Міжнародний клімат для України погіршується. Результат виборів президента США шокував багатьох. Проте тривожні політичні процеси відбуваються і в інших країнах-партнерах. Панує невизначеність і на фронті: російська армія знову йде вперед і невідомо, коли і де її вдасться зупинити. Україна уже виграла, бо Росії не вдалося знищити її державність, але ціна такої перемоги дуже висока і ніхто не може сказати, якою вона буде у кінцевому підсумку

Наступив 2025-й рік і, всупереч російським планам, Україна ще існує як діюча держава і намагається нормально функціонувати навіть в умовах війни, наскільки це можливо. У віддалених від фронту районах видаються книги, знімаються фільми, будуються нові підприємства. А коли проїжджаєш цією «безпечною» частиною України чи гуляєш Києвом, коли немає сигналів повітряної тривоги, можна навіть на мить забути про війну. Але, звичайно, це триває недовго, тому що війна справжня, навіть якщо вона відчувається на тлі. Про це йдеться в аналітичній статті польського видання Europa Wschodniej, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Росія продовжує наступ

Російське вторгнення мало бути бліцкригом. 24 лютого 2022 року російські військові колони вторглись в Україну. Подекуди їм вдалося швидко окупувати значні території. Так було, наприклад, на півдні, де окупували Запорізьку АЕС і Херсон.

Росіяни не очікували, що український опір буде таким потужним. Варто нагадати про десятки тисяч українців, які з 24 лютого 2022 року пішли добровольцями в армію. І завдяки цим зусиллям російську армію було не лише зупинено, але її змусили відступити спочатку із північної частини України, зокрема з-під Києва. Але російські війська вже фактично були на підступах до української столиці.

Того ж року українці здійснили два успішні контрнаступи, повернули значну частину Харківської області, а на півдні звільнили частину Миколаївської та Херсонської областей, зокрема й сам Херсон. На жаль, наступний контрнаступ у червні 2023 року у Запорізькій області не приніс очікуваних результатів – прорвати усі рубежі оборони та вийти до Азовського моря, не кажучи вже про Крим, не вдалося.

Восени 2023 року російські війська почали штурм Авдіївки, яку захопили у лютому 2024 року. Відтоді російські війська ведуть наступ. До жовтня 2024 року попередні прогнози українських експертів про те, що російські війська вичерпають свій наступальний потенціал і будуть змушені піти на тактичну паузу, не справдилися. У 2024 році росіяни на Донбасі ще йшли вперед. Після невдалого початку вторгнення, російське командування змінило тактику і використало перевагу у живій силі й техніці. Російське керівництво готове пожертвувати великою кількістю солдатів, які загинули або були поранені в боях за міста, про які ніхто з них раніше не чув. У другому півріччі 2024 року втрати росіян перевищили, за українськими даними, 1500 військових на добу (убиті, поранені, полонені).

Але у другій половині 2024 року у Росії ще були людські ресурси для ведення війни, а також вона мала більші можливості щодо засобів ураження, особливо в артилерії та авіації. Щоправда, у другій половині 2024 року перевага Росії у застосуванні артилерійських снарядів на полі бою зменшилася, хоча вона може розраховувати на поставки з Північної Кореї. Перевага у повітрі відчувається сильно. У 2024 році російська авіація атакувала українські позиції переважно плануючими бомбами, скинутими з безпечної для російської авіації відстані. У 2024 році бомби цього типу також почали масово використовувати для бомбардування українських міст, розташованих поблизу лінії фронту або кордону з Росією: Харкова, Херсона, Сум і Запоріжжя.

Проте Україна досягла успіху у боротьбі на морі. Не маючи власного флоту, вона змогла вміло застосувати нові види зброї: крилаті ракети «Нептун» і бойові морські безпілотники, а також західну зброю для боротьби із Чорноморським флотом Росії. У другій половині 2023 року їй вдалося змусити російський флот обмежити операції у західній частині Чорноморського басейну і тим самим розблокувати доступ до своїх портів в Одеській області.

У серпні 2024 року українські війська увійшли в Курську область Росії. Цілями Курської операції було створити пояс безпеки на кордоні із Сумською областю, відвернути російські війська від фронту в Україні та показати, що війна може прийти і на землю агресора. Хоча думки щодо досягнення поставлених цілей розділилися, українська армія показала, що все-таки здатна здивувати та перехопити ініціативу там, де ворог найменше цього очікує.

