Досвідчених чоловіків-саперів регулярно відбирають військові вербувальники, тому набір жінок знижує ймовірність того, що їх будь-якої миті можуть мобілізувати на передову, коли розмінування країни триватиме десятиліття

Катерина Нагорна готується до пошуку неприємностей. 22-річна дівчина, яка входить до повністю жіночої команди кінологів, тренує українських технічних розвідувальних собак — бельгійських малинуа, які навчилися винюхувати вибухові речовини. Про це йдеться у спецрепортажі Foreign Policy, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Робота величезна. Зараз Україна вважається найзамінованішою країною на Землі. Сапери повинні обстежити кожну територію, де велися тривалі бої, на предмет мін, ракет, артилерійських снарядів, бомб і багатьох інших боєприпасів, що не розірвалися, — за оцінками українського уряду, це майже 25% території країни.

Собаки можуть обстежити 1500 квадратних метрів на день. На відміну від цього, сапери-люди обстежують у середньому 10 квадратних метрів на день, тому собаки заощаджують дорогоцінний час.

«Ця робота дозволяє мені бути воїном своєї країни, але без необхідності вбивати будь-кого. Наші чоловіки захищають нас на війні, а ми робимо це, щоб захистити їхні будинки», – вважає Нагорна.

До набору жінок у сапери вдаються через дуже практичну причину. Спеціалізоване навчання собак проводилося у Камбоджі некомерційною організацією Apopo, а чоловікам призовного віку наразі не дозволяється залишати Україну.

Війна вразила гендерну динаміку в українській економіці, і жінки посіли традиційно чоловічі посади, такі як керування вантажівками або зварювання. Тепер, коли мобілізація знову набирає обертів, жінки дедалі частіше обіймають посади, які мають вирішальне значення для національної безпеки.

У Миколаєві Нагорна та її собаки незабаром візьмуть на себе одну з найбільших цілей військової стратегії Росії, коли почнуть розміновувати енергетичну інфраструктуру країни. Тут жінки у великій кількості приходять на роботу на сталеливарні заводи, фабрики та залізниці, що обслуговують лінію фронту.

Це велике зрушення для України. До війни лише 48% жінок старше 15 років працювали на важких фізичних роботах — один із найнижчих показників у Європі. Війна унеможливила збір даних про гендерний склад робочої сили, але сьогодні в українській армії служать 50 000 жінок порівняно із 30 000 до війни.

Каталізатор настав у 2017 році, за кілька років до початку поточної війни. Коли конфлікт із Росією у Криму загострився, український уряд скасував радянський закон, який раніше забороняв жінкам 450 професій.

Але перешкоди досі залишаються; наприклад, жінкам не дозволяють працювати на роботах, які уряд вважає надто фізично складними. Ці бар’єри продовжують руйнуватися — нещодавно жінкам дозволили працювати у підземних шахтах.

Вікторія Аврамчук ніколи не думала, що піде за своїм батьком та чоловіком у вугільні шахти ДТЕК – найбільшої приватної енергетичної компанії України. Її довічний страх ліфтів був важливим чинником, але також був той факт, що жінкам було заборонено працювати під землею.

Її попередня робота нянькою у місцевому дитячому садку зникла відразу, коли такі заклади змушені були закритися на початку війни. Після року безробіття вона виявила, що має обмаль інших варіантів.

«Я б ніколи не взялася за цю роботу, якби могла собі це дозволити. Але я також хотіла зробити щось, аби допомогти забезпечити перемогу, і це було необхідно», – каже Вікторія.

Робота з розмінування, яку виконує Нагорна, є частково тому, що понад 55% країни зайнято сільським господарством.

Україна, яку часто називають «житницею Європи», є одним із найбільших у світі експортерів зерна. Інститут глобальних змін у Великій Британії, який консультує український уряд з технологій розмінування, оцінює, що наземні міни призвели до щорічних втрат ВВП України у розмірі 11 мільярдів доларів.

Собаки можуть швидко очистити територію від густої рослинності, що прискорює процес повернення незабруднених земель назад фермерам. Якщо територія виявляється небезпечною, у справу вступають люди-сапери, які розчищають поле вручну.

«Я недостатньо смілива, аби бути на передовій. Але мені потрібно було щось зробити, аби допомогти і це здалося мені гарною альтернативою», — розповідає 29-річна Ірина Манзева, повільно та старанно водячи металошукачем над ділянкою сільськогосподарських угідь.

Такі організації з розмінування, як MAG, дедалі частіше орієнтуються на жінок. Оскільки досвідчених чоловіків-саперів регулярно відбирають військові вербувальники, набір жінок знижує ймовірність того, що їх будь-якої миті можуть мобілізувати на передову. Очікується, що робота з розмінування триватиме десятиліття, а жінок, на відміну від чоловіків, не можна мобілізувати.

Ця терміновість у наборі жінок прискорює гендерне зрушення, яке уже відбувається у секторі розмінування. Такі організації, як MAG, розглядали набір жінок як спосіб розширення їхніх прав та можливостей у місцевих спільнотах. Розмінування колись було сектором, у якому домінували чоловіки, але тепер жінки становлять 30% працівників у В’єтнамі та Колумбії, близько 40% у Камбоджі та понад 50% у М’янмі.

Манзева – одна з багатьох жінок, у якої нова робота перевернула її сімейну динаміку з ніг на голову. Вона передала своє колишнє життя, керуючи невеликим інтернет-сайтом роздрібної торгівлі косметикою, своєму чоловікові, який — хоч і скаржиться — залишається вдома, поки вона займається розмінуванням.

«Тепер життя зовсім інше. Війна змінила кар’єрні шляхи багатьох жінок. Я не можу уявити, щоб жінки, які виконували чоловічу роботу, повернулися і працювали флористами після закінчення війни», — жартома резюмувала вона.