Єврокомісія оцінила готовність українського АПК до інтеграції з Євросоюзом у 2 бали за шестибальною системою: найнижче оцінено розвиток сільських територій – 1 бал, аквакультура та рибальство – 2 бали, безпечність виробництва продуктів харчування та стан фітосанітарного контролю – 3 бали

Україна є аграрною державою завдяки розмірам території та родючим землям. Її вступ до Європейського Союзу може стати викликом для всього європейського сільського господарства. Це продемонстрували останні роки, коли звільнення української продукції від мита дестабілізувало ситуацію на аграрних ринках деяких країн. Українське сільське господарство досі не відповідає вимогам ЄС. Єврокомісія оцінила готовність аграрної галузі України до інтеграції з ЄС на 2 бали за шестибальною шкалою. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Tygodnik Rolniczy, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У 2022 році, після нападу Росії на Україну, у правила торгівлі між Україною та Європейським Союзом були внесені значні зміни. ЄС відкрив свій ринок на основі повної лібералізації, без квот, мит та інших обмежень. Можна сказати, що Україна вже в ЄС, тому що цього потребувала її підтримка у цей складний період.

Після підписання Європейським Союзом угоди про асоціацію з Україною у 2014 році, частково скасовано мита на пшеницю, ріпак, соняшник і кукурудзу. Після початку війни у лютому 2022 року торгівлю з Україною ще більше лібералізували – кількісні квоти та ПДВ на цю продукцію скасували.

У підсумку, сусідні прикордонні країни фактично були заполонені продукцією з України. Якщо у 2021 році імпорт пшениці з України до Польщі становив 3,1 тисяч тонн, то у 2022 році – 523 тисяч тонн (зростання майже на 17 000%). Імпорт кукурудзи зріс майже на 30 000%, а ріпаку — на 670%. Важка ситуація була не лише у Польщі, але й у Словаччині, Угорщині, Румунії та Болгарії.

Тоді були запроваджено певні обмеження, зокрема ембарго на зерно, але виникли протести фермерів. На європейському рівні обговорювалось, які зміни внести у торгівельні відносини з Україною, щоб зменшити витрати європейських фермерів, особливо з прикордонних країн.

Європарламент продовжив безмитну торгівлю ЄС з Україною до 5 червня 2025 року. До того часу сільськогосподарські товари з України надходитимуть безмитно та безквотно. Водночас Єврокомісія запровадила автоматичний механізм захисту та імпортні квоти на особливо чутливу сільськогосподарську продукцію, тобто птицю, яйця, цукор, овес, кукурудзу, крупу та мед. Якщо імпорт цих товарів перевищить середній обсяг імпорту за друге півріччя 2021 року, а також за 2022-2023 роки, то будуть знову запроваджуватись тарифи.

Польща не планує додаткових обмежень до червня 2025 року, якщо не виникнуть надзвичайні ситуації, коли в якійсь сфері буде надмірний приплив українських товарів і стабільність ринку буде порушена.

Нині у сільськогосподарському виробництві України переважають зернові й технічні культури, призначені для експорту. Урожай 2021 року склав 32 млн тонн пшениці, 42 млн тонн кукурудзи та 9,4 млн тонн ячменю. Для порівняння, загальне виробництво держав-членів ЄС за цей період склало 130 млн тонн пшениці та 73,5 млн тонн кукурудзи.

Європа не хоче втрачати ринки збуту, які має сьогодні, але, безперечно, хоче використати економічний, виробничий та сировинний потенціал України. Отже, аграрна політика також повинна бути адаптована для підтримки європейського сільського господарства. Ймовірно, це буде політика, спрямована на формування внутрішньої конкурентоспроможності та самодостатності сільського господарства та посилення конкурентоспроможності на зовнішній арені.

Проте інтеграція України до Європейського Союзу вимагає адаптації правил роботи продовольчого ринку. Особливо це актуально, коли йдеться про екологічні та кліматичні вимоги. Україна не відповідає цим вимогам, принаймні, не впроваджує таких суворих стандартів виробництва продуктів харчування та розведення тварин, як у Європейському Союзі. Тому, якщо Україна хоче експортувати свою продукцію на європейські ринки, то їй доведеться змінити стандарти виробництва.

Якщо Україна приєднається до ЄС, то стане найбільшим отримувачем субсидій через розмір своєї території і масштаби сільськогосподарської галузі. За оцінками, Україна може розраховувати приблизно на 90 млрд євро. Переважна більшість фінансування на субсидії складається з прямих виплат фермерам залежно від розміру ферми. Це також може бути викликом через різницю у масштабах українських та європейських ферм. Площа ріллі українських сільськогосподарських підприємств (в середньому 485 га) значно більша, ніж в інших країнах-членах ЄС, наприклад, у Франції вона становить приблизно 30 га, а у Польщі менше 10 га.

Єврокомісія оцінила готовність українського АПК до повної інтеграції з Євросоюзом у 2 бали за шестибальною системою. Найнижче Єврокомісія оцінила розвиток сільських територій – 1 бал, а трохи краще – аквакультуру та рибальство (2 бали). За безпечністю вироблених продуктів харчування та станом фітосанітарного контролю, Україна знаходиться на середньому етапі підготовки (3 бали).

Миттєве приєднання такого великого виробника сільськогосподарської сировини до Євросоюзу, як Україна, спричинило б дезінтеграцію та проблеми на внутрішньому ринку ЄС. З іншого боку, європейське сільське господарство не є монолітом. Інтереси іспанських, італійських та португальських фермерів, ймовірно, відрізняються від інтересів польських або чеських фермерів. Отже, час для адаптації сільського господарства України до стандартів Євросоюзу, ймовірно, буде результатом політичного процесу і розтягнеться, принаймні на 10 років або більше.