Не вистачає зброї та людей

На третьому році війни з українського боку ще відчувалися проблеми зі зброєю та боєприпасами. Від початку російської агресії західні партнери дуже повільно реагували на українські потреби. Виняток становила Польща, яка однією з перших надала важку бойову техніку, зокрема танки та БМП. У Києві очікували поставки західних бойових систем. Спочатку Захід переконали постачати ствольну зброю, потім вдалося отримати схвалення на реактивні артилерійські системи HIMARS, сучасні системи протиповітряної оборони, потім західні танки та БМП і, нарешті, літаки (перші F-16 прибули в Україну влітку 2024 року, а на початку січня 2025 року до них приєднались французькі Mirage 2000-5). Все це тривало дуже довго і показало, наскільки Захід боїться перетинати встановлені ним «червоні лінії». Страх перед Росією та ескалацією досі живе у підсвідомості деяких західних партнерів України. Це означає, що багато систем озброєння надійшли занадто пізно, щоб вплинути на ситуацію на фронті.

Крім того, Захід надто повільно розширює свої потужності з виробництва зброї. Війна, у свою чергу, спричинила бурхливий розвиток військового виробництва в самій Україні. З’явилося багато інноваційних компаній, які виробляють різні типи військових безпілотників. У 2024 році їх загальні виробничі потужності оцінювалися у 20 мільярдів доларів США, але держава змогла придбати їх лише за 6 мільярдів доларів США. Тому обговорювалося, чи не краще, незважаючи на війну, дозволити частковий експорт такої продукції з України, що дасть змогу розвивати та підтримувати ліквідність місцевих компаній. Ще один вихід – фінансування партнерами української зброї для потреб української армії. У 2024 році в такий спосіб було інвестовано приблизно 705 мільярдів доларів США. (лідер – Данія, яка виділила 436 мільярдів доларів США). Крім того, залишаються «червоні лінії» у вигляді відсутності згоди на передачу партнерами (США та Німеччиною) озброєнь далекої дії та згоди на їх використання на території РФ.

Але зброя – це ще не все. На третій рік війни Україна зіткнулася із ще одною великою проблемою – нестачею нових солдатів. У травні 2024 року набув чинності Закон про мобілізацію, спрямований на спрощення процесу призову солдатів. Хоча у наступні місяці справді відбулося певне збільшення чисельності мобілізованих військ, воно все одно не відповідало потребам фронту. Здається, коли йдеться про набір нових солдатів, помилки були допущені ще у 2022 році. Спочатку ми побачили сплеск волонтерів. Але згодом, після успіхів українських контрнаступів, керівництво та командування зосередилися насамперед на отриманні зброї від партнерів. Замість того, щоб посилити програми підготовки, тодішній головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний публічно заявив, що Україні не потрібно більше солдатів, а потрібно більше зброї.

За даними ООН, з 24 лютого 2022 року до кінця серпня 2024 року в Україні загинуло 11 000 людей, а 24 614 людей отримали поранення. Серед загиблих – 641 дитина. Ці цифри включають лише підтверджену кількість загиблих і поранених, тому ООН вважає, що фактичні цифри можуть бути набагато вищими. Точні втрати серед українських військових невідомі. 25 лютого 2024 року Президент України вперше озвучив цифру – 31 000 загиблих українських військових. Однак американська газета The Wall Street Journal 17 вересня 2024 року оцінила українські втрати у 80 000 убитих солдатів.

Сильна держава

Україну як державний організм можна охарактеризувати словами «стабільність» або «витривалість». Українська держава, яку багато років вважали застряглою у тотальній корупції, витримала випробування російською атакою. Українська залізниця донині є символом витривалості. Перший евакуаційний потяг вирушив вдень 24 лютого 2024 року з Харкова до Києва. Українська залізниця не тільки проводила і продовжує проводити евакуацію, але й стала важливою ланкою військового тилового забезпечення, виконуючи стандартні завдання, такі як регулярні пасажирські та вантажні перевезення протягом всієї війни.

Крім того, вони розвивають мережу сполучень, зокрема і міжнародних. Не зазнала колапсу і українська банківська система. Багато людей не знімали свої заощадження з українських банків після російського вторгнення, щоб не поширювати паніку. Так, Національний банк України запровадив обмеження на перекази та зняття коштів, але з часом вони були лібералізовані. Невеликим компаніям, але й самим українцям, допомагає відносно високий рівень цифровізації, запроваджений останніми роками. Багато питань можна вирішити просто через Інтернет. Подивіться лише на зміст мобільного додатку «Дія», який для пересічного українця набагато кращий за польський аналог mObywatel.

