Понад 90 громадян Індії обманом завербували на війну в Україні, але у липні 2024 року Росія пообіцяла їх дострокове звільнення з військової служби за контрактом і от станом на вересень 2024 року, 45 індійців уже демобілізовано

Росія на початку вересня 2024 року звільнила десятки громадян Індії з військової служби за контрактом, яких обманом змусили воювати в Україні. Декілька з них уже повернулися додому і розповіли BBC свідками яких жахіть на полі бою вони стали. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з їх думками.

«Я у паніці. Я не впевнений, чи повернуся. Будь-ласка, врятуйте мене», – це повідомлення Урген Таманг, колишній індійський солдат, відправив з-поза меж південноукраїнського міста за кілька днів до того, як його звільнили з військової служби за контрактом.

Таманг входить до понад 90 громадян Індії, яких змусили воювати на війні в Україні. Більшість із них є бідними і тому агенти заманили їх обіцянками грошей і роботи.

Натомість, їх відправили до зони бойових дій в Україні. Багато з них заявили, що перебували в окупованих регіонах України, де їм доводилося зустрічати міни, безпілотники, ракети та снайперські атаки, не маючи практично жодної військової підготовки.

Наразі на полі бою в Україні загинуло дев’ять індійців, а індійська влада заарештували 19 шахраїв за торгівлю людьми.

У липні 2024 року Росія пообіцяла дострокове звільнення усіх індійців з військової служби за контрактом після візиту прем’єр-міністра Нарендри Моді до Москви, під час якого він порушив це питання з президентом Володимиром Путіним.

З того часу 45 громадян Індії було демобілізовано.

«Не можу повірити, що я вдома», – зазначив Суніл Карва, електрик з Раджастхана, який приєднався до російської армії у лютому 2024 року.

Він описав сцени смертей і руйнувань і як на полі бою поранили чоловіка з його сусіднього села.

«Вони відправили його назад на передову через 15 днів після поранення, і він знепритомнів на полі. Зараз він – паралізований», – розповів Карва.

Більшість інших новобранців також були робітниками віком від 19 до 35 років, яких найняли агенти з Індії, ОАЕ та Росії.

Вони кажуть, що їхні контракти були оформлені російською мовою, яку вони не розуміли. Тим не менш, вони підписали їх в надії отримати найкращі можливості.

Раджа Патан пішов до російської армії, після того як консультант з освіти обманом змусив його вступити до неіснуючого коледжу.

«Коли я приїхав, то побачив банери з оголошенням про набір до армії. На той час я витратив так багато грошей, що вирішив все одно вступити», – згадує він.

Зрештою, Патана підштовхнула до від’їзду смерть двох друзів. Він був звільнений з військової служби за контрактом у серпні 2024 року за допомогою російського командира. Зараз він живе у Москві та допомагає іншим індійцям повернутись додому.

Мохаммад Суф’ян із південного штату Телангана повернувся до Індії 12 вересня 2024 року із п’ятьма іншими чоловіками. Найстрашніший спогад з війни в Україні, коли його друга Хеміл Мангукія – індієць зі штату Гуджарат – був убитий прямо в нього на очах.

«Він був лише за 15 метрів від мене, копаючи окопи біля Кринків [у Херсонській області], коли приземлилася ракета. Я власноруч поклав його труп у вантажівку. Побачивши мертве тіло мого друга, у мене не залишилось жодних сил», – зізнається Суф’ян.

Він та ще кілька громадян Індії випустили відео з благанням про допомогу, яке дійшло до індійського депутата Асадуддіна Овайсі, який порушив це питання у міністерстві закордонних справ своєї країни. Сім’ї чоловіків також звернулися до індійського уряду за допомогою у їхньому поверненні.

«Це диво, що я повернувся додому. Одну хвилину ви копаєте окопи, а наступну — падає артилерійський снаряд і спалює усе вщент. Уся справа в удачі: упав снаряд на вас чи на когось іншого», – розповідає Азад Юсуф Кумар, житель індійського штату Кашмір.

Кумар також розповів, як він помилково вистрілив собі в ногу під час навчань.

«Мій командир весь час говорив: стріляй правою рукою, стріляй лівою рукою, стріляй вище, стріляй нижче. Я ніколи не тримав у руках зброї. Було дуже холодно, і зі зброєю у лівій руці я зрештою вистрілив собі в ногу. Але мені пощастило, що я не пішов воювати. На війні в Україні загинули чотири людини з мого табору. Я міг би бути одним із них», – наголошує Кумар.