Як російські окупанти понад 10 років знущаються над кримськими татарами

За даними правозахисних організацій, із 208 «політичних» в’язнів у Криму, 125 є кримськими татарами. Багато заарештованих татар місяцями або навіть роками чекають на судові процеси, а засуджені за звинуваченнями від «тероризму» до «дискредитації російської армії» часто опиняються у віддалених сибірських тюрмах. Десятки татар були викрадені та вважаються загиблими. Сотні кримських татар були заарештовані або зазнали обшуків у своїх домівках. Кримськотатарські підприємці стикаються із тиском, шантажем і експропріаціями

20 грудня 2024 року президент України призначив Нарімана Джеляла новим послом України у Туреччині після того, як він зазнав такої ж жорстокої долі, що й багато інших кримськотатарських активістів. Про це йдеться у спецрепортажі Al-Jazeera, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

17 років ув’язнення за начебто «контрабанду вибухівки» та «організацію диверсії» з метою підриву газопроводу. Такий вирок у 2022 році отримав Наріман Джелял — лідер кримськотатарської громади на окупованому півострові. Україна засудила це рішення як сфабриковане та політично мотивоване, заявивши, що судовий процес був організований Кремлем.

44-річний Джелял відкинув усі звинувачення. Він зазначав, що його могли звинуватити у чому завгодно — від «сепаратизму» до «замаху на конституційний лад Росії».

Такі ж звинувачення висувалися проти тисяч кремлівських критиків і мусульман у Чечні, Дагестані та інших переважно мусульманських регіонах Росії.

Проте у випадку із Джелялем він та інші кримськотатарські активісти вважають, що Кремль цілеспрямовано обрав звинувачення у «диверсії» як привід для подальших репресій проти активістів Меджлісу — неофіційного кримськотатарського парламенту — та всієї кримськотатарської громади.

У 2016 році Кремль визнав Меджліс «екстремістською організацією».

«Мій випадок міг стати підставою – і досі може стати – для того, щоб оголосити Меджліс не просто екстремістською, а терористичною організацією. Це дало б можливість Кремлю розширити репресії проти всіх його активістів», — розповів Джелял.

У червні 2024 року він був звільнений у межах обміну полоненими та прибув до Києва, де його зустрічали родина, урядовці та журналісти.

Якби Меджліс визнали «терористичною організацією», то будь-хто, хто демонстрував би його символіку, наприклад тамгу (блакитний прапор із жовтою емблемою, який часто можна побачити на автомобілях кримських татар), міг би опинитися за ґратами.

Тамга — це символ, який походить ще із часів мусульманської династії, яка правила Кримом у складі Османської імперії до його анексії Росією у 1783 році.

Однак Кремль не став розширювати масштаб репресій, хоча мав для цього можливості.

На думку аналітиків, причин може бути кілька:

Тиск з боку президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана.
Внутрішні конфлікти інтересів серед російських силовиків та політичних еліт.

«У цьому немає жодної логіки. Просто існують неузгоджені та іноді суперечливі інтереси різних відомств», — зазначив український правозахисник В’ячеслав Ліхачов.

Однак Москва продовжує переслідувати татар, громада яких налічує 250 000 осіб і становить лише 12% населення Криму.

За даними правозахисних організацій, із 208 «політичних» в’язнів у Криму, 125 є кримськими татарами.

Багато заарештованих татар місяцями або навіть роками чекають на судові процеси, а засуджені за звинуваченнями від «тероризму» до «дискредитації російської армії» часто опиняються у віддалених сибірських тюрмах.

«Людей саджають за ніщо. Вони нікого не підривали, нікого не вбивали, не робили нічого подібного», — зазначив Джелял.

Колись татари домінували у Криму, але сьогодні більшість населення півострова складають етнічні росіяни та українці — нащадки тих, хто прибув після депортації всієї кримськотатарської громади у 1944 році.

Тоді радянський лідер Йосип Сталін звинуватив татар у «співпраці» із нацистською Німеччиною, але, за словами істориків, справжньою причиною стала географічна та культурна близькість Криму до Туреччини, а також спільна історія, що налічує століття.

Усіх татар депортували до Центральної Азії у товарних вагонах із мінімальними запасами продуктів та води. Майже половина загиблих не пережила дорогу.

«Одного дня не вистачить, однієї чи двох книг не вистачить, щоб розповісти, як нас катували. Навіть коли ми помремо, наші кістки пам’ятатимуть це», — сказав літній кримський татарин, який пережив депортацію.

Це сталося у 2014 році, за кілька днів до організованого Москвою «референдуму», після якого Крим було анексовано Росією.

Батько Нарімана Джеляла, Енвер, мав шість років під час депортації. Його родина опинилася у сонячному узбецькому місті Навої, де він працював на хімічному заводі та зустрів майбутню матір Нарімана.

Енвер помер у 2022 році, і Наріману не дозволили залишити тюрму, щоб попрощатися з ним.

«Неможливість попрощатися була нелегким випробуванням. Але це була воля Аллаха, і я сприймаю її так, як має сприймати мусульманин», – наголошує Джелял.

Громада мріяла повернутися до Криму, але Москва дозволила це лише наприкінці 1980-х років – без жодної компенсації за втрачені життя та майно.

Татари переважно оселялися у посушливих районах північного Криму, де місцеві жителі їх демонізували та ізолювали, а регіональна влада не дозволяла їм працювати у правоохоронних органах та адміністрації.

Коли у лютому 2014 року Москва перекинула до Криму тисячі військових і організувала проросійські мітинги, кримськотатарські лідери одразу зрозуміли загрозу.

Вони знали, як Москва поводилася з «екстремізмом» у мусульманських регіонах Північного Кавказу та Поволжя.

Джелял згадує розмову із чеченцем, який благав його: «Не дозволяйте їм поводитися з вами так, як вони поводилися із нами».

«Вони вбили стільки чеченців, скільки є татар», — сказав той чоловік.

Меджліс обрав політику ненасильницького спротиву за стилем Ганді.

«Росія провокувала конфлікт. Їм потрібен був хоча б один, щоб виправдати присутність російської армії як «миротворців», — пояснив Джелял.

Татари уникали сутичок із мовчазними російськими військовими й так званими підрозділами «самооборони», які були сформовані та підготовлені російськими офіцерами.

Джелял та інші кримськотатарські лідери заявляли, що Москва навмисно привезла до Криму сербських ультранаціоналістів, які брали участь у геноциді мусульман у Сребрениці 1995 року.

Ненасильницький опір допоміг запобігти перетворенню Криму на ще одну Чечню, де московська «контртерористична операція» переросла у війну.

«Контртерористичної операції немає, адже спротив татар був по суті ненасильницький. А релігійний фактор менш значущий, аніж в інших мусульманських регіонах Росії», — сказав Максим Буткевич, український правозахисник і військовослужбовець.

Проте кров все ж була пролита.

За даними активістів, напередодні «референдуму» був викрадений кримськотатарський протестувальник. Його закатоване тіло знайшли із вибитими очима.

Десятки татар були викрадені та вважаються загиблими.

Сотні кримських татар були заарештовані або зазнали обшуків у своїх домівках, які проводили озброєні люди, що часто вривалися на світанку, лякаючи дітей.

Кримськотатарські підприємці стикаються із тиском, шантажем та експропріаціями.

Втім, Джелял переконаний, що «Україна приречена бути незалежною» від будь-якого російського втручання.