Ще десять років тому американські військові ухвалили ключове рішення про тип вибухової речовини для 155-мм снаряда і на яких постачальників варто покладатися. Вибір виявився нерозумним: він не лише сповільнив темпи виробництва, але й змусив Захід швидко шукати вибухову речовину для збільшення виробництва боєприпасів

З того часу, як Росія захопила Крим у 2014 році, політики в Америці та Європі неодноразово не звертали уваги на попередження про плачевний стан західної військової промисловості. У підсумку, Захід не може зараз забезпечити Україну боєприпасами для війни проти Росії. Причини кризи зі снарядами почалися багато років тому. Вони кореняться у рішеннях та прорахунках США та їхніх союзників по НАТО ще задовго до вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Про це йдеться у журналістському розслідуванні Reuters, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Десятиліття стратегічних, фінансових та виробничих помилок відіграло значно більшу роль у нестачі снарядів, ніж нещодавні затримки із наданням військової допомоги Конгресом США. Наприклад, у роки між анексією Криму у 2014 році та вторгненням РФ в Україну у 2022 році, неодноразові попередження від вищих командирів НАТО та від посадових осіб, які керували чи контролювали американські заводи з виробництва боєприпасів, здебільшого залишалися поза увагою. Вони повідомляли своїм урядам, як публічно, так і у приватних розмовах, що військова промисловість альянсу погано підготовлена ​​до різкого збільшення виробництва, якщо цього вимагатиме війна. Через нездатність відреагувати на ці попередження багато ліній з виробництва артилерії на уже застарілих заводах у Сполучених Штатах та Європі сповільнилися до мінімуму або взагалі закрилися.

«Це проблема, яка назрівала давно», — наголошує Брюс Джетт, який обіймав посаду помічника міністра армії США із закупівель, логістики та технологій з 2018 року по січень 2021 року.

Reuters опитало десятки нинішніх та колишніх військових чиновників США, України та Організації Північноатлантичного договору та вивчило тисячі сторінок конфіденційних брифінгів армії США, публічних документів та інших внутрішніх записів. У звіті йдеться, що:

• Виробництво 155-мм снарядів скоротилося настільки різко, що з літа 2014 року по осінь 2015 року США не поповнювали свої резерви.
• Виробничі дефекти та порушення безпеки стали причиною повторних зупинок виробничих ліній. Виявлення тріщин у снарядах у 2021 році скоротило виробничі потужності вдвічі на кілька місяців.
• Рішення США змінити тип вибухової речовини, що використовується у цих снарядах, не допомогло військовим зусиллям і наразі стало причиною провалу: армія витратила 147 мільйонів доларів на об’єкт, який вона не використовує.
• А план із заміни застарілого заводу у штаті Вірджинія, який виробляв паливо для запуску снарядів, відстав на десятиліття від запланованого завершення та майже подвоївся у вартості реалізації. Ця затримка призвела до більшої залежності США від сировини з-за кордону, аніж це публічно відомо. В одному внутрішньому документі армії США від 2021 року детально описуються «іноземні залежності» щонайменше від хімікатів, які виробляють у Китаї та Індії, країнах із тісними торговими відносинами із Росією.

Особливо іронічно: довоєнний план США щодо постачання вибухової речовини ТНТ з-за кордону включав контракти із заводом на сході України. Завод був захоплений Росією на початку війни.

Великі гармати та снаряди, які вони випускають, мають вирішальне значення для здатності Києва утримувати фронт завдовжки 1000 км. Артилерія працює цілодобово і незалежно від погоди. 155-мм снаряд та його російський еквівалент вважаються критично важливими, оскільки поєднують у собі вибухову силу та велику дальність, які необхідні для знищення броні та завдання втрат.

З початку війни артилерія виявилася настільки смертоносною, що, за оцінками українських військових командирів, вона спричинила понад 80% втрат з обох боків.

