Гібридна війна Росії проти України може поширитись на країни Близького Сходу

Це може включати все: від економічного поширення антиізраїльських бойкотів до політизації конфлікту в ісламських країнах і використання кібервійни як всередині регіону, так і за його межами

Близький Схід балансує на межі регіональної війни. Чим довше тривають такі війни, особливо коли вони зосереджені навколо давніх геополітичних гарячих точок, тим більший у них потенціал для поширення — не лише у військовому аспекті, але й у заплутаних сферах гібридної війни, де трапляються політичні, стратегічні та економічні вимоги. Про це йдеться в аналітичній публікації Євгена Чаусовського, старшого директора New Lines Institute на сторінках Foreign Policy, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Хоча початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року привернув увагу всього світу, війна тривала уже давно. Її початок припав на революцію Євромайдану у Києві у 2014 році, анексію Кримського півострова та підтримку промосковських сепаратистів на сході України. Спроби міжнародного посередництва та переговорів про припинення вогню виявилися безуспішними, що призвело до поступової ескалації напруженості між Росією та Україною, яка переросла у повномасштабну війну майже через десятиліття.

Гібридний вимір конфлікту став ключовим компонентом війни: від санкцій до кібератак та проксі-конфліктів між Москвою та Києвом, які виходять далеко за межі лінії фронту у Східній Європі.

Санкції та інші форми економічних обмежень були одними з інструментів, які найактивніше використовуються західними державами для тиску та ослаблення Москви без необхідності прямого військового втручання. Сполучені Штати та Європейський Союз запровадили тисячі санкцій проти Росії, зокрема проти окремих осіб, компаній та цілих секторів економіки. Для Вашингтона це також включало використання вторинних санкцій, покликаних покарати чи відмовити країни чи компанії у світі від взаємодії з цими санкціонованими суб’єктами.

Ці стратегії застосовувалися у різних країнах – від Китаю до Індії та Об’єднаних Арабських Еміратів – і змінили глобальні торгівельні та фінансові потоки, одночасно спонукаючи такі країни шукати лазівки та обхідні шляхи для пом’якшення свого економічного впливу.

Одним із показових прикладів є центральноазіатська держава Киргизстан. За даними Kyiv Independent, один із найбільших банків країни — MBank, який належить колишньому прем’єр-міністру Омурбеку Бабанову, співпрацює з російським Сбєрбанком, який потрапив під санкції ЄС та США. Один із механізмів, які ймовірно використовуються MBank для обходу санкцій, включає партнерство з Bank 131, дочірньою компанією Сбєрбанку, яка полегшує міжнародні платежі. На Бабанова також наклали санкції через те, що його компанія Asia Cement пов’язана з російською ядерною промисловістю.

MBank не єдиний. Інші великі киргизькі банки, включаючи RSK та Keremet, також перебувають у центрі уваги через потенційний обхід антикремлівських санкцій. Обидві фінустанови покладаються на послуги процесингового центру KartStandard та місцевої філії CSI, які фактично є дочірніми підприємствами російської CFT Group, компанії, на яку США наклали санкції у серпні 2024 року.

Якщо MBank та інші киргизькі підприємства продовжать свою взаємодію з російськими компаніями, що перебувають під санкціями, то можуть зіткнутися з вторинними санкціями з боку Вашингтона і ЄС, що призведе до фінансової ізоляції Киргизстану та втрати доступу до міжнародних ринків.

Євген Чаусовський

Ще однією ключовою сферою є кіберсфера. Кібератаки, звичайно, не нове явище, але вони дедалі частіше використовуються Києвом і Москвою проти військових об’єктів, урядових установ та критично важливої інфраструктури. Росія також використала кібератаки та кампанії з дезінформації проти західних прихильників України, особливо під час її спроб втрутитися у вибори у США у 2016 році, та не продемонструвала жодних ознак припинення подібної практики у поточному виборчому циклі.

Третя арена у гібридній сфері російсько-української війни набула форми проксі-конфліктів, де Близький Схід та Африка стали ключовими театрами. У випадку Близького Сходу Росія посилила підтримку антизахідних режимів з 2014 року, від втручання у громадянську війну в Сирії на підтримку Башара Асада у 2015 році до зміцнення співпраці з Іраном.

Ескалація напруженості на Близькому Сході останнім часом не завадила Москві надавати таку підтримку, оскільки Росія посилила економічні та військово-безпекові відносини з Іраном. В Африці проксі-війна Росії та України набула більш прямого виміру, особливо в регіоні Сахеля. Росія та Україна підтримують протиборчі сторони суданського конфлікту, причому російські найманці з групи Вагнера підтримують воєнізовані сили швидкої підтримки, тоді як Київ підтримує збройні сили Судану. Українські спецпідрозділи, як повідомляється, брали участь в ударах безпілотників по силах Вагнера у Судані, а Україна також звинувачувалася у наданні розвідданих повстанцям у Малі для нападу на чинні там збройні сили Вагнера. Такий крок спонукав Малі та Нігер розірвати дипломатичні відносини з Україною, тоді як Москва звинуватила Київ у відкритті «другого фронту».

Багатовимірний характер війни ускладнив спроби вирішити її дипломатичним шляхом, враховуючи величезну кількість гравців та їхню складну мережу конкуруючих інтересів.

На Близькому Сході може виникнути або посилитися подібна гібридна динаміка паралельно до військової складової конфлікту. Це може включати все: від економічного поширення антиізраїльських бойкотів до політизації конфлікту в ісламських країнах і використання кібервійни як всередині регіону, так і за його межами.

Зрештою, війна в Україні не показала меж, коли це стосується гібридних наслідків, при цьому різні аспекти зв’язку між учасниками — від енергетики до зерна і телекомунікацій — перетворюються на зброю у конфлікті. Це має бути застереженням для Близького Сходу. Чим довше цей конфлікт затягується, тим більше гравців він, ймовірно, втягне (прямо чи опосередковано) і тим серйознішими будуть наслідки. Без узгоджених зусиль щодо вирішення або, принаймні, пом’якшення конфлікту дипломатичним шляхом, гібридні компоненти російсько-української війни можуть спостерігатись на Близькому Сході — і далеко за його межами.