Країни Заходу почали чинити жорсткий спротив арктичним амбіціям Росії, які вона намагається використати під час вторгнення в Україну

Напруженість із Заходом швидко зростала після анексії Криму у 2014 році, тому Росія значно збільшила кількість своїх військових об’єктів в Арктиці. Значні та стійкі інвестиції Росії у нарощування військової переваги означають, що тепер у неї більше авіабаз, сухопутних військ та кораблів у цьому регіоні, ніж будь-коли з моменту розпаду Радянського Союзу. Сюди входить потужний Північний флот, у якому базується більшість атомних підводних човнів Росії. Про це йдеться в авторській колонці Стефана Вольфа, професора міжнародної безпеки у Бірмінгемському університеті (Великобританія) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Ці інвестиції у військовий потенціал та інфраструктуру спочатку окупилися у війні проти України, оскільки Росія спромоглася задіяти свої арктичні авіабази. На початку війни бомбардувальники були переміщені подалі від України до відносно безпечних районів Крайньої Півночі.

Проте наприкінці липня 2024 року українські безпілотники атакували авіабазу Оленья на південь від Мурманська. Вважалося, що це було зроблено у відповідь на участь бомбардувальників, які там базуються в ударі по дитячій лікарні у Києві 8 липня 2024 року. З появою більшої кількості українських безпілотників великої дальності очевидна перевага російських арктичних баз якщо й не зникла, то принаймні значно зменшилась.

Захід також чинив військовий опір арктичним амбіціям Росії. Протягом кількох днів після початку війни проти України у лютому 2022 року семеро західних членів Арктичної ради (Канада, Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція та США) опублікували спільну заяву про припинення будь-якої співпраці з Росією. Це ознаменувало собою радикальний відхід від роботи з Москвою, зокрема у наукових проектах, пов’язаних із проблемами зміни клімату, і навряд чи це зміниться найближчим часом.

Росія поки що не вийшла з Арктичної ради, але переорієнтувала свою арктичну стратегію, включаючи зовнішню політику, на національні інтереси. Але те, якою мірою Кремль зможе успішно їх реалізувати, ще доведеться перевірити.

Через кілька тижнів після вступу Фінляндії до НАТО альянс провів маневри в Арктиці, продемонструвавши свою відданість статті 5 (колективна оборона). Через рік, після того як до альянсу приєдналася і Швеція, на півночі Норвегії почалися навчання Steadfast Defender — найбільші військові маневри з часів закінчення холодної війни. Це був ще один сигнал для Росії про те, що Арктика знову перебуває на західному геополітичному радарі.

Однак іншим країнам буде потрібен деякий час, щоб наздогнати Росію у військовому аспекті. Той факт, що США оновили свою арктичну стратегію у липні 2024 року, є важливим кроком у цьому напрямку. Навпаки, НАТО, незважаючи на визнання необхідності збільшення західних сил та можливостей проектування в регіон, як і раніше, не має належного плану для Арктики, а також достатніх сил і військової техніки, здатних там діяти.

Більше того, тісніша російсько-китайська військова співпраця, включаючи військово-морські навчання та спільне повітряне патрулювання, збільшує важливість Арктики у геополітичних шахових іграх, які розвивалися протягом останнього десятиліття. І вони вказують на те, що Росія навряд чи проґавить те, що вона вважає військовою перевагою.

Іншим важливим аспектом російських розрахунків в Арктиці є те, що інвестиції ніколи не були лише військовими зусиллями. Москва вклала ресурси у розвиток економічної інфраструктури, зокрема, для забезпечення цілорічного судноплавства з Азії до Європи маршрутами через Арктику, тим самим забезпечуючи Кремль додатковими важелями та потенційним доходом.

Претензії Москви на великі площі арктичного шельфу були нещодавно визнані Комісією за межами континентального шельфу – органом, створеним для сприяння реалізації Конвенції ООН з морського права 1958 року. Таким чином, Росія має доступ до величезних природних ресурсів там, на додаток до тих, які розташовані приблизно на одній п’ятій частині суходолу Росії, яка знаходиться за Полярним колом.

Але ця економічна перевага менша, ніж здається на перший погляд. Наприклад, навіть там, де Росія могла б отримати фінансову вигоду від арктичних ресурсів — наприклад, із її флагманським проектом ЗПГ-2, відкритим Володимиром Путіним у липні 2023 року, — Захід знайшов способи перешкодити російським зусиллям.

Західні санкції мали відчутний вплив, змусивши французьких, німецьких та японських інвесторів у проект скоротити свою участь. Це створило можливість для китайських компаній, які бажають обійти санкції США та ЄС, але знову ж таки повністю продемонструвало залежність Росії від Китаю і особливо китайських інвестицій в Арктиці. Зрештою, Полярний шовковий шлях Пекіна — це стратегія, яка має забезпечити економічні переваги для Китаю, а не для Росії, в Арктиці.

Росія, можливо, придбала більше суден для транспортування газу, який видобувається на двох основних заводах з виробництва ЗПГ в Арктиці, але відсутність страховки і західні санкції, спрямовані проти покупців російського ЗПГ, продовжують залишатися проблемою. Настільки, що на початку вересня 2024 року Financial Times повідомила, що Росія зазнає труднощів із пошуком покупців ЗПГ, що виробляється в рамках її флагманського проекту ЗПГ-2.

У поєднанні з незначним прогресом у завершенні угоди щодо проекту трубопроводу «Сила Сибіру-2» надії на те, що Кремлю, можливо, доведеться замінити раніше вигідні експортні угоди до Європи, виглядають далекими від здійснення.

Час, коли Росія мала перевагу в Арктиці, частково через зневагу Заходу, добігає кінця. Тепер Захід знає, що може дати відсіч Росії. Можливо, це пізно, але західна відповідь на арктичній арені на агресію Росії проти України ще може сформуватися в одну з небагатьох історій ефективного стримування. Коли це станеться, очікування Росії використовувати арктичну перевагу у війні проти України можуть виявитися дорогим прорахунком.