Майор Антон Баєв, який допомагав координувати артилерійську підтримку фронтових військ у Кремінному лісі приблизно за 60 кілометрів від Краматорська, каже, що нестача снарядів змусила його почуватися «голим». За словами майора, починаючи з осені 2023 року, запаси старих радянських снарядів практично закінчилися. До весни 2024 року були часи, коли на усю його бригаду припадало лише чотири снаряди на день, щоб покрити не менше дюжини кілометрів території.

«Мені дуже важко бачити, як знищують моїх піхотинців, коли я нічого не можу зробити», – підкреслює Баєв.

У травні 2024 року, невдовзі після того, як Конгрес США схвалив нову військову допомогу, президент України Володимир Зеленський заявив, що повідомлень про нестачу артилерії не надходило — оцінка, яку заперечують ті, хто перебуває на передовій. Незважаючи на це, у нещодавньому інтерв’ю Зеленський закликав західних союзників надати більше допомоги та швидше.

Деякі військові аналітики кажуть, що упереджені рішення, що призвели до кризи постачань, надто спрощені.

«Легко критикувати лідерів минулого за те, що вони не фінансували послідовно виробництво боєприпасів. Очевидно, що промислова база сьогодні була б у кращому становищі, якби вони це робили», — вважає Синтія Кук, яка керує Групою оборонно-промислових ініціатив у Центрі стратегічних та міжнародних досліджень у Вашинґтоні.

Лорд Девід Річардс, колишній начальник британського штабу оборони і командувач НАТО в Афганістані, сказав, що після закінчення холодної війни політики на Заході часто відкидали поради «здібніших командирів НАТО». Ці командири попереджали про небезпеку не підтримувати вищі запаси артилерійських боєприпасів.

Натомість, за словами Річардса, політики пішли на те, що він назвав «грою у виробництво», припустивши, що військові матимуть змогу відновити виробництво вчасно, коли боєприпаси знадобляться.

Смертельна авантюра

На початку війни США та їхні союзники пообіцяли допомогти Україні замінити її застарілі радянські гармати, у яких використовуються боєприпаси іншого калібру. До кінця 2023 року запаси радянських артилерійських снарядів України — її стандартного далекобійного калібру діаметром 152 мм — майже були вичерпані. Різкий дефіцит виробництва західних 155-мм снарядів у поєднанні з ненаситною потребою українських збройних сил у боєприпасах призвів до того, що США почали шукати їх в інших країнах і змушені були значною мірою виснажувати власні резерви.

Скільки 155 мм снарядів знаходиться у резерві США, невідомо. Але армія, яка виробляла менше ніж 3000 снарядів на місяць у середині 2010-х років, заявляє, що тепер виробляє близько 36 000 снарядів на місяць. Щоб допомогти армії досягти своєї мети з виробництва 100 000 снарядів на місяць до кінця 2025 року, Конгрес нещодавно схвалив 6 мільярдів доларів на виробництво нових снарядів, модернізацію старих заводів та будівництво нових заводів з виробництва боєприпасів.

Росія змогла швидко перейти до воєнної економіки і отримувати снаряди від союзників, а от дефіцит боєприпасів призвів до того, що Україна поступається в озброєнні. У жовтні 2023 року український контрнаступ різко припинився і війська перейшли до оборони. Загалом шість різних фронтових підрозділів ЗСУ розповіли Reuters схожі історії: раптова нестача артилерії, яка, на їхню думку, змінила хід війни. Однак через відсутність боєприпасів командири побоюються, що Росія може захопити їхні позиції та знищити українські  збройні сили.

Вищий офіцер Генерального штабу України надав Reuters цифри, які раніше не розголошувалися і демонструють смертоносну різницю. Коли Україна випускала 10 000 снарядів на день, щодня гинули від 35 до 45 українських солдатів і близько 250-300 солдатів було поранено. Але коли щоденний вогонь скоротився удвічі, за день гинули понад 100 українських солдатів і не менше 1000 солдатів було поранено.

