Україна може програти війну проти Росії, оскільки її союзники в особі Сполучених Штатів не дозволяють перемогти, суттєво обмежуючи та затримуючи постачання зброї, тому історія прийде до висновку, що росіяни були не єдиними, хто вчинив злочини проти України

Під час нещодавньої поїздки в Україну ми пройшлися руїнами дитячої лікарні «Охматдит», яка зазнала нападу з боку росіян, оглянули багатоквартирний будинок у Харкові, де поверх за поверхом були зруйновані російськими ракетами, і відвідали лінію фронту, щоб зустрітися зі солдатами, які розповідали про жорстокість російської тактики. Але найтривожнішим з того, що ми побачили, була американська стратегія в Україні, яка надає українському народу рівно стільки військової допомоги, щоб не програти війну, але замало, щоб виграти її. Ця стратегія повільно знекровлює Україну та її народ. Про це йдеться в аналітичній публікації Карла Мерлантеса та Елліота Еккермана, ветеранів Корпусу морської піхоти США під час військових конфліктів у В’єтнамі, Іраку та Афганістані на сторінках американського видання The Atlantic, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Наш візит був організований With Honor, двопартійним політичним комітетом, який підтримує ветеранів у Конгресі, і ми відвідали Україну разом із законодавцями-республіканцями та демократами. Ми обидва ветерани Корпусу морської піхоти. Ми маємо спільний 60-річний досвід бойових дій, включаючи В’єтнам, Ірак та Афганістан. Жахи війни нам знайомі. Але ми обоє були глибоко стривожені, коли закінчили нашу подорож.

У Харкові ми зустрілися із групою українських ветеранів бойових дій. До війни Вікторія Гончарук, 24-річна жінка-медик, жила у Сполучених Штатах, навчалась в аспірантурі Гарвардського університету та працювала в інвестиційному банку у Нью-Йорку. Коли у лютому 2022 року почалася війна, вона залишила це життя та повернулася додому, щоб захищати свою країну. Її підрозділ медиків, який складається виключно із добровольців, не отримує зарплати. Приблизно половина друзів, з якими вона розпочала службу, було вбито чи поранено. Коли вона перераховувала свої побоювання за майбутнє, то вони включали безпеку її сім’ї та друзів, а також те, як вона виплачуватиме студентські кредити в США, борючись за виживання своєї країни. Коли член нашої групи зауважив, що майбутнє України буде пов’язане з молодими людьми, такими як вона, які керуватимуть та відновлюватимуть її, вона зупинилася і ввічливо нагадала нам, що вони зможуть відновити її, лише якщо виживуть.

Після цього ми поїхали до сільської місцевості за кілька кілометрів від лінії фронту, де ми зустрілися з підрозділом безпілотників із 92-ї штурмової бригади. Командир підрозділу на прізвисько «Ахіллес» провів для нас презентацію можливостей солдатів. Це включало демонстрацію з боєм одного з їхніх безпілотників з виглядом від першої особи, яка знищує ціль. Смертоносні та розвідувальні безпілотники змінюють поле бою безпрецедентними темпами. Поточне сімейство недорогих, високоефективних безпілотників, які використовуються українцями виробляється у Китаї. На ринку не існує американського еквівалента, оскільки зусилля кількох американських компаній зайшли у глухий кут.

«Ахіллес» показав нам серію складних слайдів, в яких було розібрано вартість кожного дрону в його арсеналі. У той час як смертоносні американські дрони, такі як Switchblade, коштують приблизно від 60 000 до 80 000 доларів за одиницю, дрони, які використовуються українцями, є вигідною угодою, більшість з яких стоять у межах чотиризначних цифр. Це дешевше ніж один артилерійський снаряд. Брифінг, проведений «Ахіллесом», був не просто зведенням можливостей; це було рекламним ходом. Якщо ідеологічного аргументу на користь підтримки України було недостатньо, «Ахіллес» був готовий навести аргумент навколо цифр та потенційної окупності інвестицій Америки. Якщо Сполучені Штати хочуть тримати Володимира Путіна під контролем та зупинити наступ Китаю та Ірану, припустив він, Україна пропонує угоду. Його презентація завершилася слайдом, в якому було детально описано, як приблизно за 100 мільйонів доларів такий підрозділ дронів, як його, може підтримувати себе у польових умовах протягом цілого року, завдаючи близько 5000 смертельних ударів. Норма прибутку: один убитий росіянин на кожні витрачені 20 000 доларів.

«Ахіллес» звернувся зі своїм проханням із наполегливістю, яку, схоже, не поділяють американські політики. Швидкість інновацій на полі бою зробила деякі довгоочікувані західні системи озброєння практично застарілими на момент їхнього постачання. За два тижні до нашої поїздки ще один основний бойовий танк M1A1 Abrams був знищений внаслідок атаки згори безпілотником-камікадзе. З 31 танка Abrams, поставленого США у лютому 2024 року, залишилося лише 20. Українські солдати на фронті розповіли нам, що будь-які інновації, які вони розробляють, протягом кількох тижнів зустрічають відповідь Росії. Обидві армії впроваджують інновації такими темпами, що залишають позаду склеротичну оборонну промисловість США та НАТО.

Прикладом цього є HIMARS, далекобійна реактивна артилерія, яку США постачають у дуже повільному темпі. Рік тому HIMARS була найпопулярнішою системою на полі бою. Тепер його успішність становить менше 10% через російські інновації у галузі радіоелектронної боротьби. Кожна ракета, випущена HIMARS, коштує приблизно 100 000 доларів. Через швидке зниження ефективності HIMARS, українці розробили безпілотник, який має схожу дію з раннім HIMARS і коштує близько 1000 доларів. Проте українці справедливо стурбовані тим, що протягом кількох тижнів росіяни розроблять контрзаходи, які зменшать ефективність цих безпілотників до рівня нинішнього HIMARS. Це, буквально, гонка озброєнь.

Президент України Володимир Зеленський витратив багато часу, благаючи своїх союзників про зброю та дозвіл використовувати її на повну силу. Але тепер його адміністрація просто благає про постачання зброї, яка вже була обіцяна. Нині ці затримки є результатом протоколів Міністерства оборони США, які впливають на темпи скорочення запасів США. Кожна із служб зобов’язана зберігати певну кількість зброї та боєприпасів у резерві на випадок війни, і їм не дозволяється опускатися нижче за ці рівні. Такі побоювання не безпрецедентні. Під час Другої світової війни у 1940 році, Уїнстону Черчіллю довелося відхилити прохання Франції про підтримку Королівських ВПС. Черчілль знав, що кожен британський літак знадобиться для майбутньої битви за Британію. Однак Сполучені Штати далекі від такої кризи. Якщо вже на те пішло, і за іронією долі, ми тримаємо нашу зброю в резерві на випадок кризи, такої самої, як та, що розігрується в Україні, то повинні зробити цю зброю доступною тим, хто використовуватиме її для нашої спільної оборони.

Україна може програти війну — не тому, що росіяни перемагають, а тому, що союзники України не дозволяють їй перемогти. Якщо ми заохочуємо українців боротися, не даючи їм при цьому інструментів, необхідних для перемоги, історія напевно дійде висновку, що росіяни були не єдиними, хто вчинив злочини проти України.