Закриття шахти поставило Україну у небезпечне становище: імпорт коксівного вугілля для компенсації втрат буде дорогим та ускладненим логістичними перешкодами, що стане додатковим навантаженням на крихку економіку, а також зумовить скорочення проектів в оборонній промисловості

Була пізня ніч, коли 40-річний Антон Телегін їхав до великої вугільної шахти неподалік Покровська, використовуючи темряву, щоб ухилитися від російських безпілотників. Він хотів отримати зарплатню для себе та кількох колег-шахтарів. Але ця поїздка, наступного дня після Різдва, відчувалася по-іншому: російські війська стояли біля однієї з далеких воріт шахти, і він розмірковував над тим, чи це буде його остання поїздка на робоче місце, де він відпрацював 18 років. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Два дні тому після обстрілів перестала працювати електропідстанція на шахті. Деякі шахтарі вирішили її покидати, забравши свої рушники та шампунь із роздягалень.

З Різдва Телегін не повертався на шахту і зараз він перебуває у Києві. Компанія «Метінвест», якій належить шахта, оголосила про її закриття і це поклало край відчайдушним спробам України підтримувати її роботу до останнього моменту. Це була остання шахта в Україні, на якій видобували коксівне вугілля — необхідне паливо для сталеливарної промисловості країни і, зрештою, для її військових дій.

Шахтарям, які залишилися, незважаючи на небезпеку, «Метінвест» запропонував підвищення зарплати. Аби дістатися до шахтарських районів, розташованих найближче до фронту, їм доводилося йти багатокілометровими тунелями, що захищали їх від атак. Обстріл часто призводив до відключення електроенергії, замикаючи їх під землею на кілька годин.

«Обстріли тривають постійно, і вони зовсім близько. Залишилися тільки найвитриваліші робітники», – стверджує Максим Растягаєв, керівник гірничодобувного підрозділу.

Наразі очікується, що закриття шахти викличе шокові хвилі в українській економіці.

За прогнозами Олександра Каленкова, голови асоціації виробників сталі України, виготовлення сталі скоротиться більш ніж удвічі, з 7,5 мільйонів тонн у 2025 році до менш ніж 3 мільйонів тонн у 2026 році. Це вплине на торгівлю – метал та сталева продукція були другим за величиною експортним товаром України у 2024 році і тепер зменшаться податкові надходження до бюджету, а збройні сили залишаться без необхідних матеріалів для виробництва броні.

Шахта біля Покровська — не перша, яка припинила свою діяльність під тиском Росії, але — це історія української стійкості: після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році видобуток вугілля відновився до 3,2 мільйонів тонн у 2023 році, наблизившись до довоєнного рівня. Крім того, багато жителів повернулися до Покровська, сподіваючись, що перебіг війни зміниться на користь України.

Шахта була економічною артерією цього району. У 2023 році «Метінвест» найняв на об’єкт близько 4500 осіб, багато з яких провели там більшу частину свого трудового життя.

«Я шахтар. Я не вмію нічого іншого. Все, що я знаю, — це як добувати вугілля», — сказав 35-річний Юрій Нестеренко, який відпрацював 10 років.

Оплата була гарною, а гірничодобувні об’єкти «Метінвесту» відображали почуття турботи. Ще улітку 2024 року шахта могла похвалитися квітниками, фонтанами та православною каплицею, прикрашеною золотими іконами та хитромудрими стелями, пропонуючи атмосферу усамітнення для молитов шахтарів.

Однак до кінця літа 2024 року з’явилися перші ознаки небезпеки. Російські наступи на сході інтенсифікували мобілізаційну кампанію, яка залишила шахту без чоловіків.

«Всі сподівалися, що українські солдати витримають. Деякі співробітники почали щодня стежити за картами поля бою, відстежуючи просування росіян», – розповів інженер В’ячеслав Дрига, який покинув шахту восени 2024 року і зараз перебуває у Харкові.

Наприкінці вересня 2024 року, внаслідок ударів по шахті загинули чотири робітниці: дві були у пральні, а дві інші чекали на автобусній зупинці. Смерть викликала у персоналу страх, змусивши багатьох евакуюватись із Покровська.

З того часу шахтарі розповідали, що обстріли ставали дедалі частішими. Деякі воліли добиратися до шахти на своїх машинах, а не автобусом, щоб краще ухилятися від безпілотників, які з’являлися над ними. Шахту №3, яка розташована найближче до лінії фронту, у селі Піщане, почали регулярно обстрілювати.

На початку грудня 2024 року, коли шахта №3 стала надто небезпечною для використання, шахтарі почали спускатись через інший ствол, який розташований на заході. Звідти вони мали пройти дві години й кілька кілометрів підземними тунелями, щоб дістатися до вугільних вибоїв під шахтою №3. Щоб повернутися назад, шахтарі мали проїхали конвеєрними стрічками, які транспортують свіжодобуте вугілля.

Це була небезпечна робота. Системи електропостачання та вентиляції іноді виходили з ладу через обстріли, змушуючи шахтарів евакуюватися. Проте, незважаючи на бої, що вирували нагорі, вони все одно відчували себе у більшій безпеці під землею.

Підтримка роботи шахти якомога довше була критично важливою для «Метінвесту», який покладався на коксівне вугілля для виплавки залізної руди у сталь на своїх заводах на заході. Сталь використовується для виробництва рейок для українських залізниць, а також бронежилетів та касок солдатів. У січні 2025 року «Метінвест» розпочав виробництво захисних броньових пластин для американських систем ППО Patriot, які захищають українське небо.

«Ми як другий фронт, працюємо заради перемоги», — каже Телегін про шахтарів та сталеварів.

Але до середини грудня 2024 року Телегін та його колеги знали, що цей другий фронт руйнується. Російські війська наблизилися на відстань півтора кілометрів до шахти №3 і це викликало побоювання, що вони можуть захопити її та використати тунелі, аби оминути українські позиції. У відповідь шахтарі, які працюють із військовими, почали бурити свердловини під шахтою, щоб закласти вибухівку.

Через кілька днів, 20 грудня 2024 року, шахта була підірвана.

«Все звалилося, і тепер це просто скелі», – підкреслює Телегін.

Менеджер «Метінвесту» на умовах анонімності повідомив, що вибухівку також було закладено у двох інших шахтах підприємства, розташованих на захід, біля сіл Котлине та Вдале, які сьогодні залишаються під контролем України. Незрозуміло, чи вони були підірвані.

«Із 7000 тонн вугілля на день влітку 2024 року видобуток впав до понад 2000 тонн вугілля на день до середини грудня 2024 року. Обстріл на електропідстанції напередодні Різдва завдав останнього удару: шахта закрилася, а виробництво впало до нуля», – зазначив менеджер «Метінвесту»

Закриття шахти поставило Україну у небезпечне становище. Імпорт коксівного вугілля для компенсації втрат буде дорогим та ускладненим логістичними перешкодами, пов’язаними із війною. Це стане додатковим навантаженням на крихку економіку, а також зумовить скорочення проектів в оборонній промисловості, таких як виробництво броні для систем Patriot.

Із 1000 шахтарів, які залишалися до кінця, багато переїхали до міст, більш віддалених від фронту, таких як Київ, Харків та Дніпро. Деякі з них уже знайшли нові робочі місця на заводах, тоді як інші залишаються невпевненими у своїх перспективах.

40-річний Растягаєв, який провів половину свого життя, працюючи на шахті, наголосив, що було «дуже боляче» залишати шахту, яку він допомагав будувати та розвивати.