До літа 2023 року офіційні особи США повідомили Україну, що її війська мають бути готові до скорочення поставок снарядів у 2024 році. 155-мм снаряди недостатньо використовувалися в Іраку та Афганістані, що змусило багатьох військових експертів повірити, що ці боєприпаси є застарілими. Але так звані асиметричні війни, у яких регулярні війська наддержави воювали з нерегулярними повстанцями, суттєво відрізняються від російсько-української війни. В Україні, де дві масові армії ведуть вогонь, цінність артилерії підтверджується кількістю втрат.

Попередження

У 2020 році помічник секретаря армії США відправив цивільного радника Джозефа Амаді відвідати американські заводи з виробництва боєприпасів, щоб відповісти на два основні питання: чи достатньо США боєприпасів для війни? І якщо ні, чи зможе промислова база Америки швидко переміститися, якщо розпочнеться війна й терміново знадобляться додаткові боєприпаси?

Амаді, колишній керівник заводів PepsiCo та Pillsbury, служив в армії, а потім був радником в Іраку. Він сказав, що був приголомшений тим, що виявив. Він відвідав три американські заводи, які мають вирішальне значення для виробництва 155 мм снарядів. У Теннессі він побачив, як завод вартістю 147 мільйонів доларів, побудований для виробництва вибухових речовин буквально покривався павутинням. У Пенсільванії він відвідав напівзруйнований завод з виробництва гільз, які вперше використовувались для Корейської війни. В Айові його поінформували про виробничі дефекти, через які одна виробнича лінія зупинилася на кілька місяців. А у Вірджинії він відвідав будівельний проект вартістю 399 мільйонів доларів, який відстає від графіка на десятиліття, значно перевищує бюджет і страждає від дефіциту палива, необхідного для запуску 155-мм снаряда. За словами Амаді, українські війська тепер розплачуються за нездатність США підтримувати виробничі лінії 155 мм снарядів у готовності до війни.

Reuters вивчив внутрішні армійські брифінги для генералів та вищих посадових осіб Пентагону. Оператори заводу з виробництва гільз 155 мм у Пенсільванії повідомили армійському керівництву у 2020 році, що без модернізації вони не зможуть задовольнити попит у воєнний час. У конфіденційній доповіді підрядника General Dynamics-OTS генералу армії США від червня 2021 року зазначалося, що за відсутності покращень, виробництво 155-мм снарядів до 2023 року скоротиться вдвічі. Гістограма у тому ж документі показала, що на ключовому металургійному заводі 83 одиниці обладнання, що використовується для виробництва 155 мм снарядів, були старші 50 років.  Зазначимо, що більшість заводів, які виробляють 155-мм боєприпаси, належать армії США, але експлуатуються приватними підрядниками. Інвестиційні рішення ухвалюються Пентагоном та Конгресом.

У пошуках зброї

Гроші були не єдиною проблемою, яка пригнічувала здатність Заходу готуватися до війни. За десятиліття до вторгнення Росії в Україну у 2022 році, американські військові ухвалили ключове рішення про тип вибухової речовини для 155-мм снаряда і на яких постачальників варто покладатися. Вибір виявився нерозумним: він не лише сповільнив темпи виробництва, але й змусив Захід швидко шукати вибухову речовину для збільшення виробництва.

Це рішення включало відмову від використання тринітротолуолу, більш відомого як ТНТ. За словами Томаса Клапотке, професора енергетики Мюнхенського університету, вибухова речовина цінується за високу стабільність. Тобто його можна розплавити та залити в оболонки снарядів без вибуху.

З часів Другої світової війни ТНТ змішували з іншими менш стабільними «вибуховими наповнювачами», більш знайомими хімікам, ніж нефахівцям, — переважно з більш потужним октогеном або гексогеном. Стандартна суміш, яка використовується в артилерійських снарядах, з того часу майже не змінилася. Але через війну в Україні усі ці вибухові речовини у дефіциті.

