Цифровий інструмент під назвою «Backup» дозволяє жертвам сексуального насильства розповісти свою історію за допомогою детальної анкети, а працівникам неурядових організацій надати їм допомогу, а також документувати та зберігати докази для можливого судового розгляду

Насильство над жінками під час збройних конфліктів є жахливою темою, але її часто забувають. Під час війни зґвалтування й тортури часто свідомо використовуються для послаблення суспільства. За понад 1000 днів війни проти РФ, українські прокурори задокументували понад 300 випадків зґвалтувань та інших форм сексуального насильства з боку російських військових. Про це йдеться в інформаційній публікації польського видання Onet, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Неурядові організації та органи влади збирають численні докази насильства для судових розглядів. Проте першочерговим є доступ постраждалих до медичної та психологічної допомоги.

«Відомо, що зґвалтування застосовувалися систематично, особливо на початку війни. Важливо також зазначити, що зґвалтування вчинялися не лише щодо жінок і дівчат, а й щодо деяких чоловіків. Це важливо відзначити. Але загалом, жінки та дівчата щоразу непропорційно страждають від війни. Ви бачите це, як в Україні, так і в інших регіонах світу», – зазначила Селін Барде, французька юристка та засновниця неурядової організації з промовистою назвою «Ми – не зброя війни».

Сексуальне насильство, яке російські солдати найчастіше застосовують проти українських жінок, стосується не лише самих жертв, але й їхніх родин. Наприклад, жінок, які не є військовими, часто ґвалтують, щоб «покарати» її чоловіка, який воює у Збройних силах України.

Атмосфера страху

«Є багато форм насильства. Коли ми говоримо про сексуальне насильство під час війни, ми маємо на увазі зґвалтування, але є й об’єктивні зґвалтування, наприклад, як інструмент тортур. Українські жінки багато говорять про страх зґвалтування, але навіть не треба ґвалтувати, потрібно просто створити психологічну атмосферу страху перед зґвалтуванням, особливо для жінок і дівчат, щоб ініціювати міграцію населення, а головне, тривалий терор», – каже Барде.

Громадська організація «Ми – не зброя війни» розробила цифровий інструмент під назвою «Backup», який дозволяє постраждалим привернути увагу до своєї справи та розповісти свою історію за допомогою детальної анкети. Це дозволяє працівникам неурядових організацій дізнатися, де знаходяться ці жінки, і надати їм допомогу, а також документувати та зберігати докази для потреб можливого судового розгляду.

Справа не лише у системі правосуддя

«Міжнародне право щодо сексуального насильства під час війни є конкретним. Тому це не проблема правової бази, навіть якщо її завжди можна вдосконалювати. В Україні вимагається багато часу через проблеми з доказами і часто одні свідчення суперечать іншим, тому доводиться думати про інші форми правосуддя», – наголошує Барде.

Причому йдеться не лише про справедливість. Також важливо вислухати історії жертв і дати їм можливість «розповісти світові про те, що вони пережили».

«Вони кажуть, що дуже важливо, аби їм повірили і їхня історія мала вплив на світ. Таким чином, вони показують, що існують. А потім ми маємо працювати над доказами і відшкодуванням, що включає виявлення винуватців. І це дуже складно», – підкреслює французька юристка.

Вона зазначила, що потерпілим важко показати вихід із травми та як повернутися до нормального життя. Йдеться про відновлення психічного здоров’я та психічну реконструкцію.

«Ми знаємо, що наслідки зґвалтування тривають протягом тривалого часу. Усі, хто пережив зґвалтування, часто говорять одне й те саме: «Я б хотів бути мертвим» або «Я мертвий усередині. Не можна все життя бути жертвою. Можна починати життя спочатку, можна продовжувати жити. Але це потрібно супроводжувати. Психічне здоров’я жертв — це те, що ще недостатньо висвітлюється і фінансується», — пояснює Барде.