Через три роки після повномасштабного вторгнення в Україну, російські спецслужби активізувалася: Кремль використовує повний спектр інструментів – від класичних розвідувальних операцій, через тероризм і диверсії, до кампаній з дезінформації та співпраці зі злочинним світом

Росія веде війну не лише проти України, а де-факто проти всього Заходу. Для Кремля війна в Україні має набагато більший вимір і покликана знищити єдність НАТО, послабити Європейський Союз і прокласти шлях для російської гегемонії у новому світовому порядку. Ключову роль у цих зусиллях відіграють російські спецслужби: ФСБ, СВР і ГРУ, які за останні три роки значно активізували свою діяльність як в Україні, так і за кордоном. Про це йдеться в аналітичній статті польського видання InfoSecurity24, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Геополітичні амбіції Росії і тактика «неоголошеної війни»

Росія розглядає війну в Україні як «стратегічну кризу», яка має продемонструвати неспроможність Заходу її перемогти. Єдність Північноатлантичного альянсу є найважливішою перешкодою для реалізації імперських устремлінь Кремля. Росія посилює бойові дії, щоб переконати західну громадську думку, що Сполучені Штати не будуть готові захищати Європу.

Такий імідж може сприяти зростанню популярності політичних партій, угодних Кремлю, і зрештою призвести до прогресуючого розпаду НАТО. Ключову роль у цих зусиллях відіграють операції впливу, спрямовані на те, щоб залякати суспільства баченням військового протистояння та переконати їх у тому, що «миру» можна досягти лише ціною поступок Росії.

Гібридна війна: старі методи в нових умовах

«Гібридні» дії Росії насправді є продовженням радянської практики часів холодної війни: диверсії на інфраструктурі, операції з дезінформації, розпалювання заворушень і втручання у політику західних країн. Вже кілька років помітна наявність диверсій та дезінформації у діяльності російських спецслужб. Приклади включають вибух на чеських складах боєприпасів у Vrbětice (2014) або наступні атаки на інфраструктуру в Європі (зокрема, підпали на складах DHL та IKEA). Їхня мета – не лише завдати матеріальної шкоди, але й поширити хаос, залякати суспільства та підірвати довіру до влади.

Вбивство російського пілота Максима Кузьмінова в Іспанії через шість місяців після його втечі в Україну – показало, наскільки російська розвідка може здійснювати напади за кордоном. Подія також виявила недостатню підготовленість європейських країн до протидії такому типу атак. Це не було несподіванкою – невдовзі після втечі Кузьмінова російське телебачення показало інтерв’ю з групою людей у ​​масках під виглядом офіцерів спецназу ГРУ, які заявили, що вб’ють пілота.

Російські спецслужби – структура та роль

ФСБ

ФСБ – спецслужба, з якої походить Володимир Путін, відіграє дедалі важливішу роль у внутрішній і зовнішній політиці Росії. Вона взяла на себе важливі повноваження щодо боротьби з політичною опозицією та контролю за громадськістю, особливо у контексті військової мобілізації. У 2024 році Слідчий комітет РФ і ФСБ ще раз довели, що здатні впливати на розстановку сил у російських державних установах – серед інших арештовано: два заступники міністра Міненерго, один заступник міністра Мінтрансу, голова Департаменту культури у міськраді Москви та заступник голови Міністерства цифрового зв’язку та розвитку.

Найбільш жорсткі чистки торкнулися Міністерства національної оборони, де арешт заступника міністра Тимура Іванова та пов’язаних з ним бізнесменів Сергія Бородіна та Олександра Фоміна викликав хвилю подальших арештів генералів і високопосадовців. Це призвело до зміни посади міністра оборони – замість, здавалося б, незамінного Сергія Шойгу був призначений Андрій Бєлоусов. Сам Шойгу обійняв посаду секретаря Ради безпеки Росії.

Модель дій ФСБ у таких ситуаціях зазвичай схожа: спочатку об’єктом стає депутат, а не найвищий чиновник, а потім служба використовує свідчення та інформацію затриманих для збору викривальних матеріалів проти всього керівного складу того чи іншого міністерства. Широка обізнаність про цей механізм дозволяє ФСБ зберігати контроль над чиновниками та обмежувати ризик інакодумства серед російських еліт.

