На офіційному урядовому рівні немає протоколів чи рекомендацій щодо сексуальної реабілітації ветеранів російсько-української війни, або навіть згадок про неї, тому багато лікарів беруть ініціативу у власні руки і самостійно проводять таку вкрай необхідну терапію

Коли 35-річна військова медсестра Тетяна Цимбалюк прийшла до тями у лікарняній палаті, то побачила свого хлопця, з букетом квітів. Він зробив їй пропозицію руки та серця, але вона відмовилася. Після серйозної травми їй ампутували ногу; тому вона турбувалася, що стане тягарем для нього. Про це йдеться у спецрепортажі CNN, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Я зрозуміла, що до ампутації була привабливішою. Я не була впевнена, що можу знайти спосіб виконати сімейну роль жінки», — пояснила Цимбалюк.

Вона була однією із перших українських військових, які отримали ампутацію після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Зараз через три роки майже 370 000 українських солдатів отримали поранення. Тисячі з них втратили одну чи кілька кінцівок.

Хоча український уряд не публікує офіційні дані про ампутації, у 2023 році та першій половині 2024 року у рамках державної програми протези отримали майже 20 000 ветеранів, а багатьом іншим допомогли приватні програми в Україні та за кордоном.

За останні два роки Україна запровадила протоколи фізичної та психологічної реабілітації для постраждалих у війні. Але сексуальна реабілітація для людей, які втратили кінцівки або отримали серйозні травми, значною мірою ігнорується.

Секс довгий час був табуйованою темою в Україні. Хоча сучасні українці більш відкриті у питаннях сексу, ніж за радянських часів, ця тема, як і раніше, неприємна для багатьох.

«У нашій культурі ми не маємо звички говорити про секс. Не всі люди можуть навіть вимовити це слово спокійно. Як правило, не прийнято розповідати незнайомцю або навіть партнеру про свої сексуальні проблеми. Чоловіки або жінки, які втратили кінцівки через війну, рідко просять про допомогу у такій делікатній темі. Якщо я питаю ветеранів про сексуальні проблеми, то вони зазвичай кажуть, що все гаразд. Лише деякі з них через деякий час, коли починають довіряти мені, можуть розповісти про свої проблеми», — зазначає Ганна Ревунець, військовий психолог і сексолог.

За її словами, на офіційному урядовому рівні немає протоколів чи рекомендацій щодо сексуальної реабілітації ветеранів війни, або навіть згадок про неї.

«Це важливо, тому що лікар зобов’язаний працювати відповідно до протоколу. Сексуальна реабілітація ніде не прописана, тому лікар може взяти на себе ініціативу, лише якщо ветерани цього забажають. Але більшість лікарів не готові говорити про це. Навіть для того, щоб переконати деяких лікарів у її значущості, потрібен час. Коли я розповідаю своїм колегам про важливість сексуальної реабілітації, то вони дивляться на мене як на божевільну. Хороший сексолог може допомогти багатьма способами. Я з’ясовую, що саме не так із пацієнтом. Я питаю, як людина почувається. Залежно від цього я даю поради — це можуть бути рекомендації про те, як і що робити з технічного погляду, чи якісь ліки приймати, чи потрібна психологічна допомога», – розповідає Ревунець.

«Мені говорили займатися сексом, але ніхто не говорив, яким чином»

Війна призвела до безпрецедентної кількості людей із травмами і до цього Україна виявилася не готовою. Відсутність будь-якої інформації про сексуальну реабілітацію спонукала українську некомерційну організацію Veteran Hub, яка займається підтримкою ветеранів війни та їхніх сімей, вивчити цю тему.

У 2023 році дослідники Veteran Hub провели 39 поглиблених інтерв’ю з пораненими солдатами та їхніми партнерами. Серед іншого, ветерани анонімно розповідали про своє сексуальне життя після поранення.

Дослідники виявили, що секс у багатьох з них змінився. Наприклад, після поранення деякі респонденти почали готуватися чи планувати сексуальні стосунки через фізичні зміни.

Один із ветеранів, які перебуває у тривалих стосунках, розповів про лікарів, які його лікували: «Мені сказали займатися сексом, але ніхто не сказав, яким чином. Якщо говорити про технічну частину, то це дуже важливо. Без доступних формальних ресурсів чоловікам доводиться передавати інформацію з вуст в уста».

У відповідь на висновки дослідників, Veteran Hub створив посібник для ветеранів про те, як відновити своє сексуальне життя після поранення.

«Ми побачили, що попит на цю тему великий. Після фізичної реабілітації люди починають запитувати, чи зможуть вони плавати у морі, кататися на лижах, ходити на побачення та займатися сексом. І зазвичай на ці запитання ніхто не може відповісти», – розповіла Катерина Скороход, керівниця проекту Veteran Hub.

Ольга Сердюк, виконавча директорка Фонду Олени Пінчук, який проводить програму сексуальної освіти у мережі реабілітаційних центрів Recovery, сказала: «Ми маємо розуміти, що поранена людина працює з різними фахівцями – хірургами, фізіотерапевтами, психологами – на шляху до реабілітації. Оскільки в Україні не вистачає сексологів, ці лікарі мають бути готовими до того, що людина відкриється і розповість про сексуальну реабілітацію».

Щоб розширити свої знання, Recovery запустив курс під назвою «Сексуальне життя» для навчання лікарів та інших фахівців, які працюють із українськими солдатами.

«Серйозна травма змінює життя не лише ветерана, але і його партнера. З якоїсь причини українське суспільство вважає, що хороша дружина має дбати про свого чоловіка самостійно, навіть якщо є можливість отримати допомогу. Жінка стає доглядальницею. Про який секс тоді може йтися?» — риторично запитує Сердюк, маючи на увазі, як тиск постійного догляду може знизити здатність подружжя досліджувати шляхи сексуального задоволення.

Навіть якщо йдеться про повну дисфункцію чи відсутність статевих органів, людина (яка отримала травму) все одно може відчувати оргазм із задоволенням. Потрібно працювати зі своїми фантазіями, а також вивчати своє тіло.

«Людям треба навчитися приймати себе по-новому, вірити у свою цілісність, своє тіло», – радить Сердюк.

Вибираючи життя замість страждань

Серед тих, хто відвідав курс «Сексуальне життя» у реабілітаційних центрах Recovery, був Олександр Баталов, командир піхотного підрозділу, який у цивільному житті працював остеопатом, але втратив ногу у жорстокому бою на передовій.

«Спочатку з такою травмою хочеш, щоб на тебе ніхто не дивився. Але моя дружина надала мені величезну підтримку. Так що я взяв себе в руки. Я вибрав життя, а не страждання. Психолог дуже допоміг мені», – стверджує Олександр.

За його словами, в українських лікарнях дуже мало сексологів, але чоловіки, які зазнали серйозних травм, говорять один з одним про секс, і це важливо.

«Але потрібні фахівці, з якими можна поспілкуватись на таку тему. Якщо я вижив, то маю жити. Незважаючи на травму, моє життя залишається цікавим», – каже Баталов.

Те саме стосується Цимбалюк, яка вирішила жити повноцінним життям, незважаючи на ампутацію. Її хлопець не здався і знову зробив їй пропозицію руки та серця.

Після кількох місяців реабілітації у Німеччині, а згодом в українському реабілітаційному центрі Superhumans, Тетяна врешті-решт вийшла заміж, зрозумівши, що «вона сповнена кохання, яке хоче втілити». Чотири місяці тому у неї народилася перша дитина.

«Я не приховую свій протез. Я живу повноцінним життям. І я щаслива», – констатує Тетяна Цимбалюк.