Якщо Україна не відкличе декларацію за статтею 124 Римського статуту, це означатиме, що Міжнародний кримінальний суд не матиме юрисдикції щодо воєнних злочинів Росії, скоєних в Україні, протягом семи років

15 серпня 2024 року президент України Володимир Зеленський вніс до українського парламенту законопроект про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). Верховна Рада України належно ратифікувала законопроект 21 серпня, а президент Зеленський підписав його 24 серпня. Це є позитивним кроком, який відповідає постійній підтримці українською владою зусиль щодо забезпечення міжнародного правосуддя. Однак, новина була затьмарена повідомленням Кабінету міністрів України про застосування положення, яке позбавить юрисдикцію МКС щодо військових злочинів, скоєних українськими громадянами, на 7 років. Про це йдеться в авторській колонці Селести Кміотек, штатної юристки проекту «Стратегічні судові провадження» в Атлантичній раді, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Україна підписала Римський статут у 2000 році, але не ратифікувала його. У 2001 році Конституційний суд України ухвалив рішення про конституційність ратифікації Римського статуту, встановивши, що стаття 124 Конституції України забороняє «доповнювати судову систему України» і, отже, несумісна із Римським статутом. У 2016 році цю статтю було змінено, усунувши те, що вважалося «останньою перешкодою» для ратифікації. У серпні 2019 року заступник глави Офісу президента зазначив, що ратифікація є пріоритетом. Проект закону було представлено до Офісу президента у вересні 2019 року, але пізніше відкликано.

Незважаючи на те, що Україна не ратифікувала Римський статут, МКС має обмежену юрисдикцію щодо геноциду, військових злочинів та злочинів проти людяності («основні міжнародні злочини»), скоєних на території України. Відповідно до статті 12(3) Римського статуту, держави, які є його учасниками, можуть подати декларацію про визнання юрисдикції МКС. Україна зробила це двічі: у квітні 2014 року за злочини, скоєні на її території у період з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, та у вересні 2015 року за злочини, скоєні з 20 лютого 2014 року.

Таким чином, МКС має юрисдикцію щодо основних міжнародних злочинів, скоєних на території України з 21 листопада 2013 року. У березні 2022 року прокурор МКС запросив, а потім розпочав розслідування ситуації в Україні. Це розслідування охоплює ситуацію загалом і, отже, поширюється на усіх злочинців незалежно від громадянства. Видані досі ордери на арешт стосувались виключно російських чиновників, але прокурор може запросити ордери на арешт українців, якщо будуть достатні докази.

Ратифікація Римського статуту є похвальним кроком уперед у справі прихильності України до міжнародного правосуддя. Заяви України за статтею 12(3) були доцільним і важливим тимчасовим заходом, як стало зрозуміло після повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. Ратифікація надає додаткову глибину пріоритету відповідальності президента Зеленського, гарантуючи, що Україна збереже цю відданість правосуддю після закінчення війни, та пов’язуючи її із зобов’язаннями держав-учасниць, включаючи надання підтримки та співробітництва МКС.

Крім того, законопроект, мабуть, включає ратифікацію та ухвалення Кампальських поправок, які додали злочин агресії до Римського статуту, не посилаючись на можливість відмовитися від юрисдикції МКС щодо агресії. Злочин агресії охоплює застосування сили державою проти «суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності» іншої держави, наприклад шляхом вторгнення.

Для держав-учасниць питання про те, чи МВС має юрисдикцію щодо злочину агресії без передачі справи Радою Безпеки ООН, залежить від ратифікації Кампальських поправок державами-жертвами та агресорами та використання можливості відмови. Відповідно до Римського статуту, Суд не може здійснювати юрисдикцію щодо агресії, якщо вона вчинена на території чи громадянами держави, яка не є учасником Римського статуту, що означає, що МКС не має юрисдикції щодо актів агресії з боку Росії, яка не є державою-учасницею Римського статуту.

Таким чином, ратифікація Кампальських поправок не приносить особистої вигоди Україні у короткостроковій перспективі, і вона ще просувається вперед у зусиллях створення спеціального трибуналу зі злочину агресії. Водночас це демонструє сумлінні зусилля щодо розширення юрисдикції МКС з приводу агресії незалежно від цього.

Україна спровокувала дебати, посилаючись на статтю 124 Римського статуту у законопроекті про ратифікацію. Ця стаття дозволяє державі, ставши учасником Статуту, заявити, що протягом семи років після набуття його чинності, вона не визнає юрисдикцію МКС щодо військових злочинів, скоєних її громадянами або на її території.

