Згідно із дослідженням Центру аналізу європейської політики, рівень перехоплення «Шахедів» засобами протиповітряної оборони України неухильно зростав за останні п’ять місяців із середнім показником 91% з березня 2024 року

Іранські безпілотні літальні апарати Shahed 131 та 136, які Росія тепер виробляє самостійно за ліцензією під маркою «Герань-1» та «Герань-2» відповідно, стали головним озброєнням для завдання ударів по критичній інфраструктурі України. Вони також становлять загрозу у небі багатьох країн Близького Сходу, від Саудівської Аравії до Об’єднаних Арабських Еміратів та Ізраїлю протягом останніх кількох років. Декілька з них були використані у спланованій Іраном атаці у вересні 2019 року на нафтові термінали Saudi Aramco у Хурайсі та Абкаїці. Безпілотники Shahed-136 також входять до улюблених знарядь хуситів для ударів по комерційних кораблях, що проходять через Червоне море та Ормузьку протоку, завдаючи збитків світовій морській торгівлі. Про це йдеться у дослідженні Федеріко Борсарі, наукового співробітника Програми трансатлантичної оборони та безпеки у Центрі аналізу європейської політики (CEPA) на сторінках Defense News, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Проте їхня ефективність на полі бою в Україні, схоже, йде на спад. В останні місяці Україна вдосконалює свої можливості щодо боротьби із безпілотниками та протиповітряну оборону низового рівня, розширюючи мережу раннього оповіщення із стаціонарних розподілених радарів, електрооптичних та акустичних датчиків.

Зведені дані, які зібрані і засновані на офіційних цифрах, опублікованих Військово-повітряними силами України, показують, що рівень перехоплення «Шахедів» засобами ППО неухильно зростав за останні п’ять місяців із середнім показником 91% з березня 2024 року.

Для порівняння, середній показник перехоплення «Шахедів» за попередні 6 місяців становив 80%, а найвищий показник у 83% був зафіксований у листопаді 2023 року. Зростання успіху України у боротьбі із «Шахедами» зумовлене поєднанням широкого багатоспектрального сенсорного покриття та ефективної тактики, методів та процедур. Щодо обладнання, українські збройні сили взяли на озброєння поєднання мобільних засобів протидії БПЛА та засобів ППО ближньої дії для комбінованої радіоелектронної боротьби (РЕБ), зенітні знаряддя, такі як ЗУ-23-2 та німецького виробництва Gepard, переносні зенітні ракетні комплекси, такі як Stinger та «Игла», та керовані лазером ракети, такі як надана США удосконалена система точного ураження (APKWS).

Ці операції можуть також включати використання ППО середньої дальності й тактичної авіації, що потребує плавної координації між наземними вогневими групами, командними пунктами бригади та авіаційними штабами для усунення конфліктів та уникнення інцидентів із дружнім вогнем.

Загалом, зниження ефективності «Шахедів» пропорційне покращенню можливостей України у галузі C-UAS та ППО ближньої дії (SHORAD) та демістифікує перебільшений оперативний вплив дронів, що часто просувається в інформаційному просторі. Фактично, досить щільні, багаторівневі контрзаходи – і необхідний навчений персонал – цілком здатні впоратися із «Шахедами» та іншими атакуючими БПЛА, таким чином розчаровуючи теоретиків «ігрових змін» та коментаторів-фетишистів дронів.

Ці контрзаходи не є ані складними, ані дорогими, вони повинні доповнювати прямі атаки на ворожі групи безпілотників та інфраструктуру та складатися із економічно ефективних рішень, таких як зенітні гармати з боєприпасами повітряного підриву, ПЗРК та керовані перехоплювачі низького рівня, такі як 70-мм ракета з лазерним наведенням APKWS від BAE Systems та ракети Coyote Block II+ від Raytheon.

Захисні рішення для загрози, яку представляють «Шахеди» та інші ударні безпілотники-камікадзе, уже існують і мають бути масштабовані союзниками по НАТО без вагань. Єдине питання полягає у тому, чи вирішать уряди і планувальники країн-членів Північноатлантичного альянсу інвестувати у недорогі перехоплювачі і ППО ближньої дії серед багатьох інших оборонних пріоритетів.

Тим не менш, у той час як ефективність «Шахедів» знижується, було б помилкою недооцінювати загрозу, яку становлять ці та інші ударні безпілотники-камікадзе. Як видно на прикладі України та інших країн, ці системи можуть використовуватися для виявлення позицій засобів ППО, виснаження запасів перехоплювачів ППО та перекачування ресурсів, які можна було б використати в інших місцях, у той час як навіть кілька систем (наприклад, 2–3%), яким вдається досягти своєї цілі, можуть спровокувати серйозні руйнування, особливо критично важливої ​​інфраструктури.

Крім того, ефективність безпілотників різко зростає при використанні разом із далекобійними ракетами для виснаження засобів ППО. Але ця проблема навряд чи є нерозв’язною і має бути на порядку денному країн-членів НАТО.