За три роки російсько-української війни, сотні українських фотографів задокументували її наслідки на фронті і у тилу

За три роки російсько-української війни, сотні українських фотографів задокументували її наслідки на фронті і у тилу. Деякі з них поділилися історіями про зйомки цих світлин, які з’являлися у фоторепортажах ВВС з лютого 2022 року. Foreign Ukraine пропонує з ними ознайомитись.

Влада та Костянтин Ліберов

До початку повномасштабної війни це подружжя працювало весільними та портретними фотографами в Одесі. Незабаром вони перейшли від зйомки любовних історій до фіксації російських воєнних злочинів.

Влада Ліберова не з чуток знає про ризики у своїй роботі. Внаслідок вибуху під час візиту до Донецької області у 2023 році, у неї глибоко у боці застряг осколок, який лікарі вирішили не витягувати.

Ця потужна світлина Костянтина Ліберова влітку 2024 року ілюструвала репортаж Пола Адамса про український наступ у Курській області.

Солдат втішає свого зневіреного товариша після повернення з атаки, в якій загинув його побратим.

Для Ліберова це фото демонструє деяку розгубленість серед солдатів стосовно військової операції у Курській області.

«Втратити побратима після атаки на території Росії, а не захищати свою країну на власній території, дуже важко. Я зробив цю фотографію через емоційний вплив», – пояснює Костянтин Ліберов.

Фотозйомка таких глибоко зворушливих сцен завдала шкоди місцевим фотожурналістам.

«Ми нечасто обговорюємо фото з колегами, тому що це болісно. Ви знаходитесь у дуже складній ситуації, і ніхто не розуміє, яким може бути рішення», – зазначає Влада Ліберова.

На одній з її фотографій у 2023 році зображено представника українського поліцейського загону «Білі ангели» після безуспішної спроби переконати одного з останніх жителів залишити Авдіївку до вторгнення російських військ.

Ця світлина ілюструвала репортаж BBC про руйнівне 24-годинне російське бомбардування.

Чоловік попросив поліцейський підрозділ евакуювати його брата з підвалу згорілої будівлі, який відмовлявся виїжджати.

«Наступного дня ми не змогли повернутися через сильний обстріл. Ситуація стала набагато гіршою, і я не впевнена, що він зміг би вижити. Боляче усвідомлювати, що не можна повернутися в ці місця», – підкреслює Влада Ліберова.

Документуючи стільки втрат і страждань, подружжя стало більше дякувати за моменти радості.

Дмитра, який воював в Україні понад 10 років, сфотографували після того, як його дружина народила дитину у березні 2024 року.

«Ми фотографували його в окопах. А потім ви бачите, як цей великий хоробрий солдат плаче, коли бере на руки свою маленьку доньку, і ви розумієте, що такі солдати, як він, борються за ці моменти. Не лише за себе, але й за всіх в Україні», – резюмує Влада Ліберва.

Валерія Деменко

З 2016 року Валерія Деменко вела фотохроніку роботи Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) на північному сході Сумської області, а зараз приєдналась до рятувальних груп, які працюють у постраждалих районах від російських обстрілів.

«Завжди складно… ніколи не знаєш, яка небезпека на тебе чекає. Особливо складно, коли під обстріл потрапляють житлові будинки», – розповідає Валерія.

Один момент, що зафіксувався в її пам’яті, пов’язаний із вражаючим фото у статті у березні 2024 року, на якій зображені рятувальники на місці п’ятиповерхового будинку, що звалився після російських обстрілів, а всередині залишилися мешканці.

Валерія згадує, як рятувальники працювали на місці чотири дні поспіль. Вони знайшли чотирьох загиблих, але так і не знайшли тіло зниклої дівчинки.

«На одному з верхніх поверхів була лялька… це означало, що там жила дитина, і, можливо, їх було більше», – каже Валерія.

Хоча всі її колеги емоційно напружені, вона хоче, щоб світ побачив їхню роботу.