У більшості випадків органи місцевого самоврядування витримали перевірку. Реформа місцевого самоврядування (децентралізація), запроваджена після 2014 року, вважається однією з найуспішніших системних змін. Муніципальні служби працюють, незважаючи на надзвичайно небезпечні умови. Але водночас після 2022 року точилася дискусія про виправданість тих чи інших інвестицій, які здійснюють органи місцевого самоврядування в різних місцях – питання полягало у тому, чи ремонт дорожнього покриття, тротуарів та іншої інфраструктури був першочерговою потребою під час війни.

Українська економіка продемонструвала гнучкість в умовах війни. Після російського вторгнення у 2022 році вона впала на 29%, тоді як міжнародні фінансові організації прогнозували падіння на 45%. Прогноз Національного банку України на 2024 рік – зростання ВВП на рівні 3,7%. У наступні два роки очікується прискорення до 5%. НБУ зміг контролювати зростання інфляції. На початку 2023 року воно становило 26,6%, а у грудні – лише 5,1%. У 2024 році було зафіксовано деяке зростання, але схоже, що цільовий рівень інфляції у 5% буде досягнутий у 2025 році.

Рівень безробіття у вересні 2024 року становив 15,4%. Кількість пропозицій на ринку праці повільно зростає. Війна сприяла поглибленню бідності. За даними дослідницького агентства Info Sapiens, у вересні 2024 року відсоток людей, які змушені заощаджувати на продуктах харчування, зріс до 24,2%. Зростання бідного населення спостерігається у Києві, який може похвалитися найбільшою кількістю вакансій. Найяскравішим прикладом є збільшення кількості гуртожитків для працівників, оскільки вони не можуть собі дозволити оренду квартир.

Величезною проблемою є залежність України від зовнішнього фінансування. З початком повномасштабної війни, усі доходи бюджету спрямовувалися на фінансування оборони, а цивільні витрати покривалися за рахунок зовнішньої допомоги. У 2024 році потреба у такому зовнішньому фінансуванні становила 38 мільярдів доларів США.

Прогнози залежать від низки факторів, головним з яких є подальший хід війни. Наприклад, ми бачимо падіння металургійного виробництва, яке вважалося однією з важливих статей українського експорту. У серпні 2024 року на морські порти припадало 79% експорту української сільськогосподарської продукції, зокрема 6% вивозилося з дунайських портів, а понад 10% перевозилося залізницею.

Незважаючи на війну, корупція залишається однією із серйозних проблем. Однак Україну в цьому контексті можна розглядати з двох точок зору: або як ще корумповану країну, або як державу, яка бореться з цією проблемою. Варто відзначити кількість виявлених фактів корупції. Важливо, що в цьому процесі активізувалось громадянське суспільство – публікуються журналістські розслідування.

Атаки на енергетику

Зруйнована енергетика – це величезний виклик як для економіки, так і для життєдіяльності громадян України. За оцінками НБУ, у 2024 році енергодефіцит перевищив 7%, а у 2025 році наблизиться до 8%. Проте такі прогнози мають фундаментальну невизначеність у вигляді подальших наступів Росії на українську енергосистему. [У звіті Нацбанку від 30 січня 2025 року прогнозується, що дефіцит електроенергії в Україні становитиме 4% у 2025 році – прим ред.]

Україна втратила частину енергетичних потужностей через окупацію її територій. На самому початку агресії росіяни окупували Запорізьку атомну електростанцію. У жовтні 2022 року Росія почала масовані атаки на енергетичний сектор України, які тривали до квітня 2023 року. За оцінками, протягом цього періоду російські ракети та безпілотники-камікадзе могли знищити або пошкодити близько 50% енергетичної інфраструктури країни, що спричинило багатогодинні перебої в електропостачанні як фізичних осіб, так і підприємств. Підприємці досить швидко адаптувалися до ситуації, закуповуючи різні види генераторів. Подібну автономію забезпечували собі українці, які могли собі це дозволити.

Друга хвиля масованих атак на українську енергетичну інфраструктуру почалася на початку 2024 року і тривала до кінця серпня 2024 року. Її наслідки були ще більш руйнівними – деякі з атакованих електростанцій повністю зруйновані. Унаслідок цього, перебої з електроенергією повернулися навесні і тривали протягом усього літа 2024 року. У доповіді Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, прогнозувалось, що взимку 2024/2025 українцям доведеться стикатися з відключенням електроенергії від 4 до 18 годин на добу. Одночасно без опалення можуть залишитися і деякі регіони країни.