Останнім часом у самій ФСБ були проведені значні кадрові зміни. Змінено керівника Служби оперативної інформації та міжнародних зв’язків (так звана п’ята служба), яка відповідає за розвідувальну діяльність за межами РФ. Генерал-полковника Сергія Бесєду (який офіційно пішов за віком – йому виповнилося 70) замінив генерал-полковник Олексій Комков, колишній заступник голови контррозвідки ФСБ. Т. зв П’ята служба ФСБ дуже активна в Україні і ще має можливість вербувати, особливо серед офіцерів українських сил безпеки.

У грудні 2024 року начальник Управління військової контррозвідки ФСБ генерал-полковник Микола Юр’єв пішов у відставку. Найбільш часто згадуваним кандидатом на цю посаду є генерал Іван Ткачов, нинішній керівник т. зв Управління «К» (Управління «К» ФСБ), яке відповідальне за боротьбу із фінансовими злочинами та захист економічної безпеки. Він роками вважається одним із «фаворитів» у структурі ФСБ, і його можливе підвищення може посилити вплив т.зв. четверта служба (СЕБ), пов’язана із заступником директора ФСБ генералом Сергієм Корольовим.

Згідно зі звітом Служби зовнішньої розвідки Естонії, Управління військової контррозвідки ФСБ не обмежується контррозвідувальним захистом військового сектору Росії, але й роками веде активну розвідувальну діяльність за кордоном. До неї належать, серед іншого: аналіз політичної ситуації в західних країнах, оборонної політики (включаючи співпрацю в рамках НАТО), можливостей місцевих спецслужб і профілів ключових людей, пов’язаних з цими сферами.

Офіційно ФСБ досі очолює генерал Олександр Бортников (незважаючи на 70-річний вік), але, на думку багатьох спостерігачів, фактичний контроль за структурою здійснює його заступник Сергій Корольов.

СВР

Служба зовнішньої розвідки, яка вважається найбільш «традиційною» з російських спецслужб, зазнала значних кадрових втрат і скорочення агентурної бази після масового видворення «дипломатів» із західних країн. Оскільки багато розвідувальних мереж покладалися на дипломатичний персонал, швидке скорочення персоналу у посольствах і консульствах значно послабило можливості СВР. У відповідь вона розвиває кіберкомпетенції, вербуючи агентів в Інтернеті та використовуючи т.зв. фасадні конструкції (зокрема, громадські організації та фонди).

Донедавна ключову роль у кіберактивах СВР відігравали в основному операції зі збору інформації (зокрема відома на Заході група APT29, також відома як Cosy Bear). Проте з 2022 року СВР дедалі активніше займається диверсійною діяльністю. Також розширено її можливості щодо використання Інтернету як інструменту вербування, що стало необхідним в умовах складних операцій «у полі». Незважаючи на це, адаптація СВР до нових обставин, на думку західних контррозвідувальних служб, була досить непослідовною та менш скоординованою, ніж у минулому.

СВР досі очолює Сергій Наришкін, який – незважаючи на свої публічні антизахідні заяви (нещодавно він, зокрема, припустив, що Польща має імперські наміри щодо Львова) – вважається одним із найбільш інтелектуально спритних керівників російських спецслужб. Важливо, що СВР є єдиним органом, який офіційно підтримує канал зв’язку з ЦРУ.

Наришкіна вважають «яструбом» у відносинах Росії із Заходом. У грудні 2024 року він заявив, що Росія наближається до досягнення своїх стратегічних цілей в Україні та має перевагу на полі бою. Наришкін разом із радником президента РФ із зовнішньої політики Юрієм Ушаковим і фінансистом Кирилом Дмитрієвим має увійти до переговорної групи щодо припинення бойових дій в Україні.

ГРУ

Російська військова розвідка зазнала великих втрат в Україні, але швидко змінила пріоритети та методи дій. Згідно з аналізом RUSI та Bellingcat, ГРУ наразі зосереджено на диверсіях у Європі. Спеціальні завдання виконують підрозділ 29155 і новостворена Служба спеціальних дій (ССД), яка відповідає за напади та диверсійні операції в країнах Європи.

