Артем є співробітником ТЦК уже понад півтора року і коли вперше почав працювати, то відчував жалість та співчуття до своїх жертв, але зараз навчився контролювати власні емоції і тепер для нього – це просто робота

Щоранку 28-річний Артем, співробітник ТЦК після короткого інструктажу вирішує, куди разом з командою вони підуть: декого відправляють до кафе, ресторанів, навіть нічних клубів — у будь-яке місце, де можна знайти молодих людей боєздатного віку. Потім розпочинається складна робота. Про це йдеться у спецрепортажі The Telegraph, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Іноді це схоже на те, як мати справу із загнаним у кут щуром. Деякі чоловіки продовжують боротися навіть у машині. Ті, хто чинить опір, завжди погрожують помститися нашим хлопцям або їхнім сім’ям», — розповідає Артем.

Збройні сили України страждають від хронічної кадрової кризи, оскільки російська армія просувається найшвидшими темпами з початку війни.

Вашингтон тепер чинить тиск на Київ, вимагаючи знизити призовний вік з 25 до 18 років, щоб заповнити втрати на полі бою та протистояти наступу Росії.

Саме виживання України залежить від того, скільки додаткових чоловіків команда Артема зможе доставити в окопи і як швидко.

Робота ТЦК опинилася в центрі уваги через вірусні відеоролики в Інтернеті, на яких люди у камуфляжі зупиняють чоловіків на вулицях і забирають їх до армії.

Офіцери ТЦК, такі як Артем, зображуються як жорстокі і безжальні викрадачі, які готові піти на крайні заходи, щоб досягти своєї щомісячної квоти новобранців.

Багато чоловіків в Україні стали на облік в ТЦК, але інші ухилялися від цієї вимоги майже три роки, сподіваючись, що їх не завербують і вони не повернуться додому покаліченими або у мішку для трупів, як багато їхніх співвітчизників.

Деякі співробітники ТЦК вирушають на військові контрольно-пропускні пункти на ключових в’їздах та виїздах із міста, тоді як інші патрулюють вулиці та зупиняють усіх чоловіків, з якими стикаються.

«Деякі групи пересуваються містом на транспортних засобах у режимі постійного пошуку. У нас є райони, де наші групи працюють майже постійно — переважно транспортні вузли, але іноді ми залишаємо ці місця, щоб люди не звикли уникати їх», – зазначає Артем.

Також співробітники ТЦК часто працюють на входах на ринки, у парках, на пляжах, у кафе та на територіях біля фабрик чи інших підприємств, де працюють чоловіки.

«Через нестачу людей на фронті, ми не обираємо, кого зупиняти — тепер майже всі підлягають перевірці. Коли тільки почалась війна, я не зупиняв чоловіків, які здавалися «явно слабкими», але тепер усе змінилось. Навіть ті чоловіки, у кого все гаразд із військово-обліковими документами, однаково відчувають страх», — сказав він.

Зазвичай, це люди, які мають серйозні травми, що не дозволяють їм служити, а також студенти, волонтери та міжнародні журналісти.

Після того, як чоловіків доставляють у ТЦК, їх змушують пройти військово-медичне обстеження. Тих, хто його проходить, відправляють до навчального центру, аби підготуватися до відправки на фронт.

«Раніше ми дозволяли людям йти додому та збирати речі, але останнім часом вони не повертаються добровільно. Вони ховаються і не з’являються», – наголошує Артем.

Деякі чоловіки не мають можливості розповісти своїй сім’ї та друзям, де перебувають.

Одна жінка у Києві зазначила, що шукає свого колишнього хлопця, який зник безвісти кілька днів тому. Через декілька годин вона опублікувала у соцмережах іншу історію про те, що знайшла свого хлопця — його вже відправили на передову.

Telegram-канал під назвою «Погода у Києві», де люди публікують повідомлення про зустрічі з офіцерами ТЦК, має понад 104 000 передплатників.

«Чоловіки, які досягли віку, придатного для призову до армії, бояться вільно ходити вулицею. Якщо ви зайдете у київське метро, ​​то побачите молодь до 25 років, людей у ​​військовій формі або людей похилого віку, але не хлопців від 25 до 40 років, тому що ми боїмося. Я уникаю будь-яких непотрібних поїздок до центру Києва. Я відчуваю тривогу і боюсь будь-якої великої машини, що повільно рухається біля мене. Це серйозна проблема, тому що це дорога з одностороннім рухом. Ми не маємо конкретних термінів служби людей в армії, і коли вас забирають, то це назавжди. У багатьох випадках цей гіркий кінець настає дуже швидко», – розповідає 35-річний киянин, один із передплатників Telegram-каналу «Погода у Києві».

Артем є співробітником ТЦК вже понад півтора року і коли вперше почав працювати, то відчував жалість та співчуття до своїх жертв.

«Я навчився контролювати свої емоції і тепер для мене це просто робота. Я завжди маю аргумент: або вони, або я. Гадаю, що краще працювати на ТЦК, аніж ховатися від них», – резюмував Артем.