У лісі на заході Польщі знаходиться завод, який тепер виробляє тисячі тонн тротилу щороку. Проблема для України полягає у тому, що цей завод – єдиний у Європі та Північній Америці. Ним керує державна компанія Nitro-Chem і він виготовляє близько 10 000 тонн тротилу на рік. Для одного 155 мм снаряда зазвичай потрібно близько 10 кг тротилу. Це означає, що 10 000 тонн тротилу достатньо для виробництва близько 1 мільйона снарядів.

За словами співробітників заводу, більша частина тротилу, виробленого у Польщі, вирушає до США. Потім його упаковують у снаряди з іншими інгредієнтами і додають у резерви армії США. Найстаріші снаряди вирушають назад до Польщі, а відтак до України.

Сьогодні лише деякі країни виробляють тротил, насамперед через екологічні проблеми, які пов’язані із забрудненням високотоксичними хімікатами у процесі виробництва. Німеччина закрила свій останній завод з виробництва тротилу у 1990 році, а Великобританія у 2008 році.

Крім заводу у Польщі, виробництво тротилу тепер зосереджено у Китаї та Індії. Митні записи, вивчені Reuters, показують, що не менше 1200 тонн тротилу було експортовано з Індії у 2023 та 2024 роках виробникам зброї, які постачають збройні сили на Заході. Але і Індія, і Китай також намагалися підтримувати добрі стосунки з Росією. І жодна з них, ймовірно, не зможе задовольнити потреби НАТО, навіть якби захотіла.

Один із факторів, що зумовлюють дефіцит TNT в Америці, походить від президентства Рональда Рейгана. Жодне підприємство США не виробляло TNT з 1986 року. Натомість армія покладалася на імпорт.

У 2014 році армія США розпочала спроби перейти від TNT до іншої вибухової речовини під назвою IMX-101, який екологічніший і менш вразливий до детонації, внаслідок випадкового чи терористичного акту.

Але Reuters дізнались, що влітку 2023 року, армія США знову таємно перейшла на TNT з міркувань вартості та ефективності, а виробництво IMX-101 для 155-мм снаряда було припинено у липні 2023 року.

Несподівані світові події та вартість IMX змусили армію США відмовитися від IMX-101 та використовувати TNT, який дешевший. Багаторічне використання IMX уповільнило темпи виробництва і тепер продуктивність артилерії на 25% «вища з тротилом, ніж з IMX.

Ще до війни в Україні, проект з виробництва IMX зазнавав труднощів. Збудувавши завод у Теннессі вартістю 147 мільйонів доларів для переробки відходів, армія США не використала цей об’єкт. Замість того, щоб виробляти прекурсори хімікатів IMX всередині країни, як планувалося, армія США імпортувала хімікати і тому завод з переробки відходів став непотрібним.

За підсумками усіх цих рішень, армія США значною мірою почала залежати від заводу у Польщі щодо постачання тротилу. А плани армії США на випадок непередбачених обставин включали використання іншого об’єкту: заводу з виробництва тротилу у Рубіжному Луганської області.

У 2021 році США почали імпортувати тротил із цього заводу в рамках довгострокової угоди на 188 мільйонів доларів. Людина, знайома із ситуацією, повідомила, що США імпортували близько 500 тонн тротилу до початку війни. Однак у 2022 році об’єкт був швидко захоплений росіянами, але війська знищили його перед відступом.

США оголосили про плани збудувати власний завод з виробництва тротилу вартістю 650 мільйонів доларів. На його завершення піде щонайменше два роки.

Пошук опори для війни

Наприкінці травня 2024 року всередині українського бункера неподалік лінії фронту напруженість серед командирів бригад досягла піку. Росія вела наступ. На кількох екранах показували відео з безпілотників на ділянці лінії фронту на північ від Харкова.

10 травня Росія розпочала раптову атаку, прорвавшись через хистку прикордонну оборону і за дев’ять днів захопила понад 700 квадратних кілометрів території. Бригада утримувала лінію вздовж 20-кілометрового сектора на північ від міста Липці.

