Антон Яремчук заснував невелику волонтерську організацію Base UA і за останні три роки допоміг вивезти 3000 людей з небезпечних прифронтових районів

Готуючись до чергової рятувальної місії на сході України, 35-річний Антон Яремчук вдячний туману. Він приховає його та колегу Пилипа від російських дронів, що патрулюють небо. А броньований фургон забезпечить певний рівень захисту – але лише до певної межі. Кожна поїздка може стати останньою. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

У грудні 2024 року уламки після атаки дрона пробили чітко маркований броньований автомобіль його команди, спричинивши поранення, але, на щастя, обійшлося без жертв.

«Нам надзвичайно пощастило», – каже Антон.

Його постійний пункт призначення зараз – промислове місто Покровськ, атакують вдень і вночі.

Російські війська наближаються – вони вже менш ніж за 2 км.

«Останні кілька днів, коли ми приїжджали, там було справжнє пекло. Там залишилося близько 7 000 людей. Ми спробуємо вивезти когось із цього жаху», – сподівається Антон.

Він займається цим ще з початку повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року.

Тоді він, український кінорежисер покинув своє життя та кар’єру у Берліні, повернувся додому і заснував невелику волонтерську організацію Base UA. Відтоді разом із командою вони змогли вивезти близько 3 000 мирних жителів із небезпечних прифронтових районів.

Ми приєднуємося до Антона в дорозі до Покровська. У нього із собою джгут і окрема медична аптечка, прикріплена до передньої частини бронежилета. На його білому жилеті з високою видимістю написано «Нікого не залишати».

Перед відправленням Антон дає останнє попередження:

«Коли припаркуємося, виходьте з машин і не стійте поруч. Раптом вони стануть мішенню».

Війна залишила свій слід у Покровську: вулиці спорожніли, будинки закриті фанерою, а деякі зруйновані вщент.

Ми проїжджаємо повз припарковану машину з білим прапором.

Там бачимо 71-річну Ольгу, яка вже чекає біля дороги, загорнута у бузкове зимове пальто з пухнастим каптуром. Вона – одна із шести людей, яких Антон має евакуювати цього разу.

Вона швидко йде замикати свій будинок, а потім сідає у фургон і не озирається.

«Я прожила в цьому будинку 65 років. Важко залишати усе позаду. Але це вже не життя, це схоже на пекло. Спочатку ми думали, що перечекаємо, але тепер земля тремтить під ногами», – описує ситуацію Ольга.

Дорогою, щоразу, коли Антон бачить людей на вулиці – а таких небагато – він закликає їх виїжджати. Зупиняє машину, щоб роздати листівки, де пояснюється, що евакуація безкоштовна, а у Павлограді є місця для проживання та матеріальна допомога. Але переконати деяких місцевих жителів важко.

Антон швидко рухається від одного будинку до іншого. Коли в одному з будинків ніхто не відповідає, він перелазить через високу металеву браму, аби перевірити, що сталося. Стукає. Кричить. Говорить із сусідами. Не знайшовши жінку, яку сподівався евакуювати, ми їдемо далі.

Я питаю його, чого він очікує від 2025 року, тепер, коли президент США Дональд Трамп знову у Білому домі та наполягає на мирних переговорах.

«Я перестав заглядати занадто далеко вперед. Думаю, ніхто насправді не знає, що буде далі. Особисто я не вірю, що навіть якщо якісь переговори почнуться, вони приведуть до припинення вогню найближчим часом. Навпаки, очікую, що бої лише загостряться, якщо переговори таки розпочнуться, адже обидві сторони намагатимуться отримати перевагу», – вважає Антон.

Остання евакуйована цього дня – 75-річна Люба. Її біле волосся визирає з-під хустки, а довге життя тепер умістилося у кілька пластикових пакетів. Вона виглядає спустошеною та здригається від кожного вибуху, який ми чуємо.

«Це було жахливо. Нас залишили самих. Тут немає влади. Люди просто гинуть під відкритим небом. Немає газу, немає води, немає електрики», – наголошує пенсіонерка.

Любі допомагають сісти у фургон, який тепер заповнений: п’ятеро літніх людей – їхні спогади, їхні страхи – та один чорний кіт, що визирає з переноски. Ніхто не говорить.

Для Антона це знайома картина, але все одно болюча.

Вперше ми подорожували з ним у спекотне літо 2022 року. Тоді він евакуйовував мирних жителів з іншого прифронтового міста – Лисичанська – під обстрілами російської артилерії.

Тепер, у третю зиму війни, він та інші волонтери ще намагаються врятувати всіх, кого можуть.

«Якщо чесно, щоразу, коли бачу таке, у мене розривається серце. Адже це просто невинні люди, які залишають усе позаду. Це людські трагедії, і до цього неможливо звикнути. Але я радий, що нам вдається вивозити людей у безпечні місця», – зізнається Антон.

Усе має свою ціну, і вона зростає.

З часу нашої поїздки до Покровська одна з команд Антона потрапила під обстріл російського дрона. 28-річний британський волонтер, рятуючи мирних жителів, втратив руку і ногу, але зараз перебуває у стабільному стані в лікарні.

Після цього нападу, група Антона призупинила евакуацію з Покровська та інших прифронтових районів.

Український поліцейський підрозділ «Білі Ангели» ще проводить рятувальні операції в місті, але вони намагаються бути дуже обережними і уважними.

А тим часом у холодних підвалах і темних будинках Покровська ті, хто залишився – переважно літні люди – беззахисні перед російськими керованими авіабомбами та артилерією, чекають, коли місто впаде.