На думку вчених, український наступ на територію російської держави руйнує образ — усередині РФ і в усьому світі — статичної лінії фронту і передбачуваного ходу війни

Несподівана військова операція України на державній території Російської Федерації може змінити характер війни. Вторгнення у Курську область є новою та значною подією з п’ятьма особливостями. Про це йдеться в аналітичній публікації Андреаса Умланда, аналітика Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень у Шведському інституті міжнародних відносин на сторінках New Eastern Europe, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Нові якості війни з 6 серпня 2024 року

По-перше, це класичний військовий наступ, який проводиться у великому масштабі офіційними збройними силами України. Попередні піхотні рейди на територію російської держави здійснювалися невеликими та напіврегулярними Легіоном «Свобода Росії» та Російським добровольчим корпусом, що складаються з російських громадян, що борються на боці України. Нещодавнє вторгнення до Росії, навпаки, здійснюється великими та регулярними механізованими та об’єднаними українськими військами.

Ця відмінність актуальна як у практичному, так і у символічному аспектах. Нинішній наступ не є, як попередні наступи проукраїнських російських бійців, обмеженим та короткочасним вторгненням до Росії. Це велика українська військова операція за участю значної кількості особового складу та застосування широкого спектру озброєння.

Попередні атаки Легіону «Свобода Росії» та Російського добровольчого корпусу також були незручними для Москви. Проте, зрештою, вони були лише короткими уколами голкою від невеликих воєнізованих підрозділів з обмеженим озброєнням. Тепер регулярна українська армія багато в чому робить із Росією те, що російська армія робить з Україною з 2014 року. Символізм цього нового розвитку подій – високий, принаймні, для українців, росіян та інших східноєвропейців.

По-друге, перші тижні українського наземного нападу на Росію виявилися несподівано успішними для Києва. Українським військам вдалося швидко зайняти понад 300 квадратних кілометрів стратегічно важливої ​​території, втративши на цьому початковому етапі лише обмежену кількість солдатів й техніки. Українські війська захопили численні населені пункти, включно з адміністративним районним центром Суджа.

Хоча це було лише невелике містечко з населенням близько 5000 чоловік, до 6 серпня Суджа була важливим логістичним вузлом для російської армії. У пізній царський період Суджа була переважно україномовним поселенням. У 1918 році Суджа близько місяця була першою столицею Української радянської республіки.

У Суджі також знаходиться вимірювальна станція «Газпрому», через яку проходить усе наземне транспортування природного газу із Росії в Європейський Союз. Цей факт, мабуть, спричинив нервову реакцію на європейських ринках, де ціни на газ різко зросли з початку серпня 2024 року. Однак побоювання, пов’язані з такими стрибками, здаються невиправданими.

Газ, що прокачується через Суджу, протягом усієї війни з 2014 року безперервно надходив через Україну до Словаччини, а звідти — до Центральної Європи. І Москва, і Київ досі були і, мабуть, продовжуватимуть бути, принаймні до кінця цього року, комерційно зацікавлені у збереженні газової торгівлі між Росією і ЄС. Це може означати у найближчому майбутньому, що військові розробки навколо транспортної інфраструктури «Газпрому» – чи то на українській, чи то на російській державній території – за визначенням не є перешкодою для взаємовигідних газових потоків.

Ще три особливості вторгнення України

По-третє, українське вторгнення до Росії призвело до найшвидшої зміни лінії фронту війни з моменту останнього українського нападу на контрольовану Росією територію у Харківській області восени 2022 року. Донедавна усі російські та українські територіальні придбання або втрати були повільнішими і меншими, ніж нинішні. Вперше за довгий час карта фронту між Росією та Україною виглядає суттєво інакше.

По-четверте, українське вторгнення у Курську область можна розглядати як запізнілу реалізацію українського контрнаступу, який застряг у 2023 році. З напрочуд швидким і відносно глибоким вторгненням українських військ на захід Росії, війна стала не так позиційною, як маневреною.

П’яте, і, можливо, найважливіше, із вторгненням на Курську дугу, сухопутна війна між Росією та Україною перейшла від протистояння, яке розігрується майже виключно на українській території, до війни, яка тепер ведеться на законних державних територіях обох країн. Вторгнення стало джерелом збентеження та відволікання уваги Кремля. Це буде особливо важливо, якщо український наступ на Росію виявиться не лише коротким епізодом, але й стане тривалим явищем. У такому разі перенаправлення Києвом своєї оборонної війни проти Росії на її територію матиме як парадигматичне, так і стратегічне, а не лише оперативне чи тактичне значення.