Сидячи з одного боку, командир артилерії дивився іншу трансляцію — радар, який показує траєкторію двох російських безпілотників «Орлан». Безпілотники стежили за українськими позиціями та викликали залпи смертоносного російського артилерійського вогню.

Полковник Ігор Оболенський, командувач бригадою, сказав, що «дуель артилерії між Україною та РФ» була постійною. Після того, як на фронт терміново перекинули нові озброєння для відбиття наступу, дефіцит 155 мм снарядів зник.

Але виникла інша проблема. Для стрільби артилерійським снарядом потрібен порох, метальна речовина, яка завантажується окремо і запускає снаряд при детонації. А щоб вразити ворожі позиції, українським знаряддям треба стріляти зі своїх 155 мм гармат на повну дальність — близько 25 кілометрів.

Нестача пороху є ще однією серйозною проблемою для українських військ — і для Заходу. Він виготовляється з нітроцелюлози, сполуки, створеної шляхом обробки натуральних целюлозних волокон, таких як бавовна та азотної кислоти. Цей процес – складний та небезпечний.

Як і у випадку із заводами з виробництва тротилу, на Заході після закінчення холодної війни закрились заводи з виробництва пороху. Останні такі підприємства були закриті у Сполученому Королівстві у 1998 році, у Румунії – у 2004 році і у Франції – у 2007 році. Німецька компанія Rheinmetall зберегла такі заводи у Німеччині та Швейцарії, але вони не в змозі задовольнити поточні потреби.

Єдиний завод нітроцелюлози для потреб армії США знаходиться у сільській місцевості Вірджинії. Він відкрився ще у далекому 1941 році і тому поломки на цьому об’єкті — звичайна справа. Зокрема, нещодавня відмова обладнання призвела до зупинки однієї виробничої лінії на шість тижнів.

У 2012 році армія США підписала угоду про заміну його сучасним заводом, який був би набагато ефективнішим, безпечнішим та екологічно чистим. Новий об’єкт також зменшить залежність від іноземних постачальників. Він мав відкритися у 2015 році і коштував близько 245 мільйонів доларів. Проте цей проект із виробництва нітроцелюлози відстає від графіка на десятиліття, а витрати злетіли до 399 мільйонів доларів. Внутрішні записи армії та протоколи федерального суду пов’язують затримки та перевитрату коштів з некомпетентністю підрядника та субпідрядника. Субпідрядник Fluor Federal Solutions заплатив 14,5 мільйонів доларів для врегулювання звинувачень Комісії з цінних паперів та бірж США, пов’язаних з проектом.

Армія заявила, що новий завод із виробництва нітроцелюлози «знаходиться на завершальній стадії введення в експлуатацію». Але він поки що не виробляє великих обсягів нітроцелюлози для військового використання.

Росія, тим часом, розширює кілька порохових заводів, які були зведені під час Другої світової війни. Зокрема, завод у Казані колись робив порох для цариці Катерини Великої. Навіть після того, як попит впав після розпаду СРСР, Росії вдалося зберегти свої заводи у Пермі й Тамбові, частково за рахунок диверсифікації поставок рідкої нітроцелюлози для цивільного використання як фарби або лаку.

У квітні 2024 року армія США провела для журналістів екскурсію нещодавно оновленим заводом з виробництва снарядів у Скрантоні, штат Пенсільванія. Там чиновники продемонстрували нові сучасні верстати з Південної Кореї.

А у травні 2024 року відбулось урочисте відкриття сучасного заводу неподалік Далласа, який значною мірою покладатиметься на роботів для виробництва 155-мм снарядів.

Проте, ці нові заводи, як очікується, почнуть виробляти снаряди не раніше осені 2024 року. Хоча загальне щомісячне виробництво снарядів у США може зрости із 36 000 до 60 000 до кінця 2024 року, мети у 100 000 снарядів не буде досягнуто до кінця 2025 року.