«Ми віддаємо усі сили, щоб документувати злочини Росії проти мирних українців», – наголошує Валерія.

Олександр Єрмоченко

Олександр Єрмоченко провів останні 11 років, документуючи війну в Україні як фотожурналіст у східній частині Донецької області.

Він також часто робив фоторепортажі з контрольованої Росією території і «ніколи не думав, що фотографуватиме війну у себе на батьківщині».

«Страх на обличчі власника зруйнованого будинку однаковий з обох боків фронту. Завжди важливо показати, що кров має однаковий червоний колір», – зазначає Олександр.

BBC має менший доступ до фотожурналістів, які висвітлюють події в Росії, оскільки Кремль обмежує його для міжнародних журналістів, а російські інформаційні агентства в основному є державними.

BBC звернулася до російського фотографа із проханням взяти участь у цій історії, але не отримала відповіді.

На вищерозміщеній фотографії Єрмоченко зобразив тріумфування проросійських активістів 21 лютого 2022 року після того, як президент РФ Володимир Путін визнав незалежність так званої «ДНР». Фотографія була опублікована в рамках репортажу ВВС про цей фатальний момент.

Він описує, що фотографія з’явилася «випадково» — це потужне нагадування про потенційний вплив миттєвого рішення фотографа увімкнути камеру.

Україна заявила, що 300 людей загинули, коли російські літаки бомбардували театр у Маріуполі у березні 2022 року.

Наступного місяця Олександр Єрмоченко зняв цю світлину, яка ілюструвала репортаж Уго Бачеги, в якому фотограф передає наслідки різанини поряд із повсякденним життям.

«Руйнування було абсолютним. Зруйновані дев’ятиповерхові будинки були схожими на голлівудські декорації. Але вони справжні, і нещодавно у них жили люди. Найдивовижнішим було те, що життя тривало, незважаючи на бої на сусідніх вулицях. Люди виглядали спокійними, але насправді вони були глибоко вражені тим, що відбувається», – розповідає Єрмоченко.

Ця фотографія використана у репортажі ВВС про обстріл Запорізької АЕС у листопаді 2022 року та ілюструє складність фотографування війни.

«На той час фотографії станції були рідкістю. Вона постійно знаходиться під охороною, хоча самі солдати чудово віддзеркалюють ситуацію», – вважає Олександр.

Незважаючи на труднощі, з якими стикаються він та його колеги, «війна — це не тільки частина їх професійної кар’єри, але й переважна частина їх життя… хоч би як важко це не було».

Аліна Смутко

Фотографка Аліна Смутко, яка проживає у Києві, розуміє вплив цієї війни на людей через свою роботу та особистий досвід.

«Я пережила атаки російських ракет та атаки безпілотників на місто майже безупинно протягом трьох років. Весь цей час я постійно турбувалася про своїх батьків, дитину, друзів та колег. Мені пощастило, що мій будинок неушкоджений, а друзі та родичі залишились живими після ракетного обстрілу, свідком якого я стала», – розповідає Аліна.

Спочатку вона, її друзі та сім’я щодня спілкувалися один з одним після повномасштабного російського вторгнення.

Але частота атак змусила мешканців навчитися жити з війною та вести максимально нормальне життя.

Збитки для її професії були важкими.

«Ми бачимо, як наші колеги, зокрема, фотожурналісти, гинули або отримували поранення під час цього вторгнення. Ми втратили одного з членів нашої команди, а іншого колегу було тяжко поранено», – каже Аліна Смутко.

Фотографка намагається не «переосмислювати» те, що робить, але вважає за важливе ділитися наслідками війни зі світом.

«Я думаю, це якось допомагає, але не вірю в ідею, що фотографія може зупинити війну. Якби це було можливо, ми не втратили б тут стільки життів. Я досі вважаю, що документування важливе, адже, коли щось не було сфотографовано, то цього не трапилось. Ця робота має бути зроблена… Я просто роблю все, що можу», – стверджує Смутко.