Веслувальнику Володимиру Дзюбинському двічі врятував життя на полі бою його колега Володимир Андрощук, чемпіон України з десятиборства серед молоді, який сам загинув. І тепер Дзюбинський планує потрапити на Паралімпійські ігри-2028 у Лос-Анджелесі, щоб завоювати медалі і присвятити їх своєму другу

Спільні цигарки, жарти та одне ім’я зблизили Володимира Дзюбинського та Володимира Андрощука на полі бою проти російських окупантів в Україні, а також їх об’єднювала любов до спорту у вільний час далеко від лінії фронту. Про це йдеться у спецрепортажі американського видання NBC News, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Ми знали один про одного все і допомагали один одному у всьому», – розповідає 28-річний Володимир Дзюбинський.

Колишній веслувальник Дзюбинський одразу порозумівся із Андрощуком, чемпіоном із десятиборства, коли вони разом проходили військову підготовку, а також на полі бою.

Їхній зв’язок став ще міцнішим, коли Андрощук, помираючи, вдруге врятував життя свого друга. Коли 25 січня 2023 року навколо Бахмута вирували запеклі бої, їхній підрозділ, 95-та десантно-штурмова бригада, був оточений російськими військами, які обстрілювали їх танковим та мінометним вогнем.

Вони пірнули у сусідні окопи, а коли Дзюбинський вийшов із заціпеніння, то зрозумів, що в нього йде кров із носа та вух. Потім він почув крики з іншого окопу.

«Я відразу побачив Вову. Вони стріляли, а мені було байдуже. Я просто стояв там, дивився вниз і бачив, що його більше немає в живих. У цей момент по моїх щоках покотилися сльози. Мій інстинкт виживання швидко увімкнувся, коли зрозумів, що опинився під прицілом снайпера. Одна з моїх бронепластин потрапила під його приціл. Я закричав на все горло, бо було страшенно боляче. Тому я перетягнув Вову на інший бік і в цей момент він став моїм щитом. Його вже було не врятувати, але він ще міг врятувати мене», – розповідає Дзюбинський.

Це вдруге, коли його приятель виявився ангелом-охоронцем: Андрощук уже врятував Дзюбинського від російського солдата, коли у грудні 2022 року вони зіткнулися віч-на-віч в окопі, стріляючи в нього з-за спини.

Спортивний зв’язок

Хоча їх звела війна, саме любов до спорту зміцнила їхню дружбу після того, як вони зустрілися на військових навчаннях у листопаді 2022 року, через дев’ять місяців після того, як президент Росії Володимир Путін розпочав своє вторгнення в Україну.

Дзюбинський, веслувальник, який виступав за Україну на чемпіонаті світу одразу порозумівся з Андрощуком, який був чемпіоном України серед молоді з десятиборства.

«Ми були дуже схожі у плані впертості та сили. Я ділився з ним своїми патронами, вчив його стріляти, пересуватися лісом і штурмувати позицію», – розповідає Дзюбинський.

Він до війни був поліцейським у Миколаєві і поділився зі своїм новим другом деякими знаннями, які набув на роботі.

«Люди були шоковані нашою командною роботою. Ми з Вовою створювали пекельний вогонь для ворога. Якоїсь миті ми знищили російський танк Т-90», – згадує Дзюбинський.

Почуваючись непереможними, вони часто дражнили росіян в окопах, кричали і лаялися на них, і включали українську поп-музику чи національний гімн, намагаючись залякати їх.

«Кажуть, що спортсмени – це як велика родина. І це справді так. Ми відчуваємо одне одного. Ми ніколи не думали про смерть. Ми хотіли жити. Ми хотіли разом виграти цю війну», – каже Дзюбинський.

Цього не сталося, оскільки його друг став одним із 488 українських спортсменів, які загинули на початку війни. Враховуючи його минуле як видатного спортсмена, похорон Андрощука потрапив у заголовки національних та міжнародних новин, але Дзюбинський не зміг бути присутнім, оскільки відновлювався після травм, отриманих того дня, коли його врятував друг.

Повернення на поле бою

За кілька місяців Дзюбинський повідомив своїх командирів, що готовий повернутися на передову і 6 квітня 2023 року його відправили до східноукраїнського міста Лиман.

Через три дні життя Дзюбинського знову змінилося, коли неподалік розірвався російський снаряд і він втратив ногу.

«Я боявся померти, тому що бачив, як людина помирала у мене на руках із такою самою травмою. Я боявся цього. Я не хотів помирати», – зізнається Дзюбинський.

Його евакуювали до лікарні у Дніпрі. Але після того, як Дзюбинський прийшов до тями, то не відчував лівої ноги, навіть коли лікар ударив її кулаком, тому ампутація була єдиним виходом.

Без своєї нареченої Оксани Дзюбинський сумнівається, що вибрався б із цієї складної ситуації.

«Перші два місяці вона буквально підводила мене і годувала. Вона мила мені волосся та моє тіло. Вона робила все. Вона витягла мене із пекла», – наголошує Дзюбинський.

Повернення до веслування

Стара пристрасть Дзюбинського до веслування також повернулася, що допомогло йому пережити своє лихо та надати власному життю новий фокус, особливо з наближенням Паралімпійських ігор-2024 у Парижі.

Хоча він ретельно тренувався, лікарі вирішили, що не можуть допустити його до змагань через нещодавній характер травми. Дзюбинський не впав у відчай, а рішуче налаштований потрапити на Паралімпійські ігри-2028 у Лос-Анджелесі.

«Я хочу довести, що відсутність ноги – це не довічне ув’язнення. Будь-яку медаль, яку виграю, я буду присвячувати Володі», – запевнив Дзюбинський.