Сьогодні понад 40 країн світу створили гуманітарні організації з розмінування за підтримки ООН і HALO Trust – одна з найбільших

Минулого літа я прямував за Метью О’Калаганом, польовим офіцером гуманітарної організації з розмінування HALO Trust, уздовж вузької лінії дерев у плоскій, відкритій сільській місцевості північно-східної України, за кілька кілометрів від Харкова. Ми зупинилися перед ділянкою порослої трави, обгородженою червоно-білою стрічкою. О’Каллаган вказав униз на зелений металевий кілочок. До кілочка була прикріплена розтяжка, а до розтяжки була прикріплена, ймовірно, протипіхотна міна ОЗМ-72. Я з тривогою оглянув траву, щоб побачити, де вона може бути. Більш ніж за 500 футів від нас, прихована під деревами, знаходилась занедбана російська траншея. Саме її мала захищати міна, хоча солдати, які колись її займали, давно звідти пішли. Сапери поки що знайшли дві ОЗМ й три гранати на розтяжках. Третя ОЗМ була підірвана собакою, яка загинула на місці. Про це йдеться у спецрепортажі The New Yorker, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

OЗМ-72 – це осколкова міна зі снарядами, які вистрибують. Коли хтось доторкається розтяжки, то металева каністра розміром з пінту вибухає у повітря градом уламків, який може вбити людину, що стоїть на відстані до 80 футів. ОЗМ — одні з найбільш смертоносних мін, які російські війська використали в Україні з того часу, як Володимир Путін розпочав вторгнення у лютому 2022 року. Вони також є одними з найнебезпечніших для знешкодження. Влітку 2023 року сапер HALO загинув від однієї із них на півдні України; ще двоє саперів отримали поранення у тому ж інциденті. Сапери під Харковом не хотіли ризикувати. Вони планували скосити траву навколо розтяжки за допомогою Robocut T800, промислової газонокосарки з дистанційним керуванням на танкових гусеницях вартістю 80 000 доларів, сподіваючись підірвати будь-які міни. О’Каллаган сказав, що T800 може витримати лобовий удар ОЗМ.

На дальньому кінці лінії дерев, поруч із нещодавно прибраним пшеничним полем, жовті кілочки відзначали місце, де було знайдено чотири протитранспортні міни TM-62. Неподалік сапер у синьому захисному жилеті та захисному щитку для обличчя повернув металошукач над чимось, схожим на червону фішку для покеру. Переконавшись, що сигнал є, сапер став навкарачки і почав повільно розкопувати це місце за допомогою лопатки. О’Каллаган не очікував, що сапер викопає якісь TM-62 — чотири, знайдені раніше, були лише частково закопані, — але, щоб бути у безпеці, він мав досліджувати кожен сигнал, навіть якщо вони, як виявилося, виходили від чогось такого нешкідливого, як заглушки від банок із газованим напоєм. О’Каллаган вказав на дві лінії дерев далеко, де група дослідників знайшла докази наявності ще кількох мін. «Тут багато роботи», — сказав він.

Хоча президент США Дональд Трамп пообіцяв швидко покласти край війні після вступу на посаду, та сама повільна, монотонна робота ведеться по всій території України — і вона триватиме ще довго після закінчення бойових дій. Територія України забруднена мінами і так званими вибухонебезпечними пережитками війни, такими як касетні боєприпаси, ракети, реактивні гранати, артилерійські та мінометні снаряди. Світовий банк оцінює, що розмінування України коштуватиме 34,6 мільярдів доларів, або 20% валового внутрішнього продукту країни.

А потім людські жертви. Міни та вибухонебезпечні залишки війни в Україні вбили 321 мирного жителя і поранили 774 людини з початку російського вторгнення. (Серед них, 16 дітей загинули та 88 дітей отримали поранення.) Особливо постраждали українські фермери. Група дослідників з NASA виявила, що у 2024 році 5,9 мільйона акрів — або майже 8% орних земель України було заміновано, що призвело до втрати врожаю на суму понад 1 мільярд доларів, чого вистачило б, щоби прогодувати мільйони людей протягом року. Микола Калатай, 36-річний фермер, який живе зі своєю дружиною та двома дітьми, 16-річною донькою та 11-річним сином, у селі за десятки кілометрів на південний схід від Харкова, розповів, що не міг обробляти своє поле соняшника з 2021 року. У 2022 році, у перші дні війни, російські війська захопили поселення. Вони встановили артилерійську позицію на місцевому тартаку і зайняли будинки місцевих мешканців, які втекли. Калатай та його родина застрягли там на місяць. За його словами, лише після того, як вони підкупили російського офіцера електробритвою, їм дозволили виїхати. Вони вирушили на захід України, де зупинилися у дядька його дружини. Калатай повернувся до села 12 вересня 2022 року, за кілька днів після його звільнення. Його сім’я приєдналася до нього у грудні 2022 року.

