Скандинавська країна залишила надприбутки від продажу газу собі, виділивши на військову допомогу Україні у 2025 році лише 3 мільярди євро

Уряд Норвегії фактично став військовим спекулянтом і цю думку поділяють багато європейських політиків, а також європейські та норвезькі ЗМІ. Однак замість того, щоб дослухатися до критики, уряд Норвегії зайняв оборонну позицію. Про це йдеться в аналітичній публікації Гаварда Галланда, професора сталого фінансування в Університеті Геріот-Ватта (Шотландія) та Кнута Антона Морка, професора економіки Норвезького університету науки і технологій на сторінках блогу Австралійського інституту стратегічної політики The Strategist, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Основні факти залишаються незаперечними. Після початку війни в Україні ціни на природний газ у Європі різко зросли, що принесло Норвегії надприбутки у розмірі приблизно 108 мільярдів євро. Це більше, ніж загальний обсяг військової та цивільної допомоги Україні від США та Німеччини разом узятих з початку війни до жовтня 2024 року. Це також становить приблизно третину заморожених у західних країнах активів Центрального банку Росії, щодо яких тривають активні дискусії про використання для оборони та відбудови України.

Однак Норвегія залишила ці надприбутки собі, виділивши на допомогу Україні у 2025 році лише 3 мільярди євро, що лише незначно перевищує показник 2024 року. Такий підхід є неприйнятним: Норвегія має передати свої надлишкові прибутки, тобто доходи, що перевищують нормальний рівень, у повному обсязі безпосередньо Україні. На жаль, прем’єр-міністр Йонас Гар Стьоре та міністр фінансів Трюгве Слагсвольд Ведум, схоже, більше зацікавлені у виправданні свого рішення не робити цього, ніж у допомозі Україні, Європі чи навіть майбутнім поколінням норвежців.

Стьоре та Ведум стверджують, що надприбутки є нормальним результатом численних ринкових сил, які визначають ціни на газ. Однак це твердження є непереконливим. Хоча на енергетичні ціни впливає багато факторів, норвезькі надприбутки переважно пояснюються одним: у 2022–2023 роках Норвегія мала в Європі фактично монопольний ринок для експорту свого природного газу. Це було прямим наслідком війни в Україні: Росія припинила постачання природного газу до Європи, а європейські імпортери газу ще не встигли збудувати термінали для зрідженого природного газу, щоб компенсувати втрати.

Стьоре та Ведум не лише відкидають факт військових надприбутків Норвегії як випадковий збіг обставин, але й заявляють, що їхній уряд та нафтові компанії, що працюють у Норвегії, зробили європейським сусідам послугу, збільшивши постачання газу після припинення російських поставок. Однак ця риторика «доброго самаритянина» віддає лицемірством, особливо з огляду на те, що Норвегія, отримавши несподівані прибутки від стрибка цін на газ, надсилає Україні, яка бореться за своє виживання та безпеку всієї Європи, лише незначну частину цих коштів.

Насправді, з погляду європейських споживачів газу, підвищені ціни фактично стали своєрідним «норвезьким воєнним податком». Зростання витрат на енергоносії посилило фінансовий тиск на домогосподарства та компанії, що, своєю чергою, зменшило можливості європейських урядів підвищувати податки для підтримки української оборони. Проте навіть за таких умов багато країн змогли надати Україні значно більше допомоги, якщо розглядати її частку у ВВП, ніж Норвегія.

Стьоре та Ведум наполягають, що замість використання надприбутків як політичного інструменту, ці кошти повинні йти безпосередньо до урядового пенсійного фонду Global (Норвезького суверенного фонду), де вони будуть збережені для майбутніх поколінь норвежців. Такий підхід узгоджується з давньою політикою Норвегії щодо забезпечення довгострокової фінансової стабільності, і це підтверджується бюджетним правилом, згідно з яким не більше 3% вартості фонду може бути щорічно використано у державному бюджеті.

Однак позиція Стьоре та Ведума є обмеженою в умовах поточної ситуації. Адже що може більше нашкодити майбутнім поколінням норвежців, ніж невдача у збереженні демократії, свободи та верховенства права в Європі?

У будь-якому разі, бюджетне правило було створене для запобігання внутрішнім макроекономічним проблемам (таким як знецінення валюти та надмірна інфляція), які не виникли б, якщо б ці кошти були скеровані безпосередньо до України. Лідери, відповідальні за його встановлення, зокрема колишній прем’єр-міністр Норвегії та колишній генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, не могли б уявити, що уряд Норвегії одного дня використовуватиме це правило для виправдання збереження воєнних прибутків.

Норвегія дійсно забезпечила критичні постачання енергії до Європи в цей важкий період. Однак у чисто фіскальному сенсі можна стверджувати, що країна зробила більше для підтримки Росії, оскільки її захоплений ринок газу (який вона не створювала) обмежував можливості сусідніх країн підвищувати воєнні податки, в той час як Норвегія утримувалась від значних поставок допомоги Україні. Тим часом Норвегія значно збагатилася завдяки доходам від державних інвестицій у нафтові та газові родовища, дивідендів від її частки у нафтогазовій компанії Equinor та податкових надходжень від нафтогазових компаній, які оподатковуються за ставкою 78% на їхні прибутки.

Відмова від використання цих воєнних надприбутків для підтримки оборони та відновлення України відображає короткозору перспективу, яку уряду Норвегії варто було б переглянути. Незважаючи на наше небажання вступити до Європейського Союзу, ми, норвежці, є частиною та залежними від європейської спільноти. Замість того щоб зосереджуватися виключно на вузьких внутрішніх інтересах, уряд Норвегії повинен почати враховувати добробут усієї Європи. Зростаючі загрози ліберальній демократії — як з боку Росії, так і з боку США — роблять цей зсув ще більш невідкладним.