Нові виклики для Кремля

Для Москви нова українська стратегія, навіть із її обмеженими досягненнями, ускладнює подальше планування та ведення експансіоністської війни проти України. Зважаючи на те, що відбувається з 6 серпня 2024 року, Росії доведеться розміщувати більше військ на своїй території, а не на державній території України.

Російські збройні сили донедавна були зосереджені в основному на боротьбі на чужих землях — чи то у Молдові, Грузії, Сирії, Україні та інших країнах. Цей виключно наступальний, інтервенціоністський або ірредентистський період розгортання збройних сил Росії проти зовнішніх ворогів тепер закінчився. На зміну йому приходить нове завдання, яке поєднує оборону російської державної території з експансіоністськими операціями на пострадянському просторі.

Нові наміри Києва

Для Києва вторгнення у Курську область — це, насамперед, відволікаючий маневр, який покликаний зв’язати війська, які б інакше атакували і тероризували Україну. Більше того, українська мотивація атаки могла полягати у тому, щоб вплинути на внутрішні та зовнішні справи Росії. Київ, мабуть, намагається підірвати політичну репутацію Кремля, пропагандистську стратегію та інформаційну політику як серед населення Росії, так і міжнародної спільноти.

Київ сподівається, що різні російські планові, оперативні та логістичні прорахунки, які призвели до українського військового успіху на російській землі, стануть проблемою для Путіна. Більшість внутрішньої та міжнародної підтримки Путіна обумовлена ​​наративами про загрози розширення НАТО, «українського фашизму», західної підривної діяльності тощо. Несподівано глибоке і поки що успішне українське вторгнення створює у деяких із цих аудиторій когнітивний дисонанс.

Українська атака зуміла проілюструвати несподівану стратегічну неспроможність Росії, адміністративні вади та матеріальні слабкості. Ці недоліки уже стали очевидними у 2022 році під час невдалого російського нападу на Київ та успішного українського контрнаступу у Харківській та Херсонській областях. Поточна українська операція знову підриває популярний наратив про непереможність і перевагу Росії — міраж, який часто розповсюджується для пропаганди російського Siegfrieden (світу переможця) з українськими територіальними поступками для закінчення війни.

Висновки

Західні економічні санкції проти Росії та її військових, а також інша підтримка України стали справді ще значнішими з 2022 року. Проте вони залишаються вкрай недостатніми для захисту території, громадян та інфраструктури України від геноцидного нападу Росії. Гірше того, багато країн так званого Глобального Півдня опосередковано підтримують винищувальну війну Росії через торгівлю. У свою чергу, західні рішення про підтримку оборони України ухвалюються повільно та нерішуче.

У майбутньому Київ буде намагатися використовувати різні засоби, аби продемонструвати міжнародній аудиторії, що розвиток і закінчення війни залишаються відкритими і припущення про безперечну перевагу Росії вводить в оману. Широкий геополітичний контекст цієї української стратегії пов’язаний із можливими переговорами з Кремлем територіальних питань. Це може бути також підготовкою до масштабних багатосторонніх переговорів, таких як другий Саміт миру.

Крім моральних, нормативних та правових аргументів, Київ може — якщо йому вдасться утримати захоплені російські землі — тепер використовувати нову стратегію. Як у своєму спілкуванні з Москвою, так і з міжнародною аудиторією, керівництво України може робити транзакційні пропозиції щодо обміну захоплених російських земель на анексовану українську територію.

Безумовно, новий підхід Києва є небезпечним як для української, так і для міжнародної безпеки. Українське вторгнення до Росії з 6 серпня 2024 року, за словами Володимира Путіна, є «масштабною провокацією». Однак ті міжнародні спостерігачі, які згодні з визначенням Путіна, мають передусім звинувачувати обмежений чи відсутній інтерес своїх власних країн до суверенітету та цілісності України. Саме недостатній рівень іноземної допомоги змусив Київ перейти від оборонної до наступальної позиції.

Хоч би яким був результат поточної операції у Курській області, Україна продовжить шукати слабкі місця по всьому периметру кордону з російською державою. Росії доведеться вкладати кошти у зміцнення російсько-українського кордону та приділяти більше уваги іншим театрам воєнних дій, ніж схід та південь України. Український наступ на територію російської держави руйнує образ — усередині Росії і в усьому світі — статичної лінії фронту і передбачуваного ходу війни.