Майже половина ромської громади в Україні втекли за кордон після 24 лютого 2022 року, а ті, хто залишився досі страждають від бідності та дискримінації

Війна в Україні руйнівним чином вплинула на ромську громаду. Принаймні, половина її довоєнного населення втекла за кордон. Це значно більша частка біженців, ніж серед українців загалом. Про це йдеться в аналітичній публікації The Economist, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Елеонора Кулчар, директорка притулку для ромських біженців в Ужгороді каже, що багато хто виїхав «у пошуках нового та кращого життя, бо тут їх дискримінували і вони були бідні». Мало хто очікує, що вони колись повернуться. У багатьох із них немає паспортів чи посвідчень особи, тому вони, можливо, ніколи не зможуть повернутися, бо не доведуть, що є громадянами України.

На незаасфальтованій вулиці в районі Радванка в Ужгороді діти сміються та граються – це рідкісне видовище в Україні, оскільки багато людей не мають більше однієї дитини. Але в українських ромів, як і раніше, зазвичай великі сім’ї. Деякі діти ходять босоніж. Будинки в районі проживання ромів – старі і не підключені до електромережі та газу. Деякі будинки – порожні, їхні вікна розбиті, а власники давно поїхали.

Мирослав Горват, ромський депутат місцевої ради Ужгорода та лідер громади, каже, що до повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року у цьому районі проживало близько 3000 ромів. Сьогодні, за його оцінками, їх залишилося лише близько 1500, включаючи біженців з інших регіонів України.

Достовірних даних про чисельність ромів немає. Неофіційні оцінки до вторгнення РФ варіювалися від 200 000 до 400 000 осіб. Активісти та вчені вважають, що з того часу не менше половини ромів втекли. Роми завжди жили по всій країні, але Закарпатська область, столицею якої є Ужгород, традиційно була домівкою для цієї громади.

У притулку Кулчар проживає 64 особи, багато з яких сплять у тісноті в кімнаті, яка раніше була рестораном. Вона відкрила його за п’ять днів після російського вторгнення, коли ромські біженці, які прибували до Ужгорода, були вигнані з притулків, відкритих для решти населення. З того часу, за її словами, через її двері пройшло близько 3000 людей. Більшість відтоді залишили країну.

Роми риються у сміттєвих баках Ужгорода, забираючи їжу та все, що можна переробити. Вони стають жертвами дискримінації і їм важко знайти роботу, але Ужгородська муніципальна сміттєва компанія уже давно стала винятком. Однак зараз, каже Горват, багато ромів не хочуть працювати там, адже бояться ТЦК, які, за його словами, навіть «забирали людей зі сміттєвозів».

Багато ромів воювали і загинули, захищаючи Україну. Нещодавній звіт Roma Foundation for Europe засвідчив, що у 25% опитаних ромських сімей є чоловіки-військовослужбовці. Війна перевернула життя мільйонів людей в Україні, але роми, у переважній більшості – бідні і погано освічені, тому опинилися серед найбільш постраждалих. У багатьох немає належних документів, щоб мати доступ до чиновників та отримувати соціальне забезпечення. У звіті зазначено, що третина респондентів заявила, що мають проблеми з грошима.

Дмитро, який торгує дрібницями на блошиному ринку Ужгорода, каже, що має семеро дітей, тому мав отримати відстрочку від мобілізації. Однак, коли почалася війна, Дмитро і його дружина не були одружені і він не зміг довести своє батьківство, тому його будь-якої миті можуть відправити на війну.

Микола Палінчак, який викладає в Ужгородському університеті, пояснює, що низький рівень освіти змусив ромів у минулому перебувати у полоні громадських «баронів», до яких вони зверталися за допомогою, щоб отримати офіційні документи та знайти роботу. Це відчинило двері для експлуатації. Однак останніми роками влада «баронів» знижується завдяки поширенню євангелічних церков, що підтримуються Америкою, які надавали допомогу людям, яких основні церкви України здебільшого ігнорували.

У 2021 році уряд України ухвалив план допомоги ромам у боротьбі з дискримінацією. Але після війни навряд чи буде достатньо грошей, щоб витрачати гроші на це. Тим часом, антиромські настрої та забобони в Україні зберігаються. Українські батьки досі попереджають своїх дітей: якщо вони погано поводитимуться, то «їх віддадуть циганам в Ужгород».