У Великій Новосілці бронетехніка грала мінімальну роль: натомість у бою брала участь піхота — невеликі російські групи по три, чотири, п’ять осіб, відправлені вперед хвилями. Більшість із них швидко та криваво загинули. Але декому вдалося зайняти нові позиції та перемістити бій ближче, змусивши українців відступити

Останній бій за невелике місто Велика Новосілка на Донбасі тривав шість днів, хоча результат був очевидний задовго до цього. Ситуація стала критичною на початку 2025 року, коли російські війська відразу ж зайняли села на північному сході та заході, затиснувши українських захисників із трьох сторін. До 23 січня 2025 року вузький коридор до так званої ізольованої кишені, став непрохідним. Наказ відступати прийшов тоді, коли опустився туман. Це було кошмарне завдання, яке треба було виконати пішки, під небом, наповненим безпілотниками, і через річку. Сюжети російських пропагандистських телеканалів свідчать про те, що багатьом українським військовим це не вдалося. Про це йдеться в аналітичній публікації The Economist, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Невелика перемога Росії у Великій Новосілці (населення якої до війни складало 5000 осіб) відбулась за знайомою схемою: нещадні атаки піхоти, нищівні втрати, провал української оборони та їхній остаточний відступ. Безпосередня увага підрозділів, які там билися, тепер, ймовірно, переміститься на Покровськ – це набагато більший логістичний вузол, який Росія атакувала з різною інтенсивністю протягом останніх шести місяців. Бої там уже змусили українців залишити важливу шахту з видобутку коксівного вугілля, яка раніше забезпечувала половину потреб вітчизняної металургійної промисловості. Російські війська також просуваються неподалік місця корисних покладів літієвої руди.

План Кремля, ймовірно, залежить від того, де він зможе швидко просунутися. Мінімальною вимогою його «спеціальної військової операції», мабуть, як і раніше, є окупація всього Донбасу (включаючи Луганську та Донецьку області), відновлення контролю над Курською областю Росії, яку Україна частково окупувала, та утримання «сухопутного мосту», захопленого на початкових етапах війни. У Курську Росія ще не повернула собі ініціативу, незважаючи на те, що розгорнула збройні сили, які доповнюються північнокорейськими бійцями і, за чисельністю у 62 000 осіб, можливо, втричі більше від українського угруповання. Тим часом на Донбасі витіснити Україну з міст, які добре захищені, буде непросто. Відкриті поля безпосередньо на захід від Покровська та психологічно руйнівний ривок у Дніпропетровську область можуть виявитися привабливішими.

Сучасне поле бою, на якому домінують безпілотники, які шпигуть, вистежують та завдають ударів, швидко змінює характер бойових дій. Наприклад, у Великій Новосілці бронетехніка грала мінімальну роль.

«Один із наших танків виповз неподалік лінії фронту. Десять безпілотників атакували і майже одразу ж підпалили його», — зауважує капітан Іван Секач, офіцер 110-ї бригади України, яка обороняє місто.

Натомість у бою брала участь піхота — невеликі російські групи по три, чотири, п’ять осіб, яких відправили вперед хвилями. Більшість із них швидко та криваво загинули. Але декому вдалося зайняти нові позиції та перемістити бій ближче, змусивши українців відступити.

Російська тактика не динамічна, але завдає Україні безліч проблем. Простіше кажучи, Росія має піхоту, а Україна її не має. Проблеми з мобілізацією та дезертирством сильно вдарили по резервах України.

«Ми щосили намагаємося заповнити наші втрати на полі бою. Росіяни можуть кинути батальйон солдатів на позицію, яку ми укомплектували чотирма або п’ятьма солдатами», — стверджує полковник Павло Федосенко, командувач українського тактичного угрупування на Донбасі.

Бригади ЗСУ, що становлять лінію фронту на Донбасі, постійно недоукомплектовані, перебувають під тиском і розпадаються.

«У нас більше немає тактики, окрім як затикати дірки. Ми кидаємо батальйони у хаотичний безлад та сподіваємося, що зможемо якось зупинити це», – наголошує командир у відставці із позивним «Купол», який до вересня 2024 року очолював бригаду, що воює на сході Донбасу.

Увага світу зараз зосереджена на переговорах, які ще не відбулися; на суперечливих сигналах від адміністрації Дональда Трампа, які одного прекрасного дня виглядають позитивно для України, а в інший день — не дуже. Для тих, хто воює, порядок денний менш абстрактний. Поки лінія фронту продовжує рухатися, у Путіна, схоже, мало причин йти на компроміс.

«У росіян не закінчиться зброя найближчим часом. У них є принаймні рік, можливо, два, щоб продовжувати воювати так, як вони це роблять. Військово-промисловий комплекс залишається «священною коровою» для Кремля і буде захищений від можливих економічних вітрів, інфляції чи санкцій. Тим часом Північна Корея постачає РФ дефіцитні товари, такі як гарматні стволи та артилерійські системи. Росія показала, що може функціонувати у повністю замкнутому циклі», – зазначає Андрій Черняк, офіцер розвідки.

Три роки виснажливої ​​боротьби, і досі незрозуміло, чи зможе Росія перетворити свої численні тактичні досягнення на щось більше, аби глибше просунутися за позиції України і викликати справжнє занепокоєння. Черняк вважає це малоймовірним: «Ми бачимо їхні резерви, їхні ракети, їхню броню — і цього недостатньо. Поки що ні».

За словами Секача, у Великій Новосілці російські бронетанкові колони не раз проривалися та опинялися за українською обороною, але не усвідомлювали цього. Загублені та дезорієнтовані, вони повернули назад.

«Російська армія не винагороджує розумних людей і це моє єдине пояснення. Але ми не можемо розраховувати на те, що так буде й надалі», – резюмує Секач.