Однак оцінити, як розвиватиметься енергетична ситуація, насправді складно, адже це залежить, насамперед від подальших дій Росії. Восени 2024 року виникли побоювання щодо можливих атак Росії на інфраструктуру трьох атомних електростанцій, на яких нині значною мірою базується українська енергетика.

Суспільство змінюється

На початку війни українське суспільство виявило велику стійкість і, насамперед, дух опору. Саме завдяки йому вдалося зупинити росіян. Український опір здивував західних спостерігачів, які дали Україні спочатку кілька днів, а потім кілька тижнів. Це був дивний прогноз, враховуючи, що українці уже довели у попередні роки, що здатні захистити свою свободу.

Після російської агресії українське суспільство зазнало колосальних трансформацій.

По-перше, частина українців втекла від війни. За оцінками ООН, у 2024 році за кордоном перебувало 6,7 мільйонів ​​громадян України. Сьогодні неможливо передбачити, скільки людей повернеться після закінчення війни. Може виявитися, що більшість із них залишиться за кордоном. Це вже створює великі виклики для української держави. Український бізнес вказує, що однією із найбільших проблем, які заважають функціонуванню компаній, є дефіцит кадрів.

Величезною проблемою для післявоєнної України буде депопуляція. Може виявитися, що з відкриттям кордонів ще більше людей забажають виїхати з країни. За підрахунками українських аналітиків, приблизно через 30 років в Україні може проживати 25 мільйонів жителів – для порівняння, до російського вторгнення їх було близько 42 мільйонів.

В українському суспільстві з’явиться велика група ветеранів, і деякі з них, можливо, захочуть брати активну участь у суспільно-політичних процесах. Але це також великий виклик щодо їх інтеграції у суспільство або повернення до цивільного життя.

Підраховано, що лише за перші сімнадцять місяців війни близько 50 000 українців втратили руки чи ноги. Зростання кількості ветеранів з інвалідністю також стане викликом для системи праці, медичної та соціальної допомоги.

До цього варто додати значну кількість українців, які, проживаючи під постійною загрозою російських терористичних атак на українські міста, травмовані війною.

Причиною зростання поляризації суспільства може бути підхід до мобілізації. Зокрема, це стосується осіб, які ухиляються від виконання зобов’язань за мобілізацією. Для тих, хто воює, та їхніх близьких це питання справедливості. Також важливо підтримувати спільноту між тими, хто залишився вдома, і тими, хто за кордоном. У майбутньому ці розбіжності можуть поглибитися через різний досвід війни.

Зрозуміло, що українське суспільство стає більш втомленим від війни. Соціологічні дослідження, проведені наприкінці вересня 2024 року Центром Разумкова, показали, що відсоток людей, які вважають, що переговори з Росією є способом досягнення миру, зріс до 35%.

Внутрішня політика: примусовий вибір

У 2019 році Володимир Зеленський набрав 73,2% голосів у другому турі президентських виборів. На парламентських виборах того ж року поспішно створена ним партія «Слуга народу» отримала 253 мандати у Верховній Раді. Завдяки цьому президент мав те, що в Україні називали «монобільшістю» у парламенті.

Ще до російського вторгнення у 2022 році рейтинги Зеленського падали. Війна принесла президенту зростання популярності, але перш за все вона принесла де-факто автократію. В умовах війни це було зрозуміло – парламент, зокрема й опозиція, погоджувався обмежити свою роль. Політична конкуренція була фактично припинена.

Зеленський, залишившись у Києві, показав світові, що українці готові воювати. У перші роки війни це відіграло велику роль у мобілізації міжнародної спільноти на допомогу Україні. Щоправда, деякі опоненти Зеленського звинуватили його та соратників у нездатності належним чином підготувати країну до відсічі російській агресії. Однак офіційно всі політичні сили дотримуються принципу єдності перед обличчям російського вторгнення.

Тим не менш, тема проведення виборів у 2023 році вже виникла. Воєнний стан забороняє проведення виборів. Перемогли й практичні аргументи, які підтримували всі політичні гравці. По-перше, питання безпеки голосування на передовій і навіть у віддалених місцях, які також піддаються нападам російської авіації. По-друге, як ми можемо дати можливість проголосувати солдатам на передовій, а також величезній кількості громадян, які проживають за межами України? По-третє, як забезпечити рівну участь у виборчій кампанії. Після російської агресії найбільші телевізійники були об’єднані в один щоденний телемарафон, у якому вони беруть участь.