Того дня, коли я зустрів Калатая, він притулився до капота білого фургона, припаркованого перед його будинком. Лобове скло фургона було тріснуте і мало два кульові отвори. Будинок був пошкоджений: вікна розбиті, частини даху обвалилися. «Я сам його полагодив», — сказав Калатай. Він провів мене довкола дому, до купи дров. Він витяг з неї іржавий шматок артилерійського снаряда, який знайшов на своїй капустяній грядці. «Поле було вкрите такими речами», – сказав він. На полі соняшників він знайшов чотири суббоєприпаси, що не розірвалися, від ракети. Він повідомив про них у HALO і чекав, коли організація відправить команду з утилізації. Тим часом він сказав своїм дітям триматися подалі від поля та уникати кущів та високої трави. «Слава Богу, що вони не постраждали», – сказав він.

У 1945 році наприкінці Другої світової війни, по всій Європі було встановлено понад 100 мільйонів мін. Щоб знешкодити їх, такі країни, як Франція, Данія та Нідерланди часто вдавалися до послуг німецьких військовополонених. Тисячі з них загинули. Женевська конвенція 1949 року забороняла використання військовополонених для розмінування. Добре, що на той час більшість мінних полів у Європі вже було розміновано. Протягом десятиліть після цього, розмінуванням займалися, якщо взагалі займалися, національні військові. Тільки коли Радянський Союз розпочав виведення військ з Афганістану у 1988 році, Організація Об’єднаних Націй вирішила втрутитися. Афганські військові перебували у сум’ятті, а радянські військові відмовлялися що-небудь робити з мільйонами мін, які вони встановили. За допомогою країн-донорів, ООН організувала двотижневі навчальні курси з основ розмінування. У курсах взяли участь понад 10 000 афганських біженців, що призвело до створення першої у світі гуманітарної програми з розмінування.

Сектор отримав величезний рекламний імпульс, коли 15 січня 1997 року 28-річному менеджеру програми HALO Полу Геслопу було доручено провести принцесу Діану через мінне поле в Анголі. Візит потрапив до заголовків світових мас-медіа. Через 11 місяців — і через три місяці після смерті Діани — 122 країни підписали те, що стало відомо як Оттавський договір, який забороняє використання, виробництво, накопичення та передачу протипіхотних мін. З того часу кількість країн, які підписали цей документ, зросла до 164; Україна – одна з них. Відомими ухилянтами є США, Китай, Індія, Іран, Ізраїль, Пакистан та Росія.

Сьогодні понад 40 країн світу створили гуманітарні програми з розмінування за підтримки ООН та груп з розмінування. HALO Trust – одна з найбільших, але є й сотні інших подібних організацій. Нині в Україні діють 73 з них. 19 листопада 2024 року адміністрація експрезидента США Джо  Байдена оголосила, що поставить Україні протипіхотні міни, аби допомогти зміцнити оборону країни на передовій. Ці міни призначені для самознищення після закінчення певного періоду часу — це зроблено для запобігання жертвам від мін, встановлених на полях битв, що давно не використовуються. Навіть якщо до кінця війни не залишиться жодної робочої міни — велике «якщо», — Геслоп сказав, що розчищення лінії фронту «буде страшенно пекельним завданням».

Ніхто не знає скільки часу триватиме розмінування України. Заступник міністра економіки України Ігор Безкаравайний, який займається гуманітарним розмінуванням і сам втратив нижню частину лівої ноги через російську міну під час бойових дій на Донбасі у 2015 році, сказав, що деякі регіони країни, швидше за все, залишаться закритими на невизначений термін. «Ймовірно, у нас буде своя Зона Руж», – сказав він, маючи на увазі район на північному сході Франції, який був настільки сильно замінований після Першої світової війни, що французький уряд визнав його непридатним для проживання. Жорстока іронія полягає в тому, що деякі міни могли бути встановлені самими українцями. Human Rights Watch знайшла докази того, що у вересні 2022 року українські війська використали протипіхотні міни біля східного міста Ізюм, коли російські війська окупували цей район, порушивши Оттавський договір. Навіть просто отримати американські міни, не кажучи вже про їхнє використання, було б ще одним порушенням. Коли я поставив це питання Безкаравайному, він сказав, що інформація, пов’язана із можливим застосуванням протипіхотних мін українськими збройними силами, засекречена. «Ми намагаємося зрозуміти, як боротися з ворогом, який має необмежені людські ресурси, а також з’ясовуємо, як бути в рамках договору та дотримуватися міжнародного права», – зазначив чиновник.

