Окупанти за допомогою погроз, шантажу, викрадення та побиття змушують місцевих педагогів викладати у школах за російською навчальною програмою

Українські вчителі на окупованих Росією територіях зіткнулися з болісним вибором між втечею або примусом до викладання за російською навчальною програмою. Про це йдеться у дослідженні Amnesty International, повідомляє Foreign Ukraine.

«Українські вчителі на окупованих територіях зазнавали погроз і образ. Перед ними стоїть суворий вибір: залишити усе і втікати або стати частиною російської системи освіти. Проукраїнських вчителів, які відмовляються виявляти лояльність та співпрацю, чекають викрадення, погрози, а також психологічне та фізичне насильство. Вкрай важливо, щоб ці серйозні порушення прав людини були повністю задокументовані та розслідувані відповідними національними органами, міжнародними організаціями та експертами, а винні були притягнуті до відповідальності», – заявила Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International.

Приховування професії через страх репресій

Вчителі, опитані Amnesty International, повідомили, що російська окупаційна влада активно розшукує їх. Одним із способів уникнути уваги окупаційної влади було приховування своєї професії вчителя.

«Я дуже боялася, що російські солдати дізнаються про мою професію. Тим більше, через предмет, який я викладаю. Вчителі української мови та історії України були їхніми головними ворогами. Я пояснила своїм дітям, що вони мають говорити всім, хто спитає, що я прибиральниця у школі», – розповіла Світлана, 38-річна вчителька української мови та літератури із Миколаївської області.

Так само Ольга, 40-річна вчителька історії з Харківської області, висловила свій жах, коли російські солдати обшукали її квартиру.

«Одного разу росіяни прийшли обшукувати мою квартиру. Я думала, що вони знайдуть заховані підручники історії, карти та всю українську історичну літературу, яка в мене була. […] Я бачила, як російські солдати громили школу. Перше, що вони зробили, це спалили всі українські книги, державні символи та карти», — згадує вона.

Примус до співпраці

Після вторгнення в Україну, російська окупаційна влада була сповнена рішучості знову відкрити школи до вересня 2022 року в усіх нещодавно окупованих регіонах. Вони почали з того, що викликали всіх учителів, що залишилися, в окупованих районах на зустрічі у травні 2022 року і чинили на них тиск, щоб вони відновили роботу.

Оксана, директорка школи у Херсонській області, розповіла Amnesty International про одну з таких зустрічей.

«Вони намагалися переконати мене протягом трьох годин. Вони не погрожували мені, але чинили психологічний тиск. Вони казали мені, що Херсонська область назавжди належить Росії і що Україна припинила боротьбу за нас. Вони обіцяли мені хорошу зарплату і попереджали, що рано чи пізно мені доведеться погодитись працювати на них, бо без доходу я не виживу. Був і емоційний шантаж. Вони казали, що я зраджу своїх дітей, якщо відмовлюся працювати», – розповіла Оксана.

Тим, хто не хотів співпрацювати, наказали звільнитися. Однак це не поклало край примусу. Представники російських окупаційних адміністрацій несподівано відвідували вчителів, що звільнилися, іноді по кілька разів на тиждень, і погрожували їм постійним безробіттям, відмовою у соціальній підтримці та медичній допомозі та включенням до так званих «чорних списків» осіб, яким не дозволено залишати окуповані території.

Тетяна, 56-річна вчителька із Запорізької області, розповіла Amnesty International, що невдовзі після її відмови повернутися на роботу до неї підійшла одна з її колишніх колег.

«Вона сказала, що я не розумію наслідків своєї відмови, що мене відправлять копати окопи на передовій я буду включена у «чорний список» і втрачу свій будинок. Я чула, як по селі ходять чутки, що я зрадила своїх учнів. Дехто радив мені взагалі не виходити з дому, тому що я можу зіткнутися з неприємностями», – розповіла Тетяна.

Вона все-таки втекла на територію, яку контролює український уряд. Згодом російські солдати увірвалися до її будинку і допитали її чоловіка про її місцезнаходження.

Погрози, побиття, шантаж та викрадення

Коли обіцянки високих зарплат та підвищень чи емоційний шантаж та погрози не змогли змусити українських вчителів співпрацювати, окупаційні сили вдалися до фізичного насильства та викрадення.

Олександр, 44-річний директор школи та вчитель географії із Запорізької області, поділився жахливим досвідом викрадення та побиття озброєними людьми за відмову відновити роботу.

«Вони вимагали, щоб я прийшов до школи і позував для фотографій із російською державною символікою. Вони хотіли використовувати ці фотографії пізніше [для шантажу] як доказ моєї співпраці та підтримки окупації. Незабаром після того, як я відмовився співпрацювати, до мене додому прийшли четверо озброєних людей. Двоє схопили мене і відвели до машини. Вони вдарили мене гвинтівками. Двоє інших чоловіків залишилися з моєю дружиною. Мене відвели на заднє подвір’я школи і знову вдарили. Вони називали мене «фашистом» та «нацистом». Вони погрожували мені, що цих фотографій буде достатньо, аби українська влада довела мою підтримку окупації і посадила мене до в’язниці. У мене не було вибору…», – наголосив Олександр.