Президентські вибори мали відбутися у 2024 році, і хоча вони не відбулися, переважна більшість громадян України не ставить під сумнів законність перебування Зеленського на посаді президента. Це стосується і західних партнерів.

Однак ситуація може змінитися, оскільки на президентських виборах у США переміг Дональд Трамп. Деякі депутати від Республіканської партії наполягають на необхідності проведення виборів в Україні навіть під час війни. У самому президентському таборі дедалі більше замислюються про вибори, і, схоже, там починає визрівати думка, що їх доведеться проводити незалежно від війни. Власне, деякі політичні активісти кажуть про це публічно. Один із лідерів «Революції на граніті», студентського голодування 1990 року Олесь Доній вважає, що війна може тривати довго і потрібні будуть вибори. Відмова від їх організації, на його думку, означала б невдачу ідеологічної боротьби з Росією – боротьби демократії з самодержавством.

Зовнішня політика: успіх під питанням

У вересні 2024 року понад 80% українців були готові проголосувати за вступ своєї країни до Європейського Союзу та НАТО. Це рекорд. Після російського вторгнення Україна отримала статус кандидата в ЄС у червні 2022 року, а про початок переговорів про вступ було оголошено через два роки. Це безсумнівний успіх української зовнішньої політики, але треба мати на увазі, що такий короткий термін був продиктований війною та відчуттям певного морального обов’язку перед українцями з боку країн ЄС.

Те, що було досягнуто з Євросоюзом, Зеленському не вдалося повторити з НАТО. Звичайно, ніхто в Україні не очікував початку переговорів через війну, яка тривала. Але справа була в тому, щоб надіслати офіційне запрошення. Київ сподівався, що Альянс зробить це на саміті у Вільнюсі у липні 2023 року. Через рік, під час саміту у Вашингтоні, з українського боку таких очікувань не було. Проте Зеленський не полишав боротьби за запрошення України до НАТО.

Наприкінці серпня 2024 року український президент заявив про підготовку «плану перемоги». У вересні 2024 року він особисто представив його президенту США Джо Байдену та лідерам найважливіших країн-партнерів. У жовтні 2024 року Зеленський представив цей план у Верховній Раді України. Перший пункт плану перемоги стосується негайного запрошення України до НАТО. Частина країн-партнерів підтримала план Зеленського, але США та Німеччина восени 2024 року виявилися негативно налаштованими як у питанні запрошення до Альянсу, так і в питанні щодо згоди України використовувати західну зброю великої дальності для ударів по військових об’єктах у Росії.

Проблемними для Польщі можуть бути й переговори з ЄС. На першому етапі російського вторгнення Польща стала лідером як у військовій, так і в гуманітарній допомозі, але у 2023 році відбулася кардинальна зміна польської політики щодо України. Вона виникла через суперечку щодо експорту українського зерна на польський ринок. Тоді кордон з Україною перекрили польські перевізники та фермери, що було сприйнято як несподіваний удар ножем у спину країни-захисника, і то від друга та союзника.

Очікування зміни атмосфери після перемоги опозиції у Польщі не виправдалися. У 2024 році польська влада вирішила повернутись до історичної суперечки у відносинах з Україною. По-перше, міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, якщо питання Волині та вшанування її жертв не буде вирішено, то Польща заблокує переговори України з Євросоюзом. Це підхопили прем’єр-міністр Дональд Туск і міністр закордонних справ Радослав Сікорський, а це означає, що польсько-українські відносини перебувають у кризі і стали заручниками внутрішньої політики Польщі. Українцям важко зрозуміти, що саме зараз, коли їхня країна перебуває у боротьбі не на життя, а на смерть, на перше місце ставляться історичні питання. Крім того, Польща – порівняно з іншими партнерами України – скоротила військову допомогу Україні.

Неможливий прогноз

Важко передбачити, якою буде ситуація у четвертий рік російської агресії. Міжнародний економічний клімат для України погіршується. Результат виборів президента США шокував багатьох. Проте тривожні політичні процеси відбуваються і в інших країнах-партнерах. Українські експерти та політики вважають, що, незважаючи ні на що, Україна виграла, бо Росії не вдалося знищити її державність. Але також додають, що ціна цієї перемоги дуже висока і ніхто не може сказати, якою вона буде у кінцевому підсумку.