На виставці у Королівській академії мистецтва можна побачити 65 картин Казимира Малевича, Соні Делоне, Олександри Екстер, Ель Лисицького, Олександра Богомазова, Михайла Бойчука, які вивезли з Національного художнього музею та Музею театру, музики та кіно у Києві після російського вторгнення у 2022 році

У Королівській академії мистецтв у Лондоні відкрилась виставка евакуйованих витворів українського мистецтва під назвою «В очах буревію: модернізм в Україні, 1900–1930-ті роки», на якій можна побачити 65 картин, які вивезли з Національного художнього музею та Музею театру, музики та кіно у Києві після російського вторгнення у 2022 році. Зокрема, на виставці експонуються картини таких знаменитих українських художників, як Казимир Малевич, Соня Делоне, Анатоль Петрицький, Василь Єрмілов, Олександра Екстер та Ель Лисицький, а також менш відомих митців, таких як Олександр Богомазов та Михайло Бойчук.  Про це йдеться в авторській колонці Дженніфер Мазерс, старшої викладачки кафедри міжнародної політики Університету Аберістуїта (Великобританія) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

На початку ХХ століття Україна була розділена: західні території були віддані Австро-Угорській імперії, а східні регіони знаходилися під владою Росії. Проте навіть за відсутності єдиної суверенної держави, українці утверджували свою національну ідентичність через збереження власної мови й традицій та розвитку культури, включаючи мистецтво.

Багато українських художників, роботи яких виставлені у Королівській академії мистецтв у Лондоні, перебували під впливом популярних творчих течій свого часу, таких як кубізм, футуризм і конструктивізм. Дехто з митців навчався або працював за кордоном, особливо у Парижі. Вони прагнули досліджувати ці нові стилі й техніки у власних роботах, а також включали елементи самобутніх українських мистецьких та народних традицій.

Коли політичні потрясіння, спричинені Першою світовою війною та розпадом імперій, надали Україні короткочасну можливість здобути державність у період з 1917 по 1921 роки, українські митці уже перебували у процесі розробки особливого українського стилю в рамках розбудови нації.

Хоча Україна була включена до складу Радянського Союзу у 1922 році, українські художники насолоджувалися ще одним десятиліттям перепочинку. У спробі підірвати народну підтримку незалежної України більшовики спочатку ухвалили політику «українізації». Це включало активне заохочення розвитку української культури та використання української мови. У підсумку, українські художники та мистецтво процвітали у 1920-х роках. Однак у 1930-х роках сталінська аграрна політика принесла Україні Голодомор, який забрав життя мільйонів людей. Спроби Сталіна усунути ідеологічні проблеми через Великі чистки також зупинили цей період художньої та культурної свободи.

Особи та спільноти, які, на думку Сталіна та радянського політичного керівництва, не відповідали державному курсу, були виявлені та покарані. Ті самі риси, які робили українське модерністське мистецтво живим та самобутнім, наприклад, його вплив на народну культуру, засуджувалися як приклади буржуазного націоналізму.

Деякі українські художники або уже жили за кордоном, або зуміли утекти. Але інших, поряд з поетами, письменниками й театральними режисерами, було заарештовано, страчено, або засуджено до років ув’язнення у ГУЛАГу. Більшість їх робіт було знищено. Багато творів, які збереглися, були врятовані випадково, завдяки зберіганню у таємних сховищах і про них забули у хаосі Другої світової війни.

Паралелі між загрозою українській культурі у 1930-х роках та сьогоденням – ​​беззаперечні. За часів Сталіна свідчення української національної ідентичності доводилося викорінювати, оскільки вони суперечили радянській ідеології про перевагу класової свідомості над іншими ідентичностями. Для Путіна культурні практики, традиції та об’єкти, які є українськими, не можуть бути терпимими, бо суперечать його твердженням про те, що росіяни та українці насправді є одним народом, із спільним минулим та спільним майбутнім.

Виставка у Королівській академії мистецтв у Лондоні, яка так гостро наголошує на тісному зв’язку між мистецтвом і політикою, ледь не зійшла нанівець. Витвори мистецтва, що експонуються, були евакуйовані з Києва під російським ракетним обстрілом восени 2022 року. Їхнє виживання відбиває крихкість української державності, внаслідок російського вторгнення. Сам факт того, що і Україна, і її мистецтво продовжують існувати, є свідченням рішучості та завзятості українського народу.

Однак є важлива різниця між тяжким становищем українців у 1930-х роках та сьогоденням. За часів Сталіна в українців було обмаль міжнародних прихильників. Західні держави були зайняті власними проблемами, особливо Великою депресією у Сполучених Штатах та зростанням фашизму в Європі.

Впливові фігури лівого політичного руху, такі як Сідней та Беатріс Вебб та Джордж Бернард Шоу, вважали радянський комунізм позитивною та прогресивною силою. Західні засоби масової інформації здебільшого сприйняли заперечення Сталіним голоду та репресій, за винятком кількох сміливих журналістів, таких як Гарет Джонс, які їздили в Україну та повідомляли про те, що бачили.

Сьогодні, навпаки, Україна має підтримку як від урядів, так і від громад по всьому світу. Українців, які втекли від війни, було прийнято в інших країнах. Уряд України отримує фінансову та військову допомогу у своїх зусиллях щодо опору російським збройним силам та відновленню будинків, шкіл й лікарень.

Відвідування художньої виставки у Королівській академії мистецтв у Лондоні може здатися незначною реакцією на російсько-українську війну. Але коли українська культурна історія перебуває під загрозою знищення, самоосвіта щодо цієї історії є як практичним, так і символічним актом підтримки України. Виставка триватиме до 14 жовтня 2024 року. Вартість  вхідного квитка – 17 фунтів стерлінгів.