на сході України, яке Росія захопила у лютому 2024 року після кількох місяців запеклих боїв. Антон зателефонував матері напередодні штурму і сказав, що має «квиток в один кінець». Коли вона, нарешті, отримала тіло сина, їй наказали не відкривати труну.

Любов не розуміє причин війни, з ким воює Росія та чому її син добровільно пішов до армії, але водночас наполягає, що його смерть була недаремною.

«Він зробив це для нас і для Росії», – переконує Любов.

Інтерв’ю з Любов’ю та десятком інших людей у ​​Кірові виявили разючу двозначність: багато росіян борються зі смертю близьких або їх поверненням з тяжкими пораненнями, деякі беруть активну участь у волонтерській діяльності, але багатьох інших війна значною мірою не стосується.

Біля входу до церкви Різдва Пресвятої Богородиці буклет, написаний головним єпископом Кірова Марком Слобідським, повідомляє вірян, що це не боротьба за територію, а війна за захист православних християнських цінностей.

«Це священний та цивілізаційний конфлікт. Ніхто не може стояти осторонь цих подій», — написав Слобідський.

Ольга Акішина / Фото: Magnum Photos for The Washington Post

Усередині священики освятили ікону, яку офіс Бутіної замовив художнику з окупованого Донецька на честь солдатів Кірова. На іконі була дивна комбінація образів: цар Микола II, російський князь Олександр Невський і колишній глава «Донецької Народної Республіки» Олександр Захарченко, які стоять у різних позах благочестя перед шлаковими відвалами Донбасу.

На невеликому концерті, організованому місцевим волонтерським гуртом, люди співали патріотичні пісні про перемогу та любов до батьківщини. Троє чоловіків, сини яких загинули або ще воюють в Україні, були нагороджені медалями за виховання «героїв Росії».

«Кожен боєць для нас – герой, і сьогодні ми бажаємо їм якнайшвидшої перемоги. Саме завдяки їм ми можемо проводити такі заходи як сьогодні» – кричав ведучий концерту.

Громадська єдність на підтримку війни була повністю продемонстрована у Кірові, включаючи маленьку дівчинку, батько якої воює в Україні, у футболці з написом: «Я – донька героя».

Кілька людей похилого віку сказали, що жертвують свої пенсії на військові потреби. Багато хто з них — діти солдатів, які воювали у Другій світовій війні, і тепер вважають, що Росія веде нову війну проти фашизму.

Молоді кадети віком до 20 років, які готуються стати співробітниками поліції та рятувальниками, з ентузіазмом говорили про волонтерську роботу, яку щойно завершили на окупованій території України.

Денис / Фото: Magnum Photos for The Washington Post

Однак деякі молоді люди, які воювали в Україні, є розчарованими. 29-річний Денис, колишній найманець групи Вагнера, якому ампутували ліву ногу через військову травму, сказав, що досі тримає злість на «корумповане» Міністерство оборони Росії.

Він планує повернутися в Україну, як тільки йому поставлять протез.

«Ми повинні покласти цьому кінець, інакше Захід вважатиме нас слабкими. Я думав, що ця війна буде короткою, що вона триватиме максимум півроку. Нас справді обдурили. І я розчарований тим, що усіх, хто говорить правду про війну, про Міністерство оборони Росії, негайно ув’язнюють», – розповів Денис.

На цвинтарі за межами Кірова, де поховано сина Любові, знаходиться близько 40 могил солдатів, загиблих з 2022 року. Біля однієї могили зібралася родина, щоб сказати кілька слів та підняти келих.

«Дякую, Сергію, що захистив нас. Ти був там лише три дні, але, принаймні, ти намагався», – заявив один із родичів загиблого.