Після «заколоту» Пригожина у 2023 році та підпорядкування «Групи Вагнера» регулярній армії, ГРУ отримало додаткові ресурси, особливо в Африці (так званий Африканський корпус). ГРУ створює нові навчальні центри (зокрема, 161-й та 236-й центри), які також вербують людей ззовні – часто через підставні компанії. Їхнє завдання – проводити нетрадиційні операції в країнах НАТО та готувати ґрунт для можливого вторгнення.

За інформацією ЗМІ, ССД очолюють генерал-полковник Андрій Володимирович Авер’янов і генерал-лейтенант Іван Сергійович Касьяненко. Цей підрозділ розвиває мережі «нелегалів», здатних проводити операції навіть під суворим контролем контррозвідки країни, в якій вони діють. Зараз для вербування відбирають людей без військового минулого, що ускладнює їх ідентифікацію за старими документами чи базами даних.

ССД стоїть за низкою нещодавніх атак на Заході, включаючи замах на генерального директора німецької збройової компанії та плани встановити запальні пристрої на борту літаків DHL. Цей підрозділ координує елементи різних російських спецслужб і перебрав на себе частину повноважень ФСБ. Його основні завдання включають організацію вбивств і диверсій за кордоном, проникнення у західні компанії та університети та вербування іноземців. Важливу роль у діяльності ГРУ відіграють також іноземні студенти, які отримують стипендії в російських університетах – особливо з Балкан, Африки, Азії та Латинської Америки.

Операції та методика

Кремль створює інструменти для дестабілізації західних країн – від провокування заворушень і нападів, через підтримку потенційних сепаратистських рухів і до кібероперацій. Серія підпалів у Європі підтверджує активізацію російських агентів або «проксі-груп».

У таємних діях, таких як залякування та диверсії, Росія використовує різноманітні засоби, адаптуючи їх до обставин. ГРУ використовує як державні, так і приватні ресурси, але офіційні спецслужби ще відіграють вирішальну роль в операціях. При виборі підрядників (наприклад, злочинців чи розвідників) найбільше значення має контекст, масштаб ризику та наявність ресурсів – «бюрократична» процедура тут менш важлива.

Росія також створює низку неурядових організацій за підтримки міністерств і державних ЗМІ. До їхнього керівництва зазвичай входять високопоставлені особи, депутати Думи, представники наукових установ, силових структур і державних компаній. Ці структури, які називаються GONGO (організовані урядом неурядові організації), тісно співпрацюють зі Службою оперативної інформації та міжнародних зв’язків ФСБ.

До них належать, серед іншого: Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном і міжнародному співробітництві (Россотрудничество), яке представлено у 80 країнах і має 87 закордонних представництв. Серед них – Антиглобалістський рух Росії (АГРР), Центр підтримки та розвитку громадських ініціатив «Креативна дипломатія» у Москві та Інститут діаспори та інтеграції.

Кадрові зміни – нове покоління «чекістів»

Незважаючи на низку невдач в Україні, раптових змін на найвищих посадах у ФСБ, СВР і ГРУ не відбулося. Олександр Бортніков (ФСБ) і Сергій Наришкін (СВР) залишаються на своїх посадах, хоча вік і стан здоров’я Бортнікова можуть передвіщати швидкі зміни. ФСБ – традиційно відповідальна за контррозвідку в Росії – дедалі частіше проводить операції за кордоном, покладаючись на корупційні зв’язки з організованою злочинністю. Це дозволяє проводити багато місій без офіційної участі державних структур.

Путін не демонструє бажання притягнути їх до відповідальності за помилкові аналізи чи вражаючі оперативні провали. Водночас набуває значення нове покоління «чекістів», кар’єра яких почалася лише після розпаду СРСР.

З радянськими часами їх пов’язує насамперед родинна спадщина та символіка; ментально вони вже формувалися у дусі «нового дворянства». Хоча вони не належать до вузького кола довірених людей Путіна (частково через різницю у віці), але усвідомлюють, що своїми посадами завдячують президенту. Вони прагматичні, нещадні та вміють використовувати нові технології, що робить їх особливо небезпечними. Їх основною метою залишається відновлення позицій наддержави Росії всіма доступними засобами.