Стаття 124 була представлена ​​на Римській конференції після того, як деякі країни, особливо Франція, висловили стурбованість тим, що їхній персонал, який бере участь у миротворчих місіях ООН, «може зазнавати політично мотивованих або необґрунтованих переслідувань». Тому вона надає захист лише від військових злочинів, а не геноциду чи злочинів проти людяності. Стаття 124 використовувалася рідко. Асамблея держав-учасниць МКС ухвалила поправку, яка скасовує її у 2015 році, хоча вона ще не набула чинності.

У заяві за статтею 124 Україна, мабуть, посилається лише на активний захист особи, яка убезпечить українців від переслідування за військові злочини, скоєні будь-де, але не на захист територіальної юрисдикції, яка убезпечить будь-кого від переслідування за військові злочини, скоєні на території України. Україна також намагалася обмежити юрисдикцію МКС у своїй другій декларації за статтею 12(3) «злочинами проти людяності та військовими злочинами, скоєними високопосадовцями Російської Федерації» та контрольованими Кремлем лідерами сепаратистів, які діють на сході України після 2014 року, незважаючи на рішення 2, що відхилило подібні спроби.

Підхід України викликає кілька правових питань. По-перше, неясно, як взаємодіятимуть одна з одною різні декларації України, як це було викладено доктором Кевіном Джоном Хеллером, доктором Андреасом Циммерманом, доктором Томом Данненбаумом та у додаткових обговореннях у соцмережі X (Twitter). Декларація за статтею 124 може замінити і, таким чином, змінити або припинити декларації за статтею 12(3), або судді МКС можуть вирішити, що декларації за статтею 12(3) виключають декларацію за статтею 124. Як альтернативу декларації за статтею 124 та статті 12(3) можуть застосовуватися одночасно, тому громадяни України будуть захищені від судового переслідування за військові злочини, вчинені за межами України, але не за ті, що вчинені на території України. Незважаючи на це, здається очевидним, що декларація за статтею 124 не може мати зворотної сили та змінювати юрисдикцію МКС, тому будь-які наслідки розпочнуться після набрання чинності ратифікованого Римського статуту в Україні.

З цього приводу виникає ще одне юридичне запитання: як декларація статті 124 вплине на юрисдикцію МКС. Незрозуміло, чи може декларація статті 124 України обмежити лише активну юрисдикцію МКС щодо військових злочинів, не обмежуючи також її територіальну юрисдикцію. Не маючи попередніх прикладів з цього конкретного питання, експерти-юристи звернулися до наукових досліджень, самого Римського статуту та аналогічних рішень МКС. Однак поки що немає жодного консенсусу з цього питання.

Деякі експерти вважають, що активна особа і територіальні питання є різними цілями, і тому трактують статтю 124 як диз’юнктивну. Інші експерти вважають «надзвичайно малоймовірним», що МКС дозволить державам захищати лише своїх власних громадян від правового контролю, і тому очікують, що судді можуть розглядати обмеження активної особи й територіальної юрисдикції статті 124 як «пакетну угоду».

Ратифікація Римського статуту є приємною новиною, але це не виправдовує негативних наслідків декларації за статтею 124. На практичному рівні Україна ризикує отримати несприятливе рішення суддів при тлумаченні декларації. А саме, є ймовірність, що судді ухвалять, що декларація змінює попередні декларації за статтею 12(3) і це стосується як активної особи, так і територіальної юрисдикції. Це означатиме, що МКС не матиме юрисдикції щодо військових злочинів Росії, скоєних в Україні, протягом семи років після набуття чинності Римського статуту для України.

Декларація за статтею 124 також загрожує добрій волі України та «моральній перевазі» у міжнародному співтоваристві. Президент Зеленський виступає за світове правосуддя та за МКС. Наслідки декларації підривають це, вказуючи на «відсутність упевненості у здатності МКС справедливо розглядати військові злочини у цьому конфлікті». Будь-яка безкарність, що випливає з декларації, ще більше підірве довіру до України, відповідно до власних спостережень президента Зеленського про те, що безкарність Росії у Сирії відіграла «значну роль» у її агресії проти України.

Ратифікація Римського статуту неминуче пов’язана з ризиком того, що українці будуть піддані судовому переслідуванню за будь-які військові злочини, які вони можуть вчинити, але Україна може пом’якшити це, притягуючи своїх громадян до відповідальності. Тому Україна не повинна потребувати захисту, який пропонує стаття 124, і цей захист, безумовно, не повинен вважатися таким значним, щоб виправдовувати негативні побічні ефекти.

На щастя, згідно з Римським статутом, декларація статті 124 «може бути відкликана». Український уряд має шанс стати потужним і довгостроковим поборником справедливості в усьому світі. Щоб зберегти свій авторитет та репутацію, він має серйозно розглянути можливість відкликання декларації статті 124 зі своєї ратифікації Римського статуту, ухваливши повну юрисдикцію МКС.