Після візиту до Харкова, я вирушив до Миколаєва, який російські війська оточили взимку та навесні 2022 року. Більше половини його населення втекло. На той час, як я приїхав, росіяни були відкинуті на лівий берег Дніпра і місцеві жителі почали відновлювати місто. На вулицях й тротуарах міста те, що, вочевидь, було воронками від суббоєприпасів, було залито яскравою фарбою, а під нею українською мовою були написані слова «Ми пам’ятаємо». У Миколаєві я зустрівся з однією з команд HALO, що спеціалізується на знешкодженні вибухонебезпечних предметів (E.O.D.). Керівником команди була 33-річна жінка на ім’я Наталя, яка попросила мене не називати її прізвище, бо її сім’я живе на окупованому Росією Сході. Наталя – колишня модель. Вона приєдналася до HALO у 2020 році як перекладачка. Навесні 2022 року, коли більшості українських чоловіків віком від 18 до 60 років було заборонено залишати країну, вона та ще сім українських жінок отримали фінансування на двомісячний курс навчання зі знешкодження боєприпасів у Косово. «Це була хороша можливість. Я хотіла зробити щось корисне для своєї країни», – зазначила вона. Восени 2024 року Наталія повернулася до Косово ще на два місяці навчання, і зараз вона володіє сертифікатом для утилізації мін, ракет, артилерійських та мінометних снарядів, суббоєприпасів, гранат та стрілецької зброї.

Об’єкт, який вона та її команда мали знищити того дня, коли я супроводжував їх, був хвостом 85-міліметрової протитанкової ракети PG-7, типу реактивної гранати. Дослідницька група виявила його на насипі, що розділяє два поля. Мене туди відвіз Тоні Балланс, глобальний технічний консультант HALO, який перебував в Україні протягом семи тижнів, щоб керувати командами E.O.D. організації. Балланс – ветеран британської армії; він прослужив у Корпусі королівських інженерів 37 років. «Багато людей думають, що E.O.D. – це сексуально», – сказав він. Але це не так. Ви витрачаєте багато часу на копання ям і наповнення мішків піском».

Коли ми прибули на піщаний вал, Наталя відправила двох із чотирьох членів своєї команди зробити саме це посеред безплідного поля на протилежному боці дороги. Вона взяла із собою двох інших, щоб зібрати хвіст ракети. Балланс пояснила, що рухатися безпечно, тому що до нього не прикріплена боєголовка чи підривник; все, що там було, це двигун та фунт твердого палива, речовини, яка запускає ракету з пускової установки. Аби переконатися, що хвіст не замінований, Наталя прив’язала до нього мотузку, відійшла більш як на 150 футів і потягла. Нічого не сталося. Ми зачекали 10 хвилин. Як і раніше, нічого не трапилось. «Все чисто», – сказала Наталя. Вона пішла забрати хвіст ракети, поклала його у червоний полотняний мішок і перенесла через дорогу.

У ямі, яку викопали члени її команди, був порожній металевий корпус від більшої ракети, яку вони знайшли в цьому районі. Наталія поклала передню частину PG-7 усередину корпусу та оточила його мішками з піском. Потім вона взяла паличку терміту — суміші алюмінієвого порошку та оксиду заліза, що горить при температурі до 450 градусів за Фаренгейтом, що становить майже половину температури поверхні Сонця, — і помістила її перпендикулярно до хвоста ракети. Вона прикріпила до термітного кабелю пусковий трос і рушила назад на дорогу. Вона прикріпила до іншого кінця троса спусковий гачок на батарейках. «Приготуватися до вибуху», – сказала вона. «Три, два, один». Вона натиснула кнопку «Вогонь». З ями пролунав раптовий свист, за яким пішов стовп диму. Паливо горіло 19 секунд.

Наталія зачекала 30 хвилин, перш ніж збирати те, що залишилося від хвоста ракети. Він розвалився на дві частини. «Досі гарячий», – сказала вона, піднімаючи їх. Вона зробила кілька фотографій на свій телефон та викинула уламки на спеціальну купу металобрухту на узбіччі дороги. Потім вона та її команда повернулися до офісу у Миколаєві, щоб написати звіт. Це було все, що вони встигли зробити того дня.

Перш ніж повернутися до Миколаєва, ми з Баллансом поїхали до найближчого села Безіменне. Нашим гідом був керівник групи з дослідження HALO у цьому районі Руслан Рябець. «Ми знайшли тут усе», – сказав Рябець і продовжив перераховувати шість типів російських протипіхотних мін і три типи російських протитранспортних мін. Я запитав, чи були вбиті або поранені ними якісь мирні жителі. Він відповів, що кілька місяців тому чоловік із сусіднього міста Снігурівка збирав дрова у Безіменному, коли наступив на фугасну міну ПМН-2. «На щастя, він тільки втратив ногу», – зазначив Рябець. У Безіменному до війни жило 67 чоловік. Майже всі будинки у селі були зруйновані. У небагатьох, які ще стояли, були дахи, вікна, а у деяких випадках і цілі стіни. Електричні дроти звисали з бетонних стовпів, а стріляні гільзи та ракети валялися на землі. Я не сумнівався, що міни були скрізь навколо нас, заховані серед дерев та полів, що оточували село. «Вони – ідеальні солдати», – сказав Балланс, цитуючи фразу лідера Червоних кхмерів Пол Пота. «Їм не треба спати. Їм не треба їсти. І вони виконуватимуть свою роботу десятиліттями».