Путін, як і будь-який автократ, не піднімає питання престолонаслідування, що дозволяє зберегти лояльність кількох потенційних кандидатів, які змагаються за його прихильність. Серед найближчого оточення президента – 73-річний Олександр Бортніков (директор ФСБ), 71-річний Віктор Золотов (голова Нацгвардії), 70-річний Сергій Наришкін (директор СВР) і 75-річний Сергій Лавров (міністр закордонних справ). Але враховуючи, що на наступних президентських виборах Володимиру Путіну виповниться 77 років, а його найближче оточення наближається до 80 років, покоління «старих чекістів» неминуче почне сходити з політичної сцени. Тому Кремль не може заповнити всі ключові посади літніми людьми і буде змушений шукати нових кадрів.

Реакція Заходу та подальші сценарії

Керівник MI5 Кен Маккаллум визнає, що інтенсивність і агресивність дій Росії є безпрецедентними і у багатьох країнах викривають недостатню підготовленість до гібридної війни. Російські диверсії, атаки на інфраструктуру та вербування злочинців викликають своєрідний «когнітивний шок».

Тому багато експертів рекомендують узгоджені дії країн НАТО, зокрема: посилення кібербезпеки, тісну співпрацю у виявленні та видворенні офіцерів російської розвідки, а також постійний моніторинг злочинних та екстремістських організацій, які Росія використовує для організації атак та провокації заворушень.

«Неоголошена війна» може затягнутися надовго. Якщо Захід не проявить рішучості, Росія матиме додаткові можливості послабити єдність НАТО. Активізація диверсійно-підривних операцій у західних країнах може збільшити ризик прямого військового зіткнення.

«Вічна війна»

Через три роки після повномасштабного вторгнення в Україну, російські спецслужби активізувалася: Кремль використовує повний спектр інструментів – від класичних розвідувальних операцій, через тероризм і диверсії, до кампаній з дезінформації та співпраці зі злочинним світом. Кордони між розвідкою, злочинністю та бізнесом у Росії стираються, як і поділ між внутрішніми та зовнішніми службами.

Сьогодні російські спецслужби виявляються «всеїдними» – вони поєднують останні досягнення ІТ та штучного інтелекту з досвідом соціальної психології, не відмовляючись від методів, розроблених у радянські часи.

Незважаючи на те, що ФСБ, СВР і ГРУ стикаються з власними проблемами – нестачею персоналу після масових висилок дипломатів, суперництвом у верхівці уряду та зростанням соціального невдоволення в Росії – немає ознак того, що їхній вплив обмежується. Навпаки, війна  зміцнює їхні позиції, а підтримка служби населенням, за даними Левада-Центру, у жовтні 2024 року становила 63%.

Російські силовики також відчувають, що влада забезпечує їм далекосяжний захист, навіть коли вони скоюють вбивства за межами країни. Прикладом може служити нещодавній обмін полоненими між Росією і західними країнами, за підсумками якого було звільнено пов’язаного з ФСБ вбивцю Зелімхана Хангошвілі Вадима Краснікова.

В умовах постійної ескалації загроз і нечіткої політичної ситуації, перед Заходом стоїть завдання стримування динамічної та «гібридної» діяльності російських спецслужб. Як наголошує глава британської МІ-5 Кен Маккаллум, ефективна оборона потребує не лише модернізації засобів контррозвідки, але й розуміння російського стратегічного мислення – «війна вічна», а межа між мирним і воєнним часом залишається рухливою.

Тому вкрай важливо розуміти конкретні російські обставини. Російська політична культура, особливо її стратегічний вимір, завжди включала елемент насильства як прийнятного засобу досягнення цілей. Володимир Путін неодноразово демонстрував, що замість пошуку компромісу він віддає перевагу застосуванню сили та демонстрації волі до відплати. Політичні вбивства, колись поширені в радянські часи, знову стали опорою зовнішньої політики Росії.

Таким чином, як усередині країни, так і на міжнародному рівні, Росія застосовує принципи, типові для злочинного світу – від залякування до крайнього насильства – найкращим прикладом чого є максима Путіна: «завжди бий першим».

Якщо західні спецслужби не будуть враховувати ці специфічні умови російської стратегічної культури і продовжуватимуть намагатися поводитися з Росією згідно з європейськими нормами та стандартами поведінки, вони й надалі залишатимуться у програшній позиції. Для Росії жорстока сила є не екстраординарним інструментом, а основним методом